У лещатах несвободи. Як транснаціональні компанії стають ворогами демократії

Соціальні мережі, які знаходяться в приватних руках, не тільки руйнують комунікативну природу політичної спільноти і підривають демократію діями, схожими на нещодавнє блокування аккаунтів 45-го президента США Дональда Трампа — випадок із цим їхнім рішенням свідчить про те, що сучасний капіталізм рухається проти свого єдиного, по суті, легітимізуючого фактора — капіталізм розлучається з політичною свободою.

Так, з "корпоративного громадянина" транснаціональні компанії стають ворогами "вільної держави".

Сучасний капіталізм переживає чергову реструктуризацію. Коли очолюваний Заходом "Перший світ" вижив у конкуренції із соціалістичним блоком (або "Другим світом"), "Вашингтонський консенсус" став моделлю, яка досягла гегемонії в розумінні розвитку народів усього світу.

Ця модель, поряд із неоліберальною економікою, культурою споживання та демократичною політикою, пропонує своєрідну ідеальну структуру Життєвого Світу.

У термінології цієї моделі ідеальна сучасна нація повинна складатися з якісного суспільства (Good Society), якісної політики (Good Politics) та якісної економіки (Good Economy) — як керівних принципів співіснування соціальної, політичної та приватної сфер людського буття.

Якісне суспільство — це суспільство ідеального типу, яке прагне надати своїм членам можливість досягти щасливого життя в постійному відкритому процесі обговорення ідей і дій відповідно до міри його основних цінностей (рівності, демократії та самодостатності).

Якісна політика — це ще один ідеальний тип, цього разу політична система, яка гарантує, що центри влади знаходяться під демократичним контролем, уряд не може контролювати свободу слова та комунікації, а державне управління не корумповане.

Обидва — якісне суспільство та якісна політика — потребують (за словами лорда Скідельського) якісної економіки, яка являє собою приватний сектор з ідеальним балансом приватних інтересів і суспільного блага, в якому поважаються щастя людей, урядові постанови, що захищають його "виборців від горя, невпевненості та повстань", і коли цей сектор поводить себе як хороший "корпоративний громадянин" — в обмін на повагу до приватної власності та приватного життя.

Ця ідеальна модель, як часто трапляється з ідеями філософів, під час практичного застосування, у рамках практик Вашингтонського консенсусу, набула ідеологічного характеру, тобто стала частиною соціальної реальності з точки зору людських намірів і колективних орієнтацій. І тут же вступила в конфлікт з іншими елементами цієї реальності.

Капіталістична система відома надсуперечливістю свого розвитку: яку б академічну школу ми не взяли, вона вказує на те, що еволюція капіталізму йде від однієї кризи до іншої. Й історія політекономії показує, що ці кризи повʼязані з творчим руйнуванням, яке найчастіше проявляється в ідеологічних кризах.

Нинішню кризу капіталізму можна розглядати як нове протистояння рушійних сил у соціальній, громадській та приватній сферах.

Отже, я починаю з припущення, що якісні суспільство, політика й економіка можуть існувати, якщо три сфери — публічна, приватна і соціальна — співпрацюють, але не втручаються в ексклюзивні справи одна одної.

Це означає, що індивідуальні прагнення до щастя в динамічному та різноманітному суспільстві мирно співіснує; публічна рівність перед законом і свобода комунікації дотримуються усіма, що забезпечується ефективним і законослухняним урядом; і що законне прагнення до приватної вигоди забезпечується за допомогою приватних інструментів і не ставиться під сумнів іншими сферами.

Однак, якщо актори цих трьох сфер не поважають кордонів і правил один одного, вони корумпують порядок цієї моделі та призводять до кризи, тобто до стану творчого руйнування порядку, що веде до нового — кращого або гіршого — порядку.

Джозеф Шумпетер, з властивим йому цинізмом, ввів поняття "Творче Руйнування" в розвиток ідеї Маркса про специфічний капіталістичний розвиток, заснований на розуміння того, що постійне створення протиріч між старими, новими та новітніми економічними формами і процесами є передумовою існування капіталізму: для цього потрібен "вічний шторм Творчого Руйнування".

Незважаючи на те, що Шумпетер визначив це поняття в 1940-х роках, у зовсім іншому історичному контексті, сьогодні його ідея знову проходить перевірку — тепер у ситуації, коли корпоративний сектор (актор приватної сфери) втручається в публічну та соціальну сфери на безпрецедентний рівень.

Випадок із забороною, який соціальні мережі, що належать найбільшим світовим ТНК із вкоріненням у західному ядрі світ-системи, ввели проти глави держави, яка належить цьому ядру та формує ієрархії в нинішній світ-системі, я розглядаю як симптом нинішньої кризи капіталізму і як ознака того, до якої нової моделі рухається капіталізм.

Навіть якщо взяти пояснення ТНК — асоціальних власників соціальних мереж, що вони ввели цю заборону на благо громадського порядку і демократії, то власне факт ухвалення такого рішення вказує на втручання приватного інституту в саме серце публічної політики, у безперервне спілкування уряду й громадян.

При цьому, я не згоден із тими, хто називає цей випадок "актом цензури". Цензура — це політика уряду, спрямована на контроль над політичною конкуренцією за допомогою публічних інструментів. Цензура — це один із багатьох видів несвободи. Заборона соціальних мереж главі держави комунікувати з громадянами є іншою формою несвободи.

Обидві ці несвободи неприйнятні для захисту загального блага. Їх застосування знищує публічність і легітимність соціально-політичного порядку та підриває стабільність будь-якої капіталістичної моделі.

У той момент, коли "соціальні мережі" ввели заборону на комунікацію глави держави (яким би цей глава не був), приватний сектор неправомірно увірвався у винятковий публічний простір.

Якби це втручання було зумовлене приватною вигодою, то таке втручання було б ще однією формою корупції. Але якщо ж воно дійсно продиктоване розширеним розумінням "корпоративної громадянськості", то ми стали свідками народження нового капіталістичного ладу.

"Корпоративне громадянство" з елементу якісних економіки та суспільства перетворюється на джерело ризику для якісних політики і суспільства. "Корпоративна громадянська відповідальність", яка була фактором легітимної (з точки зору Вашингтонського консенсусу) участі в приватно-публічне партнерство, перетворюється на джерело самознищення "консенсусу" й удару по глобальних мережах комунікації.

Сьогодні, коли значна частина комунікації — приватної, групової, соціальної або політичної — здійснюється за посередництва так званих соціальних мереж, важливо розуміти, що це — приватні канали комунікації. Ці канали належать кільком ТНК, їх правила — це правила приватної сфери, що регулюють відносини постачальника послуг і користувача цих послуг.

І досі приватні власники управляли величезною часткою нашого спілкування у всесвітньому масштабі з мінімальним публічним регулюванням. Спроби урядів поставити приватних власників соціальних мереж у публічно-правові рамки не увінчалися успіхом.

Жодна з гілок влади не може залишатися захищеною від корпоративного впливу — а тепер і контролю — групи приватних осