“Одна важлива для мене людина нещодавно запитала: “А можна вже більше не жити в історичні часи?” Як не сумно це прозвучить, але виходить так, що ні, не можна. Тут, як із першим викликом до шкільної дошки.. Або з підйомом на 17 поверх. Є тільки вперед. Заплющивши очі. Через біль, піт і фрустрацію. Просто робиш, що вмієш, і все". Думка.
"Дзвонила подруга з Харкова. Живе в самому центрі, куди прилітало не раз. У її будинок теж. Востаннє — буквально днями, у її двір, і те, що вона жива — це диво. "Благаю, тільки давай не про війну. Задовбало", — сказала вона. І ми вперше за довгий час розмовляли телефоном про мого свекра, про її роботу, про все! А про війну — ні". Думка.
