Успенський собор, Аскольдова могила та взяття Константинополя: як походи русiв на Вiзантiю відгукуються сьогодні

Фокус розбирався з першою відомою згадкою про давню Київську державу: як вона стала частиною європейської історії та до чого тут руйнування храмів. 

У червні 860 року Константинополь — одне із найбагатших та найбільших міст тогочасного світу, столиця Східної Римської імперії — зазнав атаки жорстокого та войовничого племені з півночі — народу росів, яке очолив їх сміливий архонт/полководець. Очевидно, що на той час про росів у Європі вже знали, тож хроністам не доводилося детально описувати їх походження чи додатково пояснювати, звідки вони й для чого приплили до столиці могутньої імперії. Навпаки, деякі сучасники подій згадували напад на Константинополь ледь не як щось буденне. Звичайно, не самі ромеї (так називалося населення Візантії — Східної Римської імперії).

Станом на середину IX століття Європа уже була розділена на кілька цивілізаційно-культурних формацій. Від авторитету та могутності Римської імперії через майже чотири століття після її падіння залишилася лише пам’ять. Її східна частина (яка пiзнiше отримала від істориків найменування «Візантія») теж уже була далекою від піку своєї могутності. Ослаблена боротьбою з арабами, слов’янами, кочівниками та іншими варварськими народами вона врешті втратила й контроль над західною частиною Європи, де вже з’явилася й нова імперія, утворена племенами франків та визнана Римським понтифіком.

Руси, роси чи ще хтось? Гості із незвіданих земель

Натомість на краях континенту продовжуються «темні століття». На Iберійському півострові володарюють араби. На сході — кочівники, що прибувають із неозорих просторів євразійського степу. А прибережні регіони заходу та півночі все частіше стають жертвами набігів скандинавських мореплавців — зараз їх називають вікінгами, а тоді в період раннього середньовіччя вони носили різні найменування. Зокрема — «рус».

Зараз важко визначити точну транскрипцію цього слова та його автентичне формулювання. Ми дізнаємося про цей період із численних уривків текстів, які часто і багаторазово переписувалися пізнішими авторами. Водночас автори часто взагалі особисто в очі не бачили ані земель, ані людей, про яких писали. Тому історики досі ламають голову: чи точно пов’язані між собою усі ці події та народи із спiвзвучним найменуванням — руси, роси або інші? Тут ще грають роль калiграфія (усі тексти того періоду написані від руки) та можливість розібрати написане.

Першою згадкою про русів вважається запис з історичних хронік Франкської імперії — так званих «Бертинських анналів» за 839 рік. Там описується проїзд через землі імперії русів/росiв (Rhos). Коли імператор запитав своїх несподіваних гостей про їхнє походження, руси відповіли, що вони… зі Швеції (“з народу шведів”, Sueones). І все. Далі уже справа інтерпретацій професійних істориків.

Чому 860, а не 839

В українській популярній історії частіше згадується 860 рік у контексті згаданого вище походу київського князя Аскольда на Константинополь із його подальшим особистим хрещенням.

У «Повісті минулих літ», яка є першим відомим саме київським літописом (тобто розповіддю самих киян про власну історію), саме від цього походу починає вестися докладна й послідовна історія Київської держави. Це перша згадка про київського князя, перша підтверджена іноземними джерелами подія світового значення та початок співпраці між Руссю та все ще однією із наймогутніших держав тогочасного світу. В ті часи визнання імператором було чимось на кшталт вступу до ООН у сучасному світі.

Князь Аскольд: нащадок Кия, перший християнин чи зрадник?

Запитання викликає особа князя Аскольда. За версією Нестора Літописця (автора «Повісті…»), він був бунтівним воєводою князя Рюрика, якого свого часу слов’яни запросили правити над собою. Рюрик із братами був представником скандинавської знаті. Аскольд та Дір (ймовірно, брати) відкололися від Рюрика, захопили Київ та стали здійснювати походи до «Центру світу», яким тоді, безумовно, вважався Константинополь.

В Україні поширення набували повноцінні наукові теорії щодо реального походження Аскольда і більш легендарного Діра. Висувалися версії про місцеве слов’янське походження Аскольда, якого підступом вбили скандинави, проголосивши зрадником.

Аскольд був слов’янином? Ця версія цілком випливає із самого тексту літопису. У ньому вказувалося, що 882 року (тобто через понад два десятиліття після славетного походу на Царгород) Олег, який був ще одним воєводою Рюрика та після його смерті став регентом при малолітньому синові Ігорі, вбив зрадників, заманивши їх у засідку, і проголосив Ігоря володарем всіх земель русів — від Києва й аж до Новгорода на півночі.

Оскільки жодних переконливих фактів служби Аскольда та Діра Рюрику у давніх руських літописах не знайдено, цілком логічно випливає теорія фальсифікації й таким способом легітимації захоплення слов’янського міста скандинавами, чия династія продовжила правити Києвом у наступні століття (тобто була при владі на момент написання літопису). Пам’ять про давніх князів все ще жила серед людей і літописець не міг її ігнорувати, тому й придумав версію про зраду та покарання за неї. Тож чинна династія — не узурпатори, а законні правителі, які покарали зрадників та зайняли своє законне місце.

