Андрій Джеджула про війну, волонтерство та стосунки з дітьми: ексклюзивне інтерв'ю Фокусу

Андрій Джеджула батьківські права, Андрій Джеджула діти, Андрій Джеджула особисте життя
Фото: колаж Фокус | Андрій Джеджула

Андрій Джеджула — телеведучий, шоумен і доброволець у формуванні територіальної оборони, продовжує активно брати участь у житті країни під час війни. Він не лише веде новини на телеканалі, а й захищає київське небо, займається волонтерством та веде благодійні аукціони.

Related video

В ексклюзивному інтерв'ю Фоксу Андрій Джеджула розповів, чому вирішив долучитися до волонтерської діяльності та як поєднує своє нове життя в добровольчому батальйоні, який стоїть на захисті київського неба, з роботою на телебаченні. А також про те, як його 15-річний син вирішив жити з ним в Україні попри те, що в країні йде війна та чи вдалося йому налагодити стосунки з донькою, яку забрала колишня дружина до Польщі.

Вікіпедія пише: "Андрій Джеджула — актор, радіоведучий, телеведучий, шоумен, віднедавна доброволець у військовому формуванні". Ким сьогодні ви себе позиціюєте?

У першу чергу я позиціюю себе патріотом, який з першого дня не полишав Київ, захищав його, а зараз — захищає київське небо і любить Україну від перших камінців. Друге — це волонтер. А третє — актор, телерадіоведучий і абсолютний чемпіон із проведенням усіх благодійних аукціонів і концертів на території України під час війни. Крім цього, я майже професійний донор.

Андрій Джеджула батьківські права, Андрій Джеджула діти, Андрій Джеджула особисте життя Fullscreen
Андрій Джеджула - донорство
Фото: Андрій Джеджула

Розкажіть про свою діяльність сьогодні. Чому приділяєте увагу найбільше?

Я щотижня 6 годин в ефірі на телеканалі "Київ 24" — ведучий новин. У форматі інфотеймент маю можливість коментувати, розмовляти про події в Україні та світі. Це приваблює наших телеглядачів. Мені дуже подобається, що ми можемо говорити з владою про речі як вони є, максимально без цензури. Я вважаю це неймовірною можливістю для ведучих реалізовувати себе.

Я майже щотижня захищаю київське небо. Голові наші цілі це "шахеди", "герані" й так далі. Я пройшов спеціальну підготовку й зараз є добровольцем формування територіальної оборони. Там є абсолютно різні люди, різних професій: від юриста й таксиста, до рієлтора чи водія вантажівки.

Я продовжую вести благодійні аукціони, концерти і продовжую працювати у своїй сфері, як професійний ведучий.

Андрій Джеджула батьківські права, Андрій Джеджула діти, Андрій Джеджула особисте життя Fullscreen
Андрій Джеджула
Фото: Андрій Джеджула

Ваш батько родом із Києва, однак у довідках про вас зазначено, що він багато років працював у Росії. На жаль, він помер напередодні повномасштабного вторгнення, однак став свідком подій у 2014 році. Що він тоді говорив про РФ?

Мій батько працював багато років не в Росії, називайте речі своїми іменами. Він працював у Радянському Союзі, на території сучасної Росії. В Якутії. На Півночі, де важко працювати, де переважно працювали українці: люди, які вміють працювати у досить важких умовах. У далеких поселеннях Тайги, де буквально два місяці тепла, а решту це суцільний холод.

Так, він застав у 2014 році анексію Криму й назвав це "ножем у спину". Той рік батько сприйняв дуже-дуже емоційно й більше ні з ким не спілкувався з Росії до кінця свого життя. І я десь навіть радий, що він не побачив повномасштабного вторгнення в Україну.

Чи вільне ваше серце? Чи ви зараз у стосунках?

Ви знаєте, я подорослішав та змінив своє ставлення до життя. Зокрема, я вирішив, що не буду коментувати питань стосовно приватного життя. Я багато чого змінив й зробив висновки. І вирішив, що приватне має залишатися приватним. Все одно всі все згодом дізнаються.

