"Росіяни на війні": на фестивалі в Венеції стався скандал через фільм про Україну (відео)

У Венеції триває кінофестиваль, на якому був офіційно презентований документальний фільм "Росіяни на війні" (Russians At War) російської режисерки Анастасії Трофімової. Трофімова раніше працювала на Russia Today і у фільмі використовує усі інструменти російської пропаганди. На прем'єрі фільму побувала українська продюсера Дарія Бассель, яка привезла до Венеції документальну стрічку режисерки Ольги Журби "Пісні Землі, що повільно горить". Бассель і розповіла у дописі на Facebook свої емоції після перегляду фільму.

Бассель зауважила, що на Венеціанському кінофестивалі фільм під назвою "Росіяни на війні" знаходиться у тому ж розділі, що й фільм Журби. І після перегляду в неї склалось враження, що це яскравий приклад чисто російської пропаганди.

"Росіяни на війні" — продукт російської пропаганди та ось чому

Сама режисерка Анастасія Трофімова заявила, що "із початку війни 24 лютого 2022 року було зруйновано безліч мостів між Росією та Заходом". І вона хоче, щоб її фільм став "можливо, не мостом, але хоча б мотузкою, через яку я зможу перекинути міст і яка допоможе нам побачити один одного". Також у її картині вистачає пропаганди та відвертої брехні, або замовчування.

• Трофімова використовує термін "вторгнення", а не "повномасштабне вторгнення". Вона не згадує, що Росія вторглася в Україну та анексувала Крим у 2014 році. Цих двох подій ніби не існує у всесвіті цього фільму.
• Режисерка заявляє, що Росія не брала участі у війнах багато років і що вона читала про війни лише в книгах. І війна у 2022 році стала для неї повним шоком. Той факт, що Росія була залучена в різні війни та окупації принаймні протягом останніх 30 років – ігнорується. Мова про: 1992-93 Придністров'я, війна в Абхазії, 1994-96 та 1999-2009 війни в Чечні, війна 2008 року в Грузії та вторгнення до Сирії у 2015-2022 роках.
• Герої фільму – це українець, який зараз живе в Росії й воює на боці Росії. Пізніше цей персонаж буде стверджувати, що у 2014 році в Україні почалася громадянська війна і українці бомбили східні регіони власної країни. Саме тому він і переїхав до РФ. Інший персонаж заявляє, що українці – нацисти. Це відомий наратив, який чути з усіх росЗМІ.
• У фільмі сама Трофімова каже, що не бачила жодних воєнних злочинів. Те саме стверджують її герої.
• Також Бассель каже, що протягом всього фільму його герої збентежені тим фактом, що опинились в Україні, хочуть закінчення війни і визнають, що більшість із них воюють за гроші.
• Закінчується фільм тим, що більшість героїв фільму гине під Бахмутом, а родичі потім сумують на їх могилах. Всі вони повторюють, що не розуміють, навіщо ця війна і кому вона потрібна.

"Зрештою, режисер робить висновок, що це бідні, прості російські люди, якими маніпулюють на війні більшими політичними іграми. Я знайшла цю думку кумедною, тому що режисер, як і Путін і його режим, грає з цими людьми в цікаву гру. Вони позбавляють їх простої здатності думати й приймати рішення самостійно. Для неї ці люди просто безсилі об’єкти. Якби ті, хто бере участь у війні, яка триває понад 10 років, не були безсилі, це означало б, що вони, у своїй більшості, насправді підтримують цю війну, чи не так?", — ставить питання Бассель у своєму дописі.

Вона зауважує, що кожна "нормальна" людина, яка буде дивитись фільм Трофімової, буде відчувати жаль, смуток і емоції. Але слід пам'ятати, що росіяни, показані у фільмі, приєднались до ЗС РФ добровільно (і це показано у картині). Також Бассель нагадує, що наратив про те, що прості росіяни не мають вибору, непричетні до війни в Україні – не має змісту, хоч його постійно повторює пропаганда як і офіційна, так і так званої російської опозиції. Звинувачувати у війні в Україні тільки Путіна та його оточення дивно, адже саме "прості росіяни" у лавах ЗС РФ скидають бомби на українські міста, вчиняли воєнні злочини у Бучі, Ірпіні, Маріуполі і вчиняють їх зараз на тимчасово окупованих територіях.

"Поки я це пишу, а ви читаєте, по українських містах б’ють ракети. Кнопки тиснуть прості росіяни. Чи їхні злочини є менш значущими лише тому, що вони стверджують, що не знають, чому беруть участь у цій війні?", — зауважує Дарія Бассель.

Вона акцентує, що фільм Анастасії Трофімової представляє дуже спотворену картину реальності, поширюючи неправдиві наративи: називаючи російське вторгнення та анексію Криму громадянською війною; припускаючи, що російська армія не вчиняє жодних воєнних злочинів; представляючи тих, хто входить до армії агресора, жертвами.

Реакція Анастасії Трофімової на критику

Вона сама визнала, що не дивилась оскароносний фільм "20 днів у Маріуполі", сказавши, що в неї не було на це часу. Про фільм Ольги Журби "Пісні Землі, що повільно горить", сказала, що їй сподобались "перші 15-20 хвилин, коли люди тільки почали дізнаватися, що починається війна… Я знайшла його дійсно сильним", — сказала Трофімова.

"Однак фінал мені не дуже сподобався, тому що в ньому нібито протиставляються українські та російські діти: українські діти думають про те, що вони можуть зробити, щоб побудувати кращу Україну в майбутньому, а російські діти показані маршируючими й співаючими військових пісень… це вписується в загальну картину того, що росіяни за визначенням агресивні та жахливі люди", — заявила режисерка.

На запитання журналіста Reuters, чи не є фільм "Росіяни на війні" спробою оббілити образ російських військ на тлі задокументованих воєнних злочинів, таких як Бучанська різанина, в якій у перші дні російського вторгнення загинуло понад 450 людей, Трофімова заявила, що сама вона за сім місяців, що прожила в батальйоні із російськими солдатами, не бачила жодного випадку вчинення солдатами звірств чи бодай сильного бажання вбивати.

"Те, що я зняла, значною мірою відповідає тому, що ви бачили. Звичайно, матеріалу багато, але ми нічого не приховували від глядачів, і я мав можливість побувати практично будь-де і всюди", — сказала вона.

В інтерв'ю виданню "Люди Байкала", вона так і не пояснила, як опинилась у Росії, та яким чином потрапила до російського батальйону. Трофімова стверджує, що із героєм своєї стрічки, Іллею, познайомилась в електричці наприкінці грудня 2022 року, коли їхала зі зйомок із Підмосков'я.

"Виявилося, що це Ілля, що він із Донецька, що він воює на боці Росії та їде зі шпиталю відвідати свою родину після поранення. Йому дали чотири дні відпустки… ми обмінялися телефонами", — далі Трофімова розповідає, що у січні 2023 року Ілля їй подзвонив, що його батальйон виводять із фронту до тилу на переформування. А вона "напросилась" із камерою знімати.

"Я кажу — ти що, зовсім збожеволів, у мене немає дозволу, нічого немає. Він каже — та нічого, всім пофіг, скажеш, що ти чия дружина. І я поїхала", — Трофімова на питання, як опинилась на фронті без офіційної пресакредитації та без дозволу Міноборони РФ, каже що просто приїхала на окуповану Луганщину і командир взводу їй дозволив.

Також вона визнає, що порушила головне правило військових журналістів: перебувала у гарячій точці у формі. В журналістських міжнародних правилах чітко зазначено, що журналісти мають відрізнятись від військових.

"Розпорядився, щоб мені видали військову форму – "щоб свої не застрелили ненароком", — заявила Трофімова.

Також їй вдалось вивезти всі матеріали до Москви, а потім до Торонто. Водночас Мстислав Чернов та його колеги із ризиком для життя вивозили відеоматеріали. А їх колега Мантас Кведаравічюс, режисер фільму "Маріуполіс" з Литви був вбитий російськими окупантами.

Реакція на фільм Анастасії Трофімової

Україно-російський продюсер Олександр Роднянський заявив, що картина "Росіяни на війні" – має на меті обілити російських солдатів.

"Вони — чергові жертви держави, послані, як і багато поколінь до них, на забій у явно несправедливій війні. Вони можуть розплакатися, говорячи про загиблих товаришів, обуритися несправедливістю влади, але вони не сперечаються з правом держави відправити їх безглуздо вмирати", — написав Роднянський. Також він зауважив, що герої фільму Трофімової діляться відповідями на запитання про цілі війни, "повторюючи мантри російського телебачення: "єдиний народ", "брати", "ми на чужій землі, але винні всі".

"Іноді здається, що фільм зроблено на замовлення розумних чиновників Міноборони РФ чи ФСБ", — резюмує Роднянський.

Ольга Журба, режисерка картини "Пісні Землі, що повільно горить", заявила, що "російські кінематографісти мають показати справжнє обличчя злочинців цієї війни".

Хто така Анастасія Трофімова

Народилась у Москві, переїхала до Торонто, Канада. Здобула ступінь бакалавра в Університеті Торонто (за спеціальністю "Комунікація, культура та інформаційні технології") та ступінь магістра в Амстердамському університеті (за спеціальністю "Міжнародні відносини"). Зробила кілька фільмів для Russia Today: про Ірак, Сирію та Конго.

Нагадаємо, режисер фільму "20 днів у Маріуполі" Мстислав Чернов зізнався, що йому і його родині погрожують.