"Війна — це мир", "Свобода — це рабство": кого насправді описував Орвелл у "1984" і чому це не лише про Росію

8 червня 1949 року у продаж надійшов роман, який згодом стане однією з найвідоміших книг 20 століття. Джордж Орвелл створював "1984" як попередження про небезпеку тоталітаризму, цензури та державної брехні, але навряд чи міг уявити, що через десятиліття його твір називатимуть не просто антиутопією, а майже документальним посібником із роботи диктаторських режимів.

Після початку повномасштабної війни Росії проти України інтерес до "1984" знову зріс у всьому світі. Для багатьох читачів книга перестала бути лише художньою фантазією про далеке майбутнє. Пропаганда, переписування історії, переслідування інакодумців, заборона називати війну війною та створення альтернативної реальності — усе це надто нагадує механізми, які сьогодні використовує Кремль.

Фокус з'ясовував, кого насправді описував Орвелл, чому більшість дослідників вбачають у його романі риси сталінського СРСР та як багато передбачень британського письменника виявилися напрочуд схожими на сучасну Росію.

Кого насправді описував Джордж Орвелл

Відразу після виходу роману "1984" читачі почали сперечатися: кого саме мав на увазі Орвелл, створюючи моторошний світ Великого Брата, Міністерства правди та тотального стеження. Попри те, що письменник ніколи не називав конкретну державу прототипом Океанії, більшість дослідників сходяться на думці: головним джерелом натхнення для нього був сталінський Радянський Союз.

Сам Орвелл був переконаним противником тоталітаризму. У 1930-х роках він воював у громадянській війні в Іспанії, де на власні очі побачив, як працюють політичні репресії, пропаганда та переслідування інакодумців. Пізніше письменник згадував, що саме тоді вперше зіткнувся з ситуацією, коли влада намагалася замінити реальність вигідною для себе версією подій. Цей досвід став одним із фундаментів майбутнього роману.

У світі "1984" легко впізнати риси сталінської епохи. Великий Брат нагадує культ особи Йосипа Сталіна, а Міністерство правди — радянську систему цензури, яка переписувала газети, книги та навіть фотографії. Люди, оголошені "ворогами народу", зникали не лише з життя, а й з офіційної історії. Саме так у романі працює механізм знищення минулого: якщо партія сказала, що чогось не було, значить цього ніколи не існувало.

Втім, було б помилкою вважати "1984" книгою виключно про СРСР. Орвелл неодноразово наголошував, що його роман є попередженням про будь-яку систему, яка отримує необмежену владу над суспільством. У листуванні він зазначав, що основу книги справді становив радянський досвід, однак його цікавило питання, яким може стати тоталітаризм, якщо він пустить коріння в будь-якій сучасній державі.

Саме тому через десятиліття після падіння СРСР роман не втратив актуальності. Орвелл писав не стільки про конкретну країну, скільки про механізми влади, які дозволяють диктатурам контролювати суспільство через страх, пропаганду та брехню.

"Війна — це мир": як Росія втілює найвідоміші принципи "1984"

На фасаді Міністерства правди в романі Орвелла викарбувані три гасла: "Війна — це мир", "Свобода — це рабство" і "Незнання — сила". Для читачів 1949 року вони виглядали абсурдним парадоксом, але саме на таких суперечностях, за задумом автора, й трималася влада Великого Брата.

Після вторгнення в Україну Росія продемонструвала схожий підхід. Війна, яка забрала сотні тисяч життів і стала найбільшим військовим конфліктом у Європі з часів Другої світової, офіційно була названа "спеціальною військовою операцією". Саме слово "війна" фактично опинилося під забороною. У березні 2022 року російська влада ухвалила закон про покарання за так звані "фейки про армію", який передбачає багаторічні терміни ув'язнення за інформацію, що відрізняється від офіційної версії подій.

Орвелл називав таку здатність одночасно приймати дві взаємовиключні версії реальності "двомисленням". У романі громадяни повинні були вірити партії навіть тоді, коли вона суперечила власним учорашнім заявам. Схожий механізм можна побачити й у сучасній російській пропаганді. Кремль роками заперечував наміри напасти на Україну, а вже після вторгнення почав пояснювати війну "захистом від агресії Заходу" та "самообороною".

Ще одна знакова цитата з роману звучить так: "Хто контролює минуле — контролює майбутнє. Хто контролює сьогодення — контролює минуле". Саме ця ідея стала основою роботи Міністерства правди, де головний герой Вінстон Сміт переписує старі газети, щоб вони відповідали поточній лінії партії.

У сучасній Росії боротьба за минуле також стала частиною державної політики. У нових шкільних підручниках історії вторгнення в Україну подається як вимушений крок, а українська державність нерідко зображується як історична випадковість або результат зовнішнього впливу. Водночас офіційна риторика Кремля дедалі частіше апелює до подій Другої світової війни, використовуючи їх для виправдання нинішніх дій.

Особливо разючими виглядають паралелі з Міністерством правди. У романі його завданням було не повідомляти факти, а виробляти потрібну владі версію реальності. Після 2022 року з російського інформаційного простору практично зникли незалежні телеканали та більшість великих незалежних медіа. За даними Reporters Without Borders, Росія входить до числа країн із найгіршими показниками свободи преси у світі. Багато журналістів були змушені виїхати за кордон, а доступ до сотень сайтів було заблоковано.

Не менш показовою стала реакція на події в Бучі навесні 2022 року. Після того як світ побачив докази масових убивств мирних жителів, російська влада оголосила їх "постановкою". Попри висновки міжнародних експертів, журналістські розслідування та матеріали ООН, офіційна позиція Кремля не змінилася. У світі Орвелла подібна практика була нормою: якщо факт суперечить політиці партії, тим гірше для факту.

Мабуть, саме тому роман "1984" після 2022 року знову опинився у списках найбільш продаваних книжок у багатьох країнах світу. Для мільйонів читачів він перестав бути лише похмурою фантазією про майбутнє і перетворився на інструмент, який допомагає зрозуміти, як працюють сучасна пропаганда, цензура та маніпуляція реальністю.

Втім, було б помилкою вважати, що Орвелл описав виключно Росію або лише радянський тоталітаризм. Британський письменник створив значно універсальнішу модель суспільства, в якій влада прагне повного контролю над інформацією, історією та мисленням громадян. Саме тому окремі риси світу "1984" дослідники знаходять і в інших країнах, де держава намагається обмежувати свободу слова, контролювати інформаційний простір або формувати власну версію реальності.

Не лише Росія: які країни сьогодні нагадують світ Орвелла

Хоча після початку повномасштабної війни Росії проти України багато читачів побачили в романі "1984" насамперед паралелі з сучасною РФ, сам Джордж Орвелл писав не про конкретну державу. Його головною метою було показати механізми, за допомогою яких влада може контролювати суспільство. Саме тому через понад 75 років після виходу книги дослідники знаходять окремі риси орвеллівської антиутопії в різних країнах світу.

Найчастіше серед сучасних прикладів згадують Північну Корею. Тут існує майже абсолютний контроль держави над інформацією, жорстка цензура, обмежений доступ до зовнішнього світу та культ правлячої династії Кімів. За даними міжнародних правозахисних організацій, більшість населення має доступ лише до державних медіа, а альтернативні джерела інформації фактично заборонені.

Ще однією країною, яку часто порівнюють з окремими елементами світу "1984", є Китай. Причиною стали масштабні системи відеоспостереження, технології розпізнавання облич та контроль цифрового простору. Водночас експерти наголошують, що порівнювати сучасний Китай із тоталітарною Океанією було б спрощенням. Попри значний державний контроль, китайське суспільство значно складніше й має набагато більше можливостей для особистого життя та економічної діяльності, ніж мешканці світу Орвелла.

Окремі риси антиутопії дослідники знаходять також в Ірані, де влада контролює значну частину інформаційного простору, обмежує доступ до багатьох західних сервісів та жорстко реагує на політичні протести. Подібні механізми контролю в різні роки використовувалися й іншими авторитарними режимами.

Саме тому суперечки про те, яка країна найбільше нагадує світ "1984", не вщухають і сьогодні. Проте після початку повномасштабного вторгнення в Україну увага багатьох дослідників, журналістів і читачів знову прикута до Росії. Причиною стали не лише бойові дії, а й методи, за допомогою яких Кремль пояснює війну власним громадянам.

Раніше Фокус розповідав про ще одного автора, чиї твори десятиліттями викликали скандали, заборони та суперечки. Французький письменник Маркіз де Сад увійшов в історію як в'язень Бастилії, автор заборонених книг і людина, чиє ім'я дало назву цілому явищу — садизму. Попри століття, що минули після його смерті, його книги й досі викликають гострі дискусії про межі свободи творчості, цензури та впливу літератури на суспільство.