Культурний фронт. Як повернути в український контекст "втрачене покоління" зумерів і тіктокеров

Перевершити кількість російського контенту та фінансові вливання в нього ми фізично не можемо, однак збільшити загальну частку і якість українського контенту у держави є можливість.

Related video

У ситуації з нерозумінням українських реалій та подальшої інформкампанії 20-річної блогерки проти чинного військового ВСУ, ми маємо проблему на двох рівнях — рівня освіти і рівня масової культури.

1. Освітня проблема. Середня освіта (навчальна програма + методи викладання + особиста думка викладача) не виконує інформаційно-просвітницьку функцію.

З огляду на те, що навчання вищезазначеної особи в середніх та старших класах відбувалося під час Майдану і активної фази російсько-української війни, а вона була того віку, коли саме починає формуватися фундамент світогляду, ми можемо констатувати факт повного провалу роботи по інтеграції в українське культурне середовище в її навчальному закладі.

Міністерство освіти має цілу навчальну програму з національно-патріотичного виховання, ефективність реалізації якої дуже під питанням, і тому у цьому питанні потрібні значні реформи (які найближчим часом не видніються на горизонті, привіт Шкарлету).

2. Маскультна проблема. Український маскульт не виграє у російського, в першу чергу, через фінансові можливості, більшу кількість контенту та агресивний рекламний таргетинг російського продукту.

Перевершити кількість російського контенту та фінансові вливання в нього ми фізично не можемо, однак збільшити загальну частку та якість українського контенту у держави є можливість.

Слідкуючи за сферами кіно, музики, книговидання і геймінгу, ми бачимо, що потреба в українському культурному продукті існує, на нього є попит, отже вирішальне слово за державною політикою продукування сенсів і підтримки українського виробника контенту.

Що стосується самої дівчини, то це лише наслідок цих проблем та постмодернової реальності.

Сучасний цифровий світ дозволяє буквально змінювати просторово-часове уявлення споживача контенту. Людина може перебувати фізично в Києві, водночас активне споживання російського маскульту витісняє її взагалі з українського контексту.

І тому ми раз на кілька місяців бачимо, як хтось від з зумерської тусовки інстаграмників і тіктокерів робить абсолютно самознищувальні речі типу образити загиблого воїна, зірвати український прапор або почати інформаційну кампанію проти чинного військового.

Найцікавіше тут, що вона може навіть не усвідомлювати, а що ж такого зробила, звідки взялися незадоволені люди, і що вони від неї хочуть.

До того ж, внаслідок суспільних санкцій не буде дивно побачити подібну блогерку в розкручуванні російських/проросійських ресурсів, коли сама вона стає контентом, наративом, який поширюють ці ресурси для своїх цілей.

Отже, який вихід?

Реформа освіти, підходу до інтеграції в українські сенси (а для цього потрібно їх оновлення та продукування на державному рівні). Коротко кажучи, щоб в книгах і на уроках була не одна журба, а про цікаві речі не розповідали, як на партзборах КПРС.

Також дієвий засіб — збільшення державою кількості і якості вивчення англійської мови в освітніх закладах.

Гарне знання англійської дозволить занурюватися в оригінальний англомовний контент. Оскільки російський маскульт дуже рідко виробляє щось унікальне, а копіює вже відомий та успішний західний продукт, то потреба в ньому знижуватиметься пропорційно збільшенню споживачів англомовного контенту.

Перебудова масової культури. Українцям недостатньо тільки ретрансляції сільського фолку і тільки одного періоду. Майже не представлений адекватно міщанський і аристократичний соціальний клас, розуміння козацтва вимагає перезавантаження.

У нас взагалі є цілий пласт не відображено ніяк пізнього середньовіччя, з якого одного можна виробляти тонни контенту, не кажучи про інші часи. А для цього потрібен відхід від радянської історичної парадигми та переосмислення української історії з боку держави.

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.