Іншою є більш складна версія про раннє хрещення Русі у 860-х роках та подальший язичницький заколот на чолі із все тим же князем Олегом. Розповідати у християнській країні про те, як її хрестителя скинули предки чинного князя, було неможливо, тому й було видумано історію про запрошення Рюрика та подальшу зраду його соратників.

Що насправді відбулося у 860 році

І все б нічого, але у науково-підтверджених джерелах про події 860 року не згадуються ані Аскольд з Діром, ані тим паче жоден інший правитель русів. Там не називається на ім'я вождь ворогів та не вказується, звідки саме вони прийшли та куди потім відправилися. Що й не дивно, зважаючи на контекст розповіді.

Про самий напад русів на Константинополь ми в основному дізнаємося із пізніших хронік. Проте є твір тодішнього патріарха Фотія, який залишився в місті на момент нападу, тож на нього й припала доля захисника міста. Принаймні з його погляду.

Влітку 860 року імператор Візантії Михайло III вирушив у похід на арабів. Славетний візантійський флот вирушив із каральною експедицією проти піратів східного Середземномор’я. Місто виявилося як ніколи беззахисним і цим скористалися вороги. Одного ранку жителі столиці побачили під стінами свого давнього міста гігантський флот. Жителям не залишалося нічого іншого, окрім щирої молитви, адже лише диво могло їх врятувати від численних ворогів, які зненацька напали на багату столицю великої імперії.

Патріарх Фотій не розгубився і звернувся до Діви Марії Богородиці. Він очолив молебень та процесію, квінтесенцією якої є вмочування елементів одягу святої в море. Це спричинило бурю, якої руси злякалися та втекли. Після цього патріарх виступив зі святковою промовою до жителів Константинополя, яка й була записана. 

Вже через кілька років із пізніших джерел ми дізнаємося, що руси, вражені силою християнських святих, вирішили охреститися (принаймні їхній володар). Тож на їхню землю було відправлено священника із просвітницькою місією.

Перше хрещення Русі? Фактчек вiд Нестора Лiтописця 

“Повість минулих літ”, звідки ми системно дізнаємося про історію давньої Київської держави, була написана у 1113 році. Її автору Нестору були доступні різноманітні документи та хроніки того часу. Також він був знайомий з усними легендами та народними переказами про давні часи. А ще він бачив локацію серед столиці його держави, яка була названа «Аскольдовою могилою» в пам’ять про легендарного та, мабуть, все ще популярного в народі правителя.

Нестору Літописцю потрібно було підготувати для нового правителя Києва, князя Володимира Мономаха, розповідь про утвердження його предків на Київському престолі. Здорова логіка та тодішня європейська традиція підказувала, що ця праця мала вказати, що воцаріння предків чинного князя — це найкращий та єдиний можливий результат історичних процесів. А що ж робити із народною пам’яттю? Тож Нестор почав зводити докупи народні легенди та відомі йому історичні події.

Так Аскольд і Дір очолили славний похід на Константинополь (про який знала уся Європа), згодом прийняли особисте хрещення (про що вказували джерела з Візантії та, можливо, інші відомі Нестору внутрішньоцерковні акти), але все ж були справедливо покарані за зраду Рюрика його вірним воєводою. Хороша наука для сучасників: зрадите князя — жодні ваші заслуги чи статус не врятують вас від справедливого покарання.

Оскільки жодна інша історична праця (якщо такі взагалі були) до нашого часу не дійшли, розповідь про Аскольда та Діра як керівників походу на Константинополь стала передаватися зі століття у століття, обрісши численними додатковими домислами, художніми творами та науковими гіпотезами й зараз уже сприймається як доконаний факт.

Аскольд, Дір та Цариця Небесна

Сучасна наука вважає існування Аскольда та його особисту участь у поході 860 року досить ймовірними. Водночас Дір вважається все ж постаттю легендарною — жодних вагомих доказів його існування сучасна наука довести не в силі. Усі інші відомості про ці часи залишаються напівлегендарними. Тобто легенди досить якісно можна зіставити з відомими історичними подіями, проте незаперечних фактів такого трактування історії наразі немає.

Цікавою є традиція культу Богородиці у давній Русі. Саме на її честь названі найдавніші пам’ятки архітектури Київської держави. Саме написання ікон Богородиці стало найбільш популярним та було виведене у цілий мистецький напрям. А ідея захисту народу від ворогів під Покровом Богородиці сягає самих коренів найперших християнських громад на Русі. Ймовірно, ця ідея перейшла до Києва із Константинополя і відобразилася в сакральних спорудах та їх мистецьких оздобленнях. А розпочалося все із чудесного порятунку столиці імперії та одного зі світових центрів християнства від самих русів.