Нещадне насильство в маленькому містечку. Чи варто дивитися фільм "Хліб і сіль"

У межах кіномарафону традиційно представлені найрезонансніші проєкти польського кінематографу. Цього разу фільмом-відкриттям став режисерський дебют Даміана Коцура "Хліб і сіль".

У цій картині талановитий піаніст Тимек повертається у своє маленьке провінційне містечко, де йому належить провести літні канікули в компанії молодшого брата Яцека і його друзів — хрестоматійної шпани з неблагополучних районів, що наводить на численні роздуми.

У своєму фільмі "Хліб і сіль" режисер використовує особисті переживання головного героя Тимека, щоб на його прикладі та прикладі його оточення показати серйозні проблеми в польському суспільстві та за його межами. Історію, розказану в стрічці, створено на основі реальних подій, а провінційне апатичне польське містечко стало декорацією для сцен, що демонструють, за словами режисера, "селективний підхід польського суспільства до представників інших народностей". Під час спілкування із журналістами після показу фільму Даміан Коцур зазначив, що Міністерство культури Польщі визнало його фільм антипольським, адже в ньому багато аспектів життя і стосунків усередині суспільства представлено без прикрас.

У фільмі Коцура задіяні непрофесійні актори, що додає автентичної атмосфери стрічці, напруга в якій наростає поступово. І глядач розуміє, що ця напруга ось-ось переросте в щось трагічне.

"Знаєте, ніхто з тих, хто подивився мій фільм у різних країнах, не назвав його антипольським. Швидше, кожен побачив у ньому своїх друзів, райони в рідних містах, спілкування, властиве сучасній молоді більшості країн світу", — розповів режисер журналістам.

Про що фільм "Хліб і сіль"

Тимек (Тимотеуш Бієс) — студент Варшавської музичної академії. Він повертається додому на літо, звідки готується вирушити до Німеччини на дворічну стипендію. Молодший брат Тимека, Яцек (його грає рідний брат Тимотеуша, Яцек Бієс), чекає на нього на автобусній зупинці, поки троє хлопчиків-підлітків кружляють довкола на своїх велосипедах у пошуках чогось, що могло б його розважити.

Далі Тимек приєднується до своєї старої районної компанії, попутно він намагається мотивувати брата до репетицій на фортепіано. Яцек — теж талановитий піаніст, але зазнав невдачі під час першої спроби вступити до університету у Варшаві. Замість навчання хлопець цілими днями тусується, п'є пиво, накурюється, складає реп-біти. По суті він марнує життя, що дуже засмучує Тимека.

Режисер натякає глядачеві, що Тимек все ще може бути частиною своєї дворової банди, але він віддаляється від неї, відчуваючи грандіозну прірву між своїм світом і світом його колишнього оточення. Тепер він став хлопцем, який просто сидить на пляжі, поки інші плескаються у воді, і не бере участі в хуліганських витівках друзів. Утім, він і не висловлює своєї незгоди, спостерігаючи за тим, як хлопці з компанії регулярно труять сирійців, які працюють у місцевій кебабній. Він — просто сторонній спостерігач, який немов голосно мовчить про те, що: "я не згоден, і мені це огидно, але я не втручаюся".

Складається враження, що Даміан Коцур навмисно підкреслює психологічну ізоляцію Тимека. Більша частина оповіді відбувається у форматі спостереження глядача за реакціями головного героя, тоді як сам герой спостерігає за всіма іншими персонажами. Тимек відчуває невпевненість, почуття пасивності, через що він стає частиною подій, які абсолютно не здатен контролювати.

"Я зняв фільм про те, що буває, коли на жорстокість реагують мовчанням", — розповів Коцур.

Протягом картини здається, що талановитий піаніст співчуває власникам кебабної. Одного разу він навіть намагається зав'язати дружню розмову з одним із них, Юсефом, але тільки коли його не бачать хлопці з його компанії. Тимек запитує в Юсефа, чи отримав він "хліб і сіль" — символ традиційного прийому у своїй країні.

Інші хлопці з банди вважають двох арабів легкою здобиччю. У підсумку часті відвідування арабського магазину і кафе незмінно супроводжуються несміховинними жартами, шпильками, расистськими коментарями і гомофобними висловлюваннями. Юсеф і його товариш-біженець виявляють неабияке терпіння, але зрештою вони помстяться за нещадне насильство.

"Хліб і сіль" вирізняється тонким душевним підходом до подій. Тут ніщо не виглядає зрозумілим до кінця. У спілкуванні із журналістами Даміан Кокур зазначив, що, на його думку, фільми не повинні відповідати глядачеві на всі запитання, вони покликані приводити до нових запитань і самостійних відповідей на них.

Чи варто дивитися фільм "Хліб і сіль"?

Так, якщо:

• Вам цікаві гострі соціальні драми, покликані впливати на сприйняття і ставлення до проблем у суспільстві

Ні, якщо:

• Ви просто хочете розважитися. Із фільмом Даміана Коцура вам доведеться шукати свої відповіді на питання про расову дискримінацію.

Раніше Фокус писав рецензію на фільм "Чудова історія Генрі Шугарда"