"Ми втратили багато часу": Коваленко про готовність ППО до зими та нові загрози з боку РФ — інтерв'ю
Росія змінює тактику повітряних атак: реактивні дрони вимикають двигуни, стають менш помітними для ППО та долають більші відстані. Водночас удари по енергетиці загрожують новими блекаутами, а Україні досі бракує засобів для перехоплення балістичних ракет. Які міста опиняться під найбільшою загрозою взимку та чому Україна не підготувалася до нових російських атак — в інтерв'ю Фокусу розповів Олександр Коваленко.
Росія змінює тактику повітряних атак напередодні зими, роблячи ставку на швидкісні безпілотники та нові способи обходу української ППО. Лише в ніч на 16 листопада російські війська атакували Україну 158 дронами, серед яких 77 були реактивними. Сили протиповітряної оборони знешкодили 131 ціль, однак влучання зафіксували на 19 локаціях. Тим часом через наслідки російських ударів по енергосистемі в частині областей України 16 листопада продовжують діяти цілодобові графіки обмеження електропостачання.
Чи готова українська ППО до зими 2026–2027 років та як Росія навчилася робити свої дрони менш помітними? Військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко в інтерв'ю Фокусу розповів, чи допоможе світломаскування захистити міста від "Шахедів", які регіони ризикують залишитися без електроенергії та чому Україна, попри роки повномасштабної війни, виявилася недостатньо підготовленою до нових повітряних загроз.
Українській ППО бракує протиракет: балістика залишається найбільшою проблемою
У якому стані українська протиповітряна оборона входить у зиму 2026–2027 років? Що сьогодні є найбільшою проблемою — дефіцит ракет, нестача комплексів ППО чи можливості мобільних вогневих груп?
— Найбільша проблема — відсутність повноцінних можливостей протиракетної оборони. Ситуацію з перехопленням реактивних дронів-камікадзе нам уже більш-менш вдалося стабілізувати. Ми знайшли методи боротьби з ними й зараз масштабуємо їх застосування. Показники перехоплення поступово покращуються. Звичайно, хотілося б, щоб вони були значно вищими, але позитивна тенденція вже є.
Водночас основною проблемою залишається неможливість повноцінно протидіяти балістичним ракетам через дефіцит протиракет.
Другий важливий момент — робота Starlink. Ця система забезпечує зв'язок для повітряних мобільних вогневих груп, зокрема гелікоптерів. Якщо обмежувати роботу Starlink на швидкостях понад 161 км/год, це створює серйозну проблему. Адже для ефективного перехоплення дронів-камікадзе гелікоптери мають рухатися зі швидкістю приблизно 300–350 км/год. Вона може бути меншою або більшою, але точно не 161 км/год.
Відповідно, наша авіаційна компонента протиповітряної оборони страждає через нестачу засобів зв'язку.
Якщо повернутися до головної проблеми, то вона стосується не лише балістики, а загалом складних для перехоплення ракет. Ми шукаємо альтернативні способи боротьби з ними, зокрема полюємо на російські оперативно-тактичні ракетні комплекси.
Але, крім "Іскандерів", є ще "Онікси", Х-22, Х-32, "Кинджали" та "Циркони". Для їхнього перехоплення потрібні такі комплекси, як Patriot або SAMP/T. Звичайним системам ППО боротися з такими цілями надзвичайно складно, а в окремих випадках майже неможливо.
Тому я б виокремив дві основні проблеми: дефіцит можливостей для перехоплення складних ракет і обмеження в роботі Starlink, які впливають на ефективність нашої авіації під час боротьби з дронами-камікадзе.
Російські дрони вимикають двигуни в польоті: як змінюється тактика масованих атак
Росія вже регулярно комбінує балістичні та крилаті ракети зі звичайними й реактивними "Шахедами". Чи змінилася тактика масованих ударів напередодні зими? Які нові прийоми використовує противник, щоб ускладнити роботу української ППО?
— Росіяни постійно експериментують, тому їхня тактика змінюється. Наприклад, вони використовують дрони-камікадзе як на наднизьких висотах, так і на висоті понад 7–8 кілометрів.
Водночас сама концепція комбінованого масованого удару принципово не змінилася. Росіяни застосовують різні категорії ракет і безпілотників: дрони-приманки, реактивні дрони, звичайні "Шахеди" з поршневими двигунами. Усі ці компоненти вони випробували ще починаючи з 2022 року.
Тепер питання не стільки в тому, які саме засоби вони використовують, скільки в способах їхнього застосування.
Наприклад, росіяни почали вимикати реактивні двигуни безпілотників під час польоту або безпосередньо перед заходженням на ціль. У такому режимі дрон певний час просто планує в повітрі, не витрачаючи палива.
Його перевага полягає в тому, що реактивний дрон із певною обмеженою дальністю польоту може долати більшу відстань. Наприклад, замість 600 кілометрів він здатен пролетіти 700–750 кілометрів завдяки плануванню.
Для цього безпілотник підіймається на висоту приблизно 7–8 кілометрів. Тяга реактивного двигуна дає змогу це зробити. Для порівняння, звичайні "Шахеди" з поршневими двигунами літають на висотах до п'яти кілометрів.
На великій висоті реактивний дрон вимикає двигун і планує певну відстань. Таким способом він економить пальне, а отже, збільшує дальність польоту.
Проте це не єдина перевага. Другий важливий момент — зменшення теплової сигнатури.
Реактивні двигуни мають дуже помітне теплове випромінювання. Його добре фіксують засоби виявлення, а особливо ефективно на таку ціль можуть наводитися ракети з інфрачервоними головками самонаведення, зокрема переносних зенітно-ракетних комплексів.
Порівняно з поршневим двигуном реактивний значно помітніший. Але коли його вимикають, він поступово охолоджується. Узимку, за низьких температур, цей процес відбувається швидше. Відповідно, теплова помітність дрона зменшується, що ускладнює його перехоплення.
Є ще й третій чинник — акустичний. Реактивний дрон набагато гучніший за звичайний "Шахед". Навіть коли він летить на висоті, на якій його неможливо побачити візуально, його можуть виявляти акустичні системи.
Але після вимкнення двигуна дрон стає значно тихішим. Тобто росіяни одночасно досягають трьох цілей: збільшують дальність польоту, зменшують теплову сигнатуру та акустичну помітність.
Це комплексний тактичний підхід. І росіяни продовжують експериментувати з різними модифікаціями безпілотників.
Світломаскування може врятувати життя: чому сучасні системи наведення не роблять його марним
На тлі нових можливостей російських дронів в Україні знову обговорюють посилення світломаскування. Водночас є думка, що через сучасні системи наведення, зокрема "Сусанін", які допомагають безпілотникам орієнтуватися вночі, вимикати освітлення вже немає сенсу. Наскільки ефективним може бути світломаскування?
— Стверджувати, що світломаскування не потрібне через наявність сучасних систем наведення, — це приблизно те саме, що говорити: треба боротися лише з дронами-камікадзе, а про балістичні ракети можна забути.
Не всі російські безпілотники обладнані такими системами наведення. Безумовно, вони існують, але є досить дорогими, збільшують вартість дрона і тому не встановлюються масово.
Крім того, важливо розуміти, для яких саме завдань використовується безпілотник.
Якщо дрон має уразити важливий об'єкт військово-промислового комплексу або енергетичної інфраструктури, його обладнають максимально. Там може бути система "Сусанін", машинний зір, штучний інтелект та інші технології, які дають змогу досягти визначеної цілі.
Такий безпілотник може мати й можливість керування оператором у режимі реального часу. Якщо оператор бачить зображення з камери, то навіть без інфрачервоного обладнання він може орієнтуватися за видимими джерелами світла.
Але якщо дрон використовується для терору цивільного населення, ситуація інша. Такі безпілотники зазвичай мають значно простіше обладнання.
Їх можуть спрямовувати на великий житловий комплекс або цілий квартал. Завдання такого дрона — влучити в житлову забудову, вбити людей, спричинити пожежу. Для цього не обов'язково використовувати дороге високотехнологічне обладнання.
Саме тому росіяни застосовують найдешевші засоби. Вони часто не мають компонентів, які дають змогу ефективно орієнтуватися вночі або бачити крізь хмари. Це максимально дешевий засіб убивства українців.
І ось тут світломаскування має значення. Воно не гарантує стовідсоткового захисту і не означає, що противник не зможе завдати удару. Але це один із пасивних елементів захисту, який у комплексі з іншими заходами дає змогу зменшувати ризики для цивільного населення.
Тому я вважаю, що світломаскування необхідне. Його потрібно застосовувати.
Україна збільшує кількість перехоплень, але Росія робить ставку на швидкість
Україна активно масштабує виробництво дронів-перехоплювачів. Наскільки вони вже підвищили ефективність ППО і чи вистачить їх для протидії масованим атакам цієї зими?
— Ми дійсно покращили можливості перехоплення російських безпілотників. Тепер головне питання — масштабування.
Поки що я не готовий оцінювати результати листопада, оскільки місяць ще не завершився. Але в жовтні рівень перехоплення зріс на два відсоткові пункти — з 86% до 88%.
На перший погляд може здатися, що два відсоткові пункти — незначне зростання. Якби йшлося про 10, 20 або 30 безпілотників, це справді була б невелика різниця.
Але Росія щомісяця запускає по території України приблизно 5500–6000 дронів. За таких масштабів навіть два додаткові відсоткові пункти перехоплень мають велике значення.
Тому позитивна тенденція є, і вона досить помітна.
Ми також уже фіксуємо масштабування виробництва дронів-перехоплювачів. Думаю, до кінця року більшість областей, які стикаються з найбільшою загрозою масованих атак реактивних безпілотників, будуть забезпечені достатньою кількістю таких засобів.
Чи можуть дрони-перехоплювачі стати основним засобом боротьби з російськими безпілотниками, чи Україні доведеться розвивати й інші системи?
— Дрони-перехоплювачі — не єдиний засіб боротьби з повітряними цілями. Нам потрібно розвивати й інші напрямки.
Росіяни зараз роблять ставку на швидкість. А це означає, що Україні так чи інакше доведеться переходити до використання дешевих керованих ракет малого радіуса дії.
Такі ракети повинні забезпечувати перехоплення цілей на відповідних висотах і швидкостях.
Йдеться, зокрема, про протидію новим російським реактивним ракетам, таким як "Бандероль" та інші модифікації, над якими зараз працює противник.
Росія битиме по Києву, Одесі та Дніпру: чому Україна не підготувалася до нових загроз
Росія систематично атакує українську енергетику, намагаючись залишити міста без електропостачання. Які регіони, на вашу думку, опиняться під найбільшою загрозою взимку? Чи може противник перенести основний удар на Західну Україну?
— Тут усе залежить від того, якими саме засобами вони завдаватимуть ударів.
До Західної України росіянам значно складніше дотягнутися. Саме віддаленість від лінії бойового зіткнення та російського кордону певною мірою захищає західні області.
Не всі засоби ураження можуть долетіти на таку відстань. Частину з них перехоплюють, а ті, що досягають цілей, часто прилітають в одиничній кількості.
Але для того, щоб вивести з ладу енергетичну систему, одиничних ударів недостатньо. Потрібна системна, масована робота.
Ми бачимо, що лише зараз, фактично наприкінці п'ятого року повномасштабного вторгнення, росіянам вдається створювати блекаути в окремих містах, наприклад, у Дніпрі. Деякі райони залишаються без світла на 12, а інколи навіть на 24 години.
Це накопичувальний ефект від систематичних атак.
Щоб досягти аналогічних результатів у Західній Україні, росіянам знадобилася б тривала, можливо, річна кампанія масованих ударів. Причому на неї довелося б спрямувати майже весь ресурс, який вони зараз використовують для атак на східні, центральні, південні та північні області.
Тому я вважаю, що вони й надалі концентруватимуть свої удари переважно на Лівобережжі та частково на Правобережжі Дніпра.
Це Центральна Україна, південні області, Одеса, Київ, Житомир і, звичайно, все Лівобережжя.
Чи означає це, що Україна недостатньо підготувалася до російської тактики виснаження енергосистеми? Адже удари по енергетичних об'єктах тривають уже не перший рік. Що ми мали зробити раніше?
— Безумовно, ми не підготувалися так, як мали б. Було втрачено дуже багато часу.
Насамперед це стосується створення пасивних засобів захисту енергетичних об'єктів. Там, де це можливо, потрібно було переносити обладнання під землю, створювати підземні підстанції, облаштовувати захисні каркаси та інші конструкції, які могли б стати додатковим елементом захисту.
Паралельно необхідно було розвивати активні засоби протидії — зенітно-ракетні комплекси та інші системи ППО.
Але проблема не лише в цьому. Нам бракувало планування майбутніх загроз.
Наприклад, про те, що Росія почне масово використовувати реактивні безпілотники, було відомо давно. Перший такий дрон атакував територію України ще в січні 2024 року.
Спочатку це були одиничні випадки. Потім реактивні дрони почали застосовувати десятками, згодом — сотнями.
Але ми почали активно реагувати лише тоді, коли вони вже стали масовою загрозою, коли їх почали запускати сотнями й тисячами.
Ось у чому проблема.
Те саме відбувається з новими російськими ракетами. Усім було відомо, що Росія працює над здешевленням ракетної компоненти й розробляє дешевші ракети мобілізаційного типу.
Перший удар ракетою "Бандероль" по Одесі відбувся в січні 2025 року. У травні того ж року по Одесі застосували "Дань-М".
Невже ніхто не знав, що росіяни працюють у цьому напрямку? Знали всі.
Тепер у них уже є чотири модифіковані та вдосконалені версії: "Бандероль", "Герань-5", "Дань-Т" і "Філін".
І вони продовжуватимуть працювати над цими засобами ураження.
Натомість ми знову реагуємо на загрозу вже після того, як вона виникла. Ми втратили багато часу й не підготувалися належним чином.
Чому так сталося? Це наслідок нестачі ресурсів, помилок державного управління чи корупції навколо захисту енергетичних об'єктів?
— По-перше, безумовно, це корупційна складова.
Не можна оминати ті скандали, які ми зараз бачимо навколо енергетичних об'єктів, що мали отримати захист. Замість цього у людей у паркінгах з'явилися Rolls-Royce. Але, крім корупції, існує ще й системна проблема державного планування.
В Україні немає інституції, яка займалася б середньостроковим і довгостроковим плануванням загроз. У нас є лише система реагування на загрозу, яка вже виникла.
А цього недостатньо, щоб повноцінно забезпечити захист країни.