Коли влада оголосила війну протесту: що означали "диктаторські закони" Януковича

Дванадцять років тому, 16 січня, Верховна Рада ухвалила пакет законів, який увійшов в історію як "диктаторські закони Януковича". Рішення, прийняте в розпал Євромайдану з грубими порушеннями процедури, стало однією з ключових точок ескалації протестів і символом спроби згортання демократичних свобод в Україні.

Ці закони становили пакет радикальних обмежень громадянських прав і свобод — вони суттєво обмежували свободу слова, свободу мирних зібрань, вводили суворі правила щодо організації протестів і кримінальну відповідальність за "екстремістську діяльність", забороняли використання певних засобів на мітингах і дозволяли силовикам широкі репресивні повноваження.

Документи були ухвалені без нормальної парламентської процедури (без обговорень і з текстами, оприлюдненими вже після голосування), що викликало масову критику в Україні та за кордоном як крок до авторитаризму.

Сильне суспільне невдоволення цими законами ще більше загострило протести Євромайдану, які згодом призвели до суттєвих політичних змін у країні та втечі президента Віктора Януковича.

Через кілька днів після їхнього ухвалення більшість цих законів були скасовані самим парламентом на тлі протестів, а згодом визнані такими, що порушують законодавчі процедури.

"Диктаторські закони Януковича": точка неповернення для політичної системи

Політолог Станіслав Желіховський наголошує, що січень 2014 року став переламним періодом, коли ситуація розвивалася за сценарієм "або перемагає революція, або перемагає влада". Саме в цій логіці тодішній режим ухвалював рішення, спрямовані на обмеження протестної активності та залякування громадян — через загрозу затримань, кримінальних переслідувань і розслідувань.

Ухвалений пакет законів був різко негативно сприйнятий суспільством і опозицією, а також зазнав жорсткої критики з боку європейських партнерів України. Водночас наголошує Желіховський, ідеться не лише про черговий репресивний епізод епохи Януковича. На його думку, саме тоді українська політична система перейшла точку неповернення.

До цього конфлікт між владою і Майданом уже був гострим, але в січні 2014-го він почав розкручуватися як маховик і частково виходив з-під контролю. Ніхто не міг передбачити, у яку фазу перейде протистояння. Навіть звучали припущення про можливий громадянський спротив і масштабне насильство в країні — найбільш негативний сценарій у разі спроби силового придушення протестів.

Закон як інструмент репресій: криміналізація протесту

За словами політолога, на той момент між владою і протестувальниками ще існувала певна "рамка" політичного протистояння: люди тиснули, влада відповідала силою, але формально дії залишалися в межах правового поля. Ухвалення ж пакету законів 16 січня цю рамку зламало.

"Держава вперше відкрито використала закон не як механізм регулювання, а як зброю проти частини власного суспільства. Суть цих рішень полягала не лише в обмеженнях, а в криміналізації самого факту політичної участі. Мирні форми протесту фактично ставали злочином", — каже Фокусу політолог.

Йшлося про заборони на встановлення наметів, використання касок і захисного спорядження, рух автоколон, обмеження їхньої кількості. Окрему увагу приділили громадським організаціям — зокрема через тему фінансування з-за кордону та пошук так званого "іноземного впливу".

За логікою ці норми копіювали практики, які вже діяли в Росії та Білорусі. У РФ, нагадує експерт, дозволялися хіба що одиночні пікети, а будь-яке масове зібрання автоматично трактувалося як загроза з кримінальними наслідками. Саме за такою моделлю тодішня українська влада намагалася змінити статус громадянина — з суб'єкта політики він перетворювався на об’єкт репресивної машини.

Перемога Революції Гідності зупинила цей процес: закони були скасовані, а законодавство повернули в правове русло, яке існувало до 16 січня 2014 року.

Воєнний стан сьогодні: схожі форми, інший зміст

Желіховський застерігає від прямих паралелей між подіями 2014 року і нинішніми обмеженнями, що діють в умовах воєнного стану. На його думку, схожість можлива лише на рівні форми, але не політичного змісту.

"Воєнний стан сам по собі передбачає обмеження — щодо масових зібрань, ролі силових структур, кримінальної відповідальності за окремі дії, зокрема фото- й відеофіксацію. Проте нині ці заходи запроваджуються в умовах повномасштабної війни й розглядаються крізь призму безпеки та протидії зовнішньому ворогу. У 2014 році ані воєнного стану, ані повномасштабної війни не було — вона розпочалася з окупації Криму трохи більше ніж за місяць", — продовжує політолог.

Сьогодні, зазначає експерт, у суспільстві існує певна мовчазна згода між державою та громадянами щодо тимчасових обмежень. Водночас приклади протестів, зокрема під час обговорення змін до законодавства про НАБУ і САП, показали, що громадянська активність не придушується силою, а базові свободи зберігаються.

На відміну від режиму Януковича, який запроваджував репресивні норми для збереження власної влади й планував їх на довгострокову перспективу, нинішні обмеження мають тимчасовий характер. Ба більше, експерт припускає, що у 2014 році ухвалення "диктаторських законів" відбувалося за прямими рекомендаціями Кремля — за зразком російського та білоруського законодавства. Тоді "Партія регіонів" разом із союзниками мала достатньо голосів, щоб протягнути будь-які рішення.

Якби Майдан не переміг, Україна могла б остаточно піти шляхом авторитарних режимів — із посиленням репресій, міжнародною ізоляцією та згортанням європейської інтеграції. Натомість навіть у складних умовах війни Україна зберігає демократичний лад, що визнають і західні партнери.

"Форма може здаватися схожою, але зміст — принципово інший", — підсумовує Желіховський, наголошуючи, що порівнювати 2014 рік і сьогодення по суті некоректно. Тоді закони були спрямовані проти власного народу, нині ж обмеження продиктовані виключно війною та питаннями безпеки.

Нагадаємо, після втечі з України Янукович жив у підмосковному селищі Барвиха. У 2015 році Інтерпол оголосив його в міжнародний розшук за звинуваченням у розкраданні коштів і держзраді, однак через низку процедур у 2017 році зняв "червону картку" з Януковича і його сина.