Андрій Джеджула батьківські права, Андрій Джеджула діти, Андрій Джеджула особисте життя Fullscreen
Андрій Джеджула з сином Даніелем на розборі завалів в Охматдиті
Фото: Андрій Джеджула

У вас двоє дітей Даніель та Адель. Чи спілкуєтеся з ними? Які між вами стосунки зараз? За останніми вашими фото, можна припустити, що Даніель повернувся в Україну?

Двоє дітей. Старший Даніель, йому нещодавно виповнилося 16 років. Адель скоро виповнюється 4 роки. Щодо спілкування — син зараз живе зі мною. Це його свідоме рішення. Він у свої 15 років приїхав до мене й 24/7 перебуває під моїм наглядом та вихованням. Мабуть, прийшов той момент, коли недостатньо тільки уваги матері й необхідна увага батька. Батьківське виховання. Зараз ми готуємо його до реального життя. До того, яким має бути чоловік. Він багато вчиться й "схоплює".

Я вчу його досить демократично. Водночас можу сказати, що це і досить суворе виховання. В ньому є як обов'язки так й бонуси. І покарання за провину він придумує собі сам. Він знає, що може статися і намагається не робити якихось кроків, які матимуть наслідки.

Виховую сина максимально в чоловічому форматі. Він гарний хлопець: займається спортом в тринажерному залі, ходить на карате і шахи. Ми з ним друзі. Я навіть більше перейняв на себе роль старшого брата, якого в нього ніколи не було. Ми можемо про все з ним говорити чи обговорювати. В нього зараз виникає багато підліткових питань. Він прекрасно володіє англійською мовою, почав вчити німецьку і другу улюблену татову мову, це іспанську. Це його сильна сторона. Він де б не перебував, він швидко схоплює мову місцевості і починає розмовляти.

Якщо ви маєте дорослих дітей, віком десь 14-17 років, то маєте знати — це непростий період. Змінюється дуже багато інтересів та поглядів. І весь цей час ти маєш бути поруч, щоб не пропустити викликів і змін у якийсь неправильний бік. У нас із цим все добре: Даніель патріот, вміє нелінійно мислити, вчиться бути максимально демократичним, толерантним і працьовитим хлопцем.

З Адель я спілкуюся тричі на тиждень. Це фіксовані рази, які я маю за рішенням суду. У ці дні я сам обираю: як буде зручно мені та дитині, щоб не псувати їй графік. Частіше за все ми спілкуємось в один і той же час, коли вона повертається з садочку. Ми спілкуємося по відеозв'язку, де можемо дивитися мультики, грати в ігри, танцювати, хворіти. Іноді вона без настрою і у нас не виходить поговорити. Це буває від однієї хвилини до, мій рекорд, година п'ядесят нашого спілкування. Тобто максимально тримаємо контакт.

У нас дуже складні стосунки з її матір'ю. І в цій ситуації дистанція — це досить непросто.

Андрій Джеджула батьківські права, Андрій Джеджула діти, Андрій Джеджула особисте життя Fullscreen
Андрій Джеджула з сином Даніелем
Фото: Андрій Джеджула

Які у вас зараз стосунки з мамою Даніеля — Сантою Дімопулос?

Такі, як мають бути в батьків — інформативні. Ми піклуємось й радимося з приводу тих чи інших моментів стосовно Даніеля. Тобто це такі відносини, які мають бути у батьків, які давно не живуть разом й коли у кожного власне життя. Головне, що нас пов'язує — це спільна дитина, якою треба опікуватися. З розумом, з бажанням не псувати стосунки, а навпаки — покращувати. Все в інтересах дитини. Наразі стосунки досить конструктивні й пов'язані виключно з вихованням дитини.

Ваша донька Адель народилася у шлюбі з Юлією Леус. Ваше розлучення було досить гучним. Які стосунки зараз? Чи вдалося вирішити питання опіки над донькою?

Щодо матері моєї доньки. Невеличке уточнення: з моменту одруження Юлія Леус взяла прізвище Джеджула, з яким і живе дотепер. Інше вона використовує як псевдонім. Одружений я на Юлії Стасюк. Якщо ж ми використовуємо факторні дані, тоді Юлія Джеджула. З Юлією Джеджулою в мене не складаються стосунки, можна назвати їх як "ніякі".

Невеличка передісторія для людей, щоб вони мали розуміння, що відбувається. Два роки тому, після багатьох перепон і неможливостей спілкування з моєю донькою, зроблених штучно її матір'ю Юлією Джеджулою, я був змушений звернутися до органів опіки за місцем проживання дитини. Це була опікунська рада, яка збиралася двічі і двічі ставала на бік батька та здорового глузду. Та дала мені можливість тричі на тиждень абсолютно без присутності матері спілкуватися з дитиною на своїй території. З 15:00 неділі, до 15:00 середи може без пристуності матері перебувати у батька.

Хоча я цим правом повністю не скористався й приходив лише у свої дні, бо було дуже багато різних приводів. Я прийшов усі кола пекла. Проте й з цим рішенням були певні проблеми. Не погоджувалася мати Адель. Тому вона сама подала на мене до суду, щоб не виконувати рішення опікунської ради. Від моїх адвокатів був зустрічний позов, щоб вона все ж виконувала це рішення.

Зрештою обидва суди з однієї і тієї ж теми, Дарницького району, вона програла. Суд присудив мені можливість бачити доньму три доби. Це абсолютно за європейськими правами і канонами: бачити мою дитину без присутності матері. Повністю рівноправно, у шаховому порядку, розділили всі свята й канікули. І якби не війна, то це було б чудово. Попередні суди тривали по дві-три години обговорення. Бо це ж важливе питання — це не майнові питання, це дитина і її право на всебічне виховання від обох батьків. А далі була апеляція від Юлії, яка тривала 20 хвилин. І апеляційний суд Києва, засідання якого тривало всього 20 хвилин разом із часом на дорадчу кімнату, виніс кабальне рішення. На мою думку, вони були заангажовані, це було очевидно.

Я був просто шокований від несправедливості, яку спостерігав. Треба розуміти, що я жодним чином не намагався забрати в матері доньку, я просто хотів виховувати її майже рівноправно: четверо діб у мами і троє діб у тата.

Слід додати, що до першого зібрання опікунської ради, до подальших всих судів, матір Аделіни сама дала мені можливість три місяці майже бачитися з дитиною 27/7 бачитися три доби. Тобто три доби повноцінних були мої на тиждень і чотири її. Тобто я з немовлям з 7 до 9 місяців був один на один. Це доречі зіграло одну з ключових ролей у прийняті рішення судом. Тобто раніше мама сама погодилася давати дитину і її не хвилювало, коли немовля було у батька три доби, не викликало жодних переживань. А тут, коли дитина підросла і не треба було раз на три години підніматися і тут почалися певні питання.

Андрій Джеджула батьківські права, Андрій Джеджула діти, Андрій Джеджула особисте життя Fullscreen
Андрій Джеджула з донькою Адель
Фото: Андрій Джеджула

Так ось, апеляційний суд надає мені найкабальніше рішення: два дні на тиждень — вівторок і субота, з 16:00 до 20:00. По 4 години. Тобто вісім годин на тиждень без усіх свят по декілька годин у присутності матері, за згодою з матер'ю. Тобто у будь-який момент, вона може сказати у нас інші плани, допобачення і я б залишився без дня народження, не привітав би дитину на новий рік, ні на День святого Миколая.

Таке враження, що батько — асоціальний елемент, веде аморальний спосіб життя й не має стабільного прибутку. Наче наркомана судили, алкоголіка, зрадника країни, людину, яка тільки вийшла з в'язниці або тільки сідає.

Неможливо назвати цей суд справедливим. Звичайно, що наслідки були й з нашого боку — ми звернулися до Верховного суду. А він, своєю чергою, безапеляційно повернув рішення Дарницького районного суду, задовольнив позов Джеджули Андрія Володимировича і повністю скасував рішення апеляційного суду. Це рішення є остаточним і не підлягає оскарженню.

Тому з сьогоднішнього моменту у мене три офіційні доби, які я можу провести з дитиною без присутності матері, на своїй території. Усі свята, які існують, поділені порівну. Місце проживання дитини визначене як місце проживання з матір'ю. Попри те, що ми все ж 50 на 50 виховуємо дитину, я все ж плачу аліменти і роблю це вчасно. Для чого це робилося, цей пункт, я сам сказав, що це не про гроші, я готовий далі платити, сплачувати аліменти, але щоб мама не хвилювалася. Можливо вона зі мною і "воює" саме з-за них.

На сьогоднішній момент, після звернення до Міністерства юстиції України, яке звернулося до Міністерства юстиції Польщі, я нарешті знаю місце проживання моєї дитини, яке до того моменту не знав і не міг ніяк його отримати. Тепер на цю адресу надходять подарунки, я бачу, що вона їх отримує. Не можу назвати це якимись стосунками, оскільки це не конструктив. Це вимушені стосунки з приводу виховання дитини.

Найголовніше, що я хочу донести: я не планував і не планую забирати дитину під час війни. Бо Юлія розповідала, що з цим рішенням вона буде змушена, де-факто, брати дитину кожні три дні на тиждень і привозити мені її в Україну. В принципі, якби я захотів, то воно, скоріш за все, так і мало бути. Але я не хочу псувати дитині її настрій і робити щось для неї небезпечне.

Це рішення виключно для того моменту, коли закінчиться воєнний стан і я зможу жити нормальним життям зі своєю дитиною. А поки що я наполягаю, щоб у ті дні, які є моїми за рішенням суду, мені безперешкодно вмикали телефон, яким я спілкуватимуся з дитиною. Так воно зараз і є.

Ну й також, коли я буваю проїздом в Польщі у своїх волонтерських справах або виступах на аукціонах (я був там один раз минулого року), мені дають дитину безперешкодно. Це одна з моїх вимог.

Андрій Джеджула батьківські права, Андрій Джеджула діти, Андрій Джеджула особисте життя Fullscreen
Андрій Джеджула
Фото: Андрій Джеджула

Нещодавно ви розповіли, що долучилися до добровольчого батальйону захисників неба. Розкажіть, у чому полягатиме ваша робота? Чи встигли випробувати ваші сили й чи вдалося збити шахед?

Так, я долучився восени до ДФТГ "Мрія" — це формування територіальної громади. Головною вимогою нашого добровольчого формування є, по-перше, обов'язкова перепідготовка. Навіть тих, хто приходить із зони бойових дій мають знову пройти двотижневий курс.

Підрозділ надає можливість пройти непоганий курс військової підготовки. Виходячи із загальних вимог я вже багато разів проходив курс молодого бійця. Проте враховуючи наші персональні вимоги, я щотижня проходжу тактичне тренування на полігонах зі стрільбами.

Якщо казати за головну мету нашого підрозділу — це стежити за своїм сектором в різних частинах Києва. У кожного є свій сектор, в якому не має пролетіти "шахед". Але ми дуже сильно стримані в можливостях відкривати вогонь, тому що є свої обмеження. Наприклад, на тій точці, де я зараз стою, у одного кулимеота обмеження 50 градусів, а у іншого — 40 градусів на стрільбу. Більше повернути кулемет я не можу, ані в ліво, ані в право. Тому що ми знаходимось в густонаселеному районі.

Зараз у нас будуть деякі зміни. Ми переходимо на більш відкриті площини, де у нас буде можливість стріляти з деяких видів зброї на 360 градусів у небо. Так в нас буде більше шансів вразити ворожий "шахед".

Андрій Джеджула батьківські права, Андрій Джеджула діти, Андрій Джеджула особисте життя Fullscreen
Андрій Джеджула

Розкажіть детальніше про військові навчання

Перше моє військове навчання відбулося з 11 березня 2022 року в аеропорту Жуляни. Коли я прийшов до хлопців, що захищали цей аеропорт, і сказав, що вмію добре відтискатися й серйозно налаштований. Мені відповіли, що всього навчать. І саме там я пройшов дуже спрощений варіант військової підготовки: тактика, поводження зі зброєю, стрільби та такитчну медицину — матір усіх військових дисциплін.

Минув деякий час і вже з іншою ініціативною групою я тренуюся один раз на тиждень. Стрілецька підготовка, тактика, поводження зі зброєю, злагодження. Це потрібно, щоб твій мозок міг швидко переключатися між задачами. Й перед безпосереднім вступом до ДФТГ "Мрія" нас в обов'язковому порядку відправляли на двотижневу підготовку. Навчання там було дещо ширшим. Щоденно була тактика. Там я зміг ще більше вивчити свій улюблений предмет — тактична медицина.

Крім цього, була інженерно-саперна справа. На іспиті я був першим, хто проводив свою группу через заміноване поле. В нас було більше 80 розтяжок з учбових гранат та 20 мін. Моя группа пройшла добре. Десь годину ми йшли ті 20-30 метрів. Також ми пройшли топографію і навчання в інтерактивному тирі. Там нас навчали стріляти з NLAW, Stinger та Javelin.

Андрій Джеджула батьківські права, Андрій Джеджула діти, Андрій Джеджула особисте життя Fullscreen
Андрій Джеджула
Фото: Андрій Джеджула

Зараз досі актуальна тема мобілізації в армію. Чи не було у вас думок долучитися до ЗСУ?

У 2022 році я отримав повістку, з якою приходив до ТЦК, де військком мене розвернув зі словами: "А ти в курсі, що тільки для нашого підрозділу ти позавчора зібрав 1,5 млн грн і скільки ми Мавіків на це купили? Від тебе КПД тут більший".

Тому я можу десь погодитися з тезою, що коли ти можеш робити більше в тилу, то ти маєш саме це і робити. Але взагалі нічого не робити ти не маєш права. У тебе має бути пріоритет — допомога армії.

Я вже вшосте став донором крові, захищаю київське небо, веду благодійні аукціони, на яких зібрав десятки мільйонів гривень. Ще я відвідую гарячі точки в якості волонтера. Ми їздили на Харківський напрямок, під Бахмут, до Запоріжжя, Херсон, Миколаїв, Сумська область. Тому я вважаю, що питання мобілізації ще досі актуальне. Так, методи ТЦК страшні, але якщо в нас не буде людей, і якщо люди думатимуть, що війна десь там і тебе не стосується — це буде найбільшою помилкою. Адже якщо закінчаться всі інші, війна прийде до тебе. Найбільша помилка, маючи час тут, перебуваючи в тилу, не готуватися — не вчитися володіти зброєю, не вчитися надавати першу медичну допомогу, в першу чергу собі, своєму побратиму.

Свого часу ви починали працювати в Міністерстві закордонних справ, чому тоді не продовжили цей шлях?

Я приділив дипломатії дев'ять років. П'ять років я навчався в інституті міжнародних відносин при київському національному університеті ім. Тараса Шевченкана факультеті "Міжнародне право". Після цього в якості профільного дипломата я потрапив до МЗС. Займався правами людини та расовою дискримінацією, правами жінок, дітей, незаконним обігом психотропних та наркотичних речовин, правами нацменшин та кримсько-татарського народу. Відвідав штаб-квартири ООН у Відні, Женеві та Нью-Йорку.

Але в один момент я зрозумів, що те, чим я так хотів займатися, виявилося номенклатурним, беземоційним і взагалі не моїм. Вся романтика закінчилася дуже сірими буднями МЗС. Моя заробітна плата аташе становила 69 гривень 82 копійки. Тоді це було десь 30 доларів. Тоді я зайцем їздив на фунікулері, а потім представляв країну на міжнародному рівні. Це було банально смішно. МЗС за моїх часів ділився на клани: тих, кому, по суті, нічого не світить, й діти-мажори, чиїм батькам був важливий статус їхніх дітей. І невеликий клан таких як я — романтиків, які сподівалися, що зможуть змінити світ. До речі, я був відмінником.