Вампір, якого ви знаєте, і правитель, про якого мовчали: як Влад Цепеш перетворився на Дракулу

У цей день, 15 лютого 1931 року студія Universal Pictures випустила фільм "Дракула", який визначив вигляд вампіра на десятиліття вперед. У ролі графа — угорський актор Бела Лугоші. Його Дракула — не потвора з народних легенд, а холодний, стриманий аристократ у чорному плащі, з гіпнотичним поглядом і повільною, майже оксамитовою вимовою.

Фільм базувався на романі ірландського письменника Брема Стокера, але саме кіноверсія 1931 року закріпила канон: темний замок, кажани, туман, кривава спокуса. Проте літературний образ мав лише умовний зв'язок із реальною історичною постаттю.

За готичною легендою стоїть правитель 15 століття — Влад III.

Влад Цепеш: правитель, заручник і месник

Історичним прототипом вважають Влада III Цепеша — господаря Валахії (територія сучасної Румунії), який правив у середині 15 століття. Його батько, Влад II Дракул, був членом лицарського Ордену Дракона — звідси прізвисько Дракул ("дракон"), а Влад III став Дракулою — "сином Дракула".

У 1442 році батько Влада був змушений віддати двох синів — Влада і його молодшого брата Раду — до Османської імперії як політичних заручників. Майбутньому правителю було близько 11 років. Він провів при дворі султана приблизно шість років. Це не був підземний полон — хлопців навчали мов, військової справи й османської політики. Але їхнє життя фактично залежало від лояльності батька: будь-який його крок проти султана міг коштувати синам життя.

Саме в цей період, за версією істориків, сформувався жорсткий характер Влада. Його брат Раду згодом стане союзником османів, а Влад — їхнім ворогом.

Повернувшись до Валахії у 1448 році після вбивства батька й страти старшого брата боярами, Влад отримав не трон, а хаос. Країна балансувала між Османською імперією та Угорщиною, а місцева знать легко міняла союзників. Він тричі сідав на престол і двічі його втрачав.

Найвідоміший період його правління — 1456–1462 роки. Влад жорстоко розправився з боярами, яких вважав винними у зраді, і демонстративно застосовував насадження на кіл як спосіб залякування ворогів. У 1462 році він навіть здійснив нічний напад на табір султана Мехмеда II — намагаючись убити його особисто.

Зрештою Влад загинув у бою в 1476 році. За легендою, його голову відправили султану як доказ смерті.

Чому його називали "Цепешем"?

Прізвисько "Цепеш" означає "той, хто саджає на палю". Насадження на кіл стало його головним інструментом покарання — і, що важливіше, психологічної війни.

Кого саме він карав?

Передусім — бояр, яких підозрював у зраді та причетності до вбивства його батька і брата. За однією з хронік, під час великоднього бенкету 1459 року Влад наказав заарештувати десятки представників знаті. Старших стратили, молодших змусили будувати фортецю Поенарі — виснажлива праця фактично стала смертним вироком.

Другий блок — злочинці та грабіжники. У румунській традиції зберігся міф, що за правління Влада можна було залишити золоту чашу біля колодязя — і її ніхто не наважувався вкрасти. Покарання було показовим і жорстоким.

Третя категорія — османські воїни та політичні вороги. Найвідоміший епізод стався у 1462 році, коли османська армія підійшла до Тирговіште. За свідченнями хроністів, турки побачили "ліс із паль" — тисячі насаджених тіл. Османські джерела говорять про близько 20 тисяч страчених. Сучасні історики вважають цю цифру перебільшеною, але сам факт масових страт не заперечують.

Цифри варіюються від кількох тисяч до 20–30 тисяч за весь період правління. Точних даних немає — джерела 15 століття часто перебільшували, особливо в політичній пропаганді.

Німецькі памфлети описували Влада як садиста, що обідав серед страчених і насолоджувався муками жертв. Їх активно поширювали саксонські купці з Трансильванії, які конфліктували з ним через податки й торгівельні обмеження.

Османські джерела також підсилювали образ "кровожерного варвара" — це було вигідно політично.

Водночас у румунській історичній пам'яті Влад постає інакше: як жорсткий, але принциповий правитель, який навів порядок, обмежив владу корумпованої знаті й намагався захистити державу від османської експансії.

Історія дружини: трагедія, що стала частиною міфу

Про особисте життя Влада III відомо значно менше, ніж про його війни. Джерела майже не приділяють уваги родині правителя — хроніки були зосереджені на політиці та конфліктах. Проте один епізод став майже канонічним.

За легендою, під час османського наступу 1462 року, коли війська султана підійшли до фортеці Поенарі, дружина Влада, дізнавшись про падіння оборони, кинулася з вежі у річку Арджеш, щоб не потрапити в полон. У пізніших переказах ця сцена подається як самопожертва заради честі.

Історики наголошують: документальних підтверджень цього епізоду немає. Найімовірніше, історія походить із пізніших хронік і усної традиції. Ім'я першої дружини достеменно невідоме. Деякі дослідники припускають, що вона могла бути родичкою молдавського князя або представницею місцевої знаті, але точних даних бракує.

Водночас відомо, що Влад був одружений щонайменше двічі. Після звільнення з угорського ув'язнення він узяв шлюб із представницею угорської знаті — імовірно, родичкою короля Матяша Корвіна. Цей союз був радше політичним, ніж романтичним: шлюб допоміг йому повернутися в політичну гру.

У Влада було кілька синів. Один із них — Міхня Злий — згодом також став правителем Валахії, що свідчить: попри легенди про кривавого одинака, Влад був частиною династичної політики свого часу.

Чому Влада почали асоціювати з вампіром?

Головний парадокс полягає в тому, що сам Влад III не мав жодного стосунку до вампірських легенд. У джерелах 15 століття його описують як жорстокого правителя, але ніде не згадується пиття крові чи надприродні здібності.

Трансформація почалася значно пізніше — у 19 столітті.

Слово dracul у румунській мові мало подвійне значення — "дракон" і "диявол". Для західноєвропейського читача кінця 19 століття ім'я "Дракула" звучало як "син диявола". Це вже створювало містичний ефект.

Саме це ім'я привернуло увагу Брема Стокера, коли він працював над своїм легендарним романом. Він натрапив на нього в історичних матеріалах про Валахію.

Цікаво, що прямих доказів глибокого вивчення Стокером біографії Влада III немає. Він радше запозичив ім'я і загальну атмосферу "таємничого Сходу Європи".

У 19 столітті Трансильванія й Валахія в британській уяві були екзотичною "темною периферією" Європи — місцем забобонів і стародавніх легенд. Балканський фольклор справді містив вірування про "упирів" — мерців, які повертаються з могили.

Але ці легенди існували незалежно від Влада.

Коли Стокер поєднав ім'я історичного правителя з народними віруваннями про кровопивців, виник новий літературний образ — не історичний, а символічний.

Памфлети німецьких купців, які конфліктували з Владом, описували його як людину, що обідає серед страчених і насолоджується видом крові. Хоча це не означало буквального вампіризму, для пізнішої уяви це стало ідеальним ґрунтом.

Образ правителя, який масово карає ворогів і не боїться крові, легко трансформувався у фантазію про того, хто її п'є.

У 20 столітті кіно закріпило цю асоціацію. Фільм "Дракула" із Белою Лугоші зробив вампіра аристократом у чорному плащі.

З цього моменту ім'я "Дракула" перестало асоціюватися з конкретним правителем Валахії — воно стало універсальним символом вампіра.

Іронія історії

Влад III був жорстоким, але цілком земним правителем. Він воював, страчував, укладав союзи й втрачав трон. Його життя — це історія прикордонної держави між імперіями.

Але культурі потрібен був міф.

Ім'я, що означало "син Дракона", перетворилося на "сина диявола". Політична жорстокість — на надприродну спрагу крові. А реальний волоський князь — на найвідомішого вампіра світу.

Саме так історія, пропаганда, фольклор і література разом створили безсмертний образ.