Куди їхати після евакуації: нардеп Сергій Козир — про те, чому в Україні досі немає цілісної системи для ВПО

Майже через п'ять років великої війни Україна досі не має єдиної системи, яка супроводжувала б переселенця від евакуації до постійного житла, роботи та повноцінного життя на новому місці. Водночас уже цієї зими держава може зіткнутися з новими хвилями виїзду людей із прифронтових територій — зокрема з Херсона.

В інтерв'ю Фокусу народний депутат Сергій Козир розповів, чи готова держава до такого сценарію, чому досі немає повної картини житлових потреб ВПО, що буде зі зруйнованими та напівпорожніми громадами і хто зрештою має персонально відповідати за результат політики щодо переселенців.

"Якщо 20 тисяч херсонців будуть змушені виїхати, це стане викликом для всієї системи"

Після удару по Херсонській ТЕЦ голова ОВА Олександр Прокудін закликав людей, які мають можливість, виїжджати. Наскільки держава готова до ситуації, коли взимку з Херсона доведеться евакуювати вже не сотні, а тисячі людей?

— Після удару чотирма КАБами 27 серпня на Херсонській ТЕЦ виведене з ладу все генеруюче обладнання, яке залишалося на станції. Тому для частини херсонців виїзд цієї зими може стати не вибором, а необхідністю.

Якщо, скажімо, близько 20 тисяч херсонців будуть змушені виїхати й шукати нове місце для життя в тилових регіонах, це стане серйозним викликом для всієї державної системи. До такого сценарію потрібно готуватися вже зараз. Ідеться не лише про транспорт і тимчасові місця для проживання, а про державну політику збереження людського капіталу.

Після призначення Євгенія Хмари я публічно закликав його не відкладати поїздку до Херсона. 28 серпня міністр оборони особисто відвідав місто. Ми говорили про протидію дронам різних типів і авіабомбам, захист маршрутів та критичної інфраструктури. Резерв для посилення захисту Херсона є — тепер він має перетворитися на конкретні рішення.

Наступного дня ми працювали на Херсонщині з Віталієм Безгіним, відвідали транзитний центр і МТП, поспілкувалися з евакуйованими. Евакуація організована безоплатно: людям забезпечують транспорт, супровід, тимчасове проживання, необхідну допомогу та оформлення виплат.

Заклик виїжджати завжди має закінчуватися конкретною відповіддю: хто забере людину, куди її привезуть і де вона житиме завтра.

Але чи є сьогодні конкретний розрахунок: скільки людей може виїхати з Херсона цієї зими і скільки місць для них реально підготовлено?

— За даними Херсонської ОВА, у Херсоні нині проживає приблизно 60 тисяч людей. Скільки з них можуть бути змушені виїхати цієї зими, залежатиме від безпекової ситуації, стану енергетики та можливих нових ударів.

Повної картини, яка зводила б разом можливий масштаб виїзду, транспорт, придатні місця для розселення та резерв інших областей, я поки не бачу. Такий розрахунок має бути сценарним — зокрема на випадок, коли допомога одночасно знадобиться тисячам людей.

У профільному комітеті Верховної Ради буде створено робочу групу, яка контролюватиме виконання планів енергетичної стійкості. Окремо перевірятимемо готовність Херсонщини та місць проживання ВПО до тривалих блекаутів.

Головний критерій евакуаційного плану — не кількість сторінок, а кількість людей, яких система здатна прийняти в найгірший день.

Тобто людина ще до евакуації має знати, куди саме її везуть і що з нею буде після прибуття?

— Саме так і має працювати система: людина не повинна сідати в автобус із відчуттям, що далі — невідомість. Для звернення вже є гаряча лінія 1548, обласні контакт-центри та визначений алгоритм евакуації.

Однак загальний алгоритм має бути доповнений персоналізованим маршрутом: куди людина їде, де і скільки житиме, як оформить виплати, куди влаштує дитину. Якщо людина працездатна, держава має допомогти їй знайти роботу, щоб її знання та досвід не були втрачені для економіки країни.

