Барбра Стрейзанд розповіла, чому ніколи не дозволяла нікому малювати собі стрілки

81-річна американська співачка й актриса, володарка двох "Оскарів" Барбра Стрейзанд стала героїнею листопадового номера журналу Vanity Fair. 7 листопада вийшли мемуари зірки під назвою "Мене звати Барбра", де вона чесно розповіла про свій шлях до успіху. Тому не дивно, що на обкладинці видання вона — в молоді роки. Чорно-біле фото, зроблене Річардом Аведоном, показує Барбру такою, якою її пам'ятають мільйони шанувальників на зорі її кар'єри.

У книзі Барбра розповіла чимало моментів, про які її фанати не здогадувалися. Наприклад, свої знамениті стрілки вона завжди малювала сама, починаючи від виступів у нічних клубах, коли їй було 18 років, до головних фільмів. Спочатку тому, що більше нікому було це зробити, а потім тому, що ніхто не міг зробити краще.

"Мене звати Барбра" — це 992 сторінки вражаючої чесності та самоаналізу, незворушні відступи в дужках (включно з невеликим уривком про те, як сильно вона любить ходити до дантиста), енциклопедичні спогади про сценічне вбрання і ретельний аналіз її фільмів, багато з яких вона переглянула вперше за десятиліття. Є лякаюча історія, яку вона ніколи раніше не розповідала, про походження її легендарного страху перед сценою.

Півтори сторінки мемуарів присвячені "ефекту Стрейзанд". Це термін, який означає, що спроби звести до мінімуму історію можуть мати неприємні наслідки, породжуючи експоненціально більше інтересу ЗМІ. Він з'явився після судового позову, який акторка подала проти людини, яка опублікувала місцезнаходження її будинку.

"Коли я вперше почула цей термін, я наївно подумала: "Це ефект моєї музики?" Мало ж я знаю", — відреагувала зірка на новий термін. Вона пише, що не мала наміру видаляти фотографію свого будинку, просто не хотіла, щоб її ім'я було опубліковано на ній з міркувань безпеки.

1984 року Джекі Онассіс, тоді редактор Doubleday, запропонувала Стрейзанд написати мемуари, але актриса відхилила пропозицію.

"Чесно кажучи, я думала, що в 42 роки я занадто молода, і у мене ще багато роботи попереду", — зізналася Стрейзанд. Проте, вона почала робити записи, а 1999 року почала вести щоденник від руки.

"Я так і не навчилася друкувати", — каже вона, що є актом непокори її матері, яка хотіла, щоб вона зробила кар'єру в шкільній адміністрації, щоб у неї були літні канікули. Замість цього Стрейзанд відростила нігті, виключивши можливість секретарської роботи.

Втрати і наполегливість були двома двигунами кар'єри Стрейзанд. Її батько помер, коли їй було 15 місяців, а матері, у якої був гарний голос, але яка ніколи не займалася співом професійно, було неможливо догодити. З вітчимом у неї були дуже погані стосунки, тому вона шукала себе і своє призначення, щоб піти з дому і стати самостійною. У 13 років Барбара зрозуміла, що хоче стати знаменитою актрисою, але про музику не думала.

"Ніхто в старшій школі не був особливо вражений моїм голосом, і я теж", — пише актриса.

Після закінчення навчання в школі вона виконувала чорну роботу, щоб платити за навчання акторській майстерності. В успіх дівчини ніхто не вірив, зважаючи на те, що особливою красою вона не вирізнялася: мала великий ніс і косоокість. Однак у долі на неї були свої плани. Спів дав їй перший великий прорив. Зокрема, пісня "A Sleepin' Bee", яку вона співала на конкурсі талантів. Вона виграла його, відкривши шлях до свого першого професійного двотижневого контракту в клубі на Восьмій вулиці під назвою Bon Soir. Їй тоді виповнилося 18.

За свою кар'єру, яка триває вже майже сім десятиліть, вона перетиналася практично з усіма світовими знаменитостями: від принцеси Маргарет до принца Чарльза. Барбра співала для головнокомандувачів Демократичної партії аж до Джона Ф. Кеннеді, зустрічалася з П'єром Трюдо, її коханцями були голлівудські зірки Раян О'Ніл і Дон Джонсон, а нобелівський лауреат Боб Ділан одного разу написав їй листа, в якому назвав своєю улюбленою зіркою.

Раніше Фокус писав, що Барбра Стрейзанд, у якої є українське коріння, розповіла, як вона познайомилася з чоловіком.