Не можна просто посадити людей в автобус, вивезти з Херсонщини й вважати завдання виконаним. Держава має знати, куди їде кожна людина, якої підтримки потребує і як допомогти їй закріпитися на новому місці.

А після першого розселення? Чи є сьогодні механізм, який переводить людину з МТП до нормального довгострокового житла, роботи, школи для дітей?

— Саме такого цілісного механізму сьогодні й бракує. Ми навчилися евакуювати і поселити людину на перший час, але далі вона знову залишається сам на сам із різними службами та програмами.

МТП має бути точкою переходу, а не місцем, де людина зависає на роки. Уже в перші тижні після евакуації мають з’явитися зрозумілі рішення щодо житла, роботи, школи, медицини та соціальних послуг.

Допомагати херсонцям потрібно й після виїзду за межі області. Мережа центрів «Вільні разом» уже налічує 14 осередків у різних містах України. Там люди можуть отримати гуманітарну, медичну, психологічну та юридичну допомогу, знайти роботу і зберегти зв’язок із Херсонщиною.

Держава досі не знає реальної житлової потреби ВПО

Після майже п'яти років великої війни чому держава досі не має повної картини житла, яке реально можна надати переселенцям?

— Тому що ми досі маємо кілька різних обліків замість одного житлового балансу. Є державне і комунальне майно, гуртожитки, МТП, недобудови — але інформація розпорошена між різними органами.

Треба розрізняти будівлю в реєстрі та житло, куди можна поселити родину. Потрібен фактичний аудит: адреса, власник, стан, вартість відновлення, місткість і термін готовності. Держава має рахувати не квадратні метри на папері, а житло, в якому можна повноцінно мешкати.

А ми принаймні знаємо, скільки переселенців уже потребують постійного житла, а не тимчасового прихистку?

— Єдиної достовірної цифри бракує. Ми знаємо кількість зареєстрованих ВПО, бачимо заявки на окремі програми, але це не тотожне реальній житловій потребі.

Уряд заявляв, що житлові програми 2026 року мають охопити понад 41 тисячу ВПО. Але це можливості конкретних програм, а не масштаб загальної потреби.

Потрібен єдиний облік: хто орендує, хто живе в МТП чи у родичів, хто має недоступне житло на ТОТ, кому потрібна соціальна оренда, а хто готовий до іпотеки. Інакше бюджет плануватиметься навпомацки.

Яка модель тоді має стати основною: соціальне житло, пільгова іпотека, компенсація оренди чи державний і комунальний фонд?

— Однієї універсальної моделі не буде. Евакуйованій людині потрібен безпечний прихисток. Родині з невеликим стабільним доходом — соціальна оренда або субсидія. Тим, хто має дохід, але не має стартового капіталу, — доступна іпотека. Тим, хто втратив житло, — компенсаційний механізм.

Головне — вибудувати шлях від тимчасового прихистку до стабільного житла.

А що робити людям із Маріуполя, Бахмута, Авдіївки та інших міст, де житла фактично вже немає або повертатися в осяжній перспективі нікуди? Скільки років вони ще мають залишатися "тимчасово переміщеними"?

— Люди не повинні роками залишатися "тимчасово переміщеними", якщо їхній будинок зруйнований, місто окуповане, а можливість повернення не проглядається.

Для частини ВПО переміщення вже стало довгостроковою реальністю. Їм потрібні житло, інтеграція в нову громаду і можливість будувати життя далі.

Статус ВПО не повинен ставати довічною адміністративною адресою людини.

"Економія бюджету не може починатися з людини, яка втратила дім"

Уряд уже готує бюджет на 2027 рік. На тлі постійного пошуку коштів чи є ризик нового скорочення програм підтримки ВПО? І кого держава має підтримувати стільки, скільки буде потрібно?

— Поки бюджетний процес триває, було б неправильно називати конкретні суми на 2027 рік як уже гарантовані. Але скорочувати підтримку ВПО лише тому, що держава шукає можливості заощадити, не можна.

Допомогу тим, хто об'єктивно не може забезпечити себе самостійно, держава має зберегти. Переглядатися можуть критерії та адресність підтримки, але не сам принцип допомоги людям, які через війну втратили житло і дохід.

Допомога на проживання не повинна бути довічною. Але й довідка про зарплату сама по собі не означає, що людина вже стала самостійною.

Треба дивитися, чи має родина житло, скільки віддає за оренду, чи є діти, люди з інвалідністю, літні батьки. Підтримка може завершуватися тоді, коли людина справді здатна жити самостійно, а не коли перестала відповідати одному формальному критерію.

Економія бюджету не може починатися з людини, яка втратила дім.

Але система досі дає збої. Наприклад, 25 серпня зареєстровано законопроєкт №15560 щодо виплат окремим категоріям студентів-ВПО. Чому такі проблеми парламент змушений виправляти точково?

— Сам факт появи законопроєкту №15560 показує, що прогалина є. Я один із його співавторів. Проблема проявилася на стику правил підтримки і досягнення молодою людиною повноліття.

Людині виповнюється 18 років, але цього дня у її родини не з'являється квартира і не зникає плата за гуртожиток чи оренду. Повноліття не може автоматично означати фінансову незалежність.

Якщо такі прогалини повторюються, треба переглядати саму конструкцію підтримки, а не латати її точковими змінами.

"Можна відремонтувати школу, але без дітей це не відновлення громади"

Якщо через проблеми з безпекою, світлом і теплом Херсон втратить ще частину населення, чи не ризикує місто просто поступово знелюдніти?

— Безпека людей — пріоритет. Але вимушений виїзд не повинен перетворитися на остаточне знелюднення Херсона. Разом із населенням місто втрачає працівників, підприємців, лікарів, учителів, комунальників і місцевий бізнес — тобто здатність нормально функціонувати.

Під час наради з Віталієм Безгіним окремо говорили про статус працівників прифронтових територій. Херсон тримають не лише військові, а й енергетики, комунальники, працівники критичної інфраструктури, місцевого самоврядування та військових адміністрацій. Якщо держава закликає цих людей залишатися, за таким закликом мають стояти соціальні гарантії, додаткові пільги та бюджетне забезпечення.

Держава має одночасно безпечно евакуювати тих, хто змушений виїхати, підтримувати тих, хто залишається, і не втрачати зв'язку з херсонцями в інших регіонах.

Якою тоді держава взагалі бачить Херсонщину після стабілізації безпекової ситуації? Чи потрібно буде відбудовувати всі громади в довоєнному масштабі?

— Візити двох міністрів показали, що майбутнє Херсонщини не можна розкладати на окремі відомчі папки: оборона, енергетика, евакуація, житло, робота громад.

Я не думаю, що держава може автоматично відбудувати кожен населений пункт таким, яким він був у 2021 році. Війна змінила демографію, економіку, транспортні потоки і безпекову географію. Але й ставити хрест на громадах не можна.

Рішення мають ухвалюватися за зрозумілими критеріями: безпека, розмінування, вода й енергія, економічний потенціал, інфраструктура та кількість людей, готових там жити.

Цю роботу потрібно починати вже зараз — разом із громадами та херсонцями, які виїхали. Інакше після стабілізації безпекової ситуації держава матиме план відновлення територій, але не матиме плану повернення людей.

Повернути населення значно складніше, ніж відновити будівлі.

Але чи є сьогодні в держави реальна політика повернення ВПО до прифронтових громад? Чим переконувати людину їхати назад?

— На рівні стратегічних документів така політика формується: держава поєднує інтеграцію ВПО там, де вони живуть зараз, і створення умов для добровільного та безпечного повернення. Але між стратегічним документом і реальною можливістю повернутися ще велика відстань.

Повернення не можна будувати лише на емоційному заклику їхати додому. Патріотизм — це чудово. Але це не валюта, якою можна заплатити за оренду чи придбати одяг та їжу.

Людині потрібні робота або підтримка бізнесу, доступне житло і нормальна інфраструктура. Не менш важливо захистити тих, хто вже утримує прифронтові громади живими: енергетиків, медиків, комунальників. Без них просто не буде куди повертатися.

Кількість повернених людей не може бути адміністративним KPI. Людина повернеться тоді, коли побачить перспективу нормального життя.

Чи не отримаємо ми після війни формально відновлені, але напівпорожні міста і села?

— Такий ризик цілком реальний. Окремі критерії вже існують у конкретних програмах, але єдиної методики, яка визначала б пріоритетність і масштаб відбудови громад загалом, досі немає.

Чимало херсонців сьогодні живуть у Кривому Розі, Дніпрі, Миколаєві та інших містах. Реальна географія людей змінилася, тоді як державні механізми значною мірою залишаються прив'язаними до адміністративної карти.

Тому відбудовувати за принципом "було — відновимо так само" не можна. Можна відремонтувати школу, але без дітей це не відновлення громади; можна відбудувати будинки, але без роботи люди туди не повернуться.

Потрібен демографічний та економічний прогноз для кожної території. Ми маємо відбудовувати не довоєнну статистику, а життєздатні громади.

4,5 млрд гривень повернулися до бюджету невикористаними

Ви очолюєте ТСК Верховної Ради, яка розслідує можливі порушення при використанні бюджетних коштів на підтримку ВПО та людей, постраждалих від війни. Якщо назвати один найбільший провал державної політики щодо ВПО за роки великої війни — що це?

— Для мене головний висновок роботи ТСК ширший за окремі порушення чи неефективно використані кошти. Найбільший провал — те, що окремі програми за більш ніж чотири роки так і не склали в єдину систему. Евакуація, виплати, житло, працевлаштування, освіта — кожен орган відповідає за свою ділянку, але ніхто — за весь шлях людини.

Ця фрагментарність має цілком конкретну ціну і для держави. У 2023–2024 роках із 4,6 млрд грн, виділених на пілотний проєкт комплексного відновлення, 4,5 млрд повернулися до бюджету невикористаними. У 2023 році завершили один із 20 об’єктів, у 2024-му — жодного з 242. У 2025 році ситуація зрушила: з майже 3,5 млрд грн використали близько 2,9 млрд, роботи продовжуються і у 2026 році.

Інший показовий приклад — Луганщина. Область майже повністю окупована, сотні тисяч її жителів живуть в інших регіонах. Та ми зберігаємо повноцінну обласну адміністративну вертикаль. Але не створили настільки ж цілісної системи роботи з людьми, які з цієї області виїхали: їхнє житло, працевлаштування та інтеграція залишаються розпорошеними між різними органами та програмами.

Робота парламентської комісії якраз і дає можливість побачити всю картину: куди спрямовуються кошти, який результат вони дають — і де між рішенням держави та реальною допомогою переселенцям виникає розрив.

На стику компетенцій не повинні губитися ні людина, ні відповідальність за результат, ні державні кошти.

Але 4,5 млрд грн повернулися до бюджету, сотні об'єктів не були завершені. Хто за такі результати має нести персональну відповідальність? І взагалі: з кого через пів року-рік питати, якщо ситуація з житлом та інтеграцією ВПО принципово не зміниться?

— І в цьому проблема: сьогодні немає конкретної посадової особи, з якої за кінцевий результат політики щодо ВПО могли б запитати парламент, громадські організації, самі переселенці — та, зрештою, сама держава.

Потрібен єдиний центр відповідальності за весь маршрут ВПО — інституція з чітко визначеною посадовою особою, відповідальною за кінцевий результат і здатною бачити всю картину: скільки людей евакуйовано, скільки отримали житло й роботу, де виникають провали і хто має їх усунути.

Відповідальність держави не може закінчуватися словами "це компетенція іншого органу". Вона має закінчуватися результатом для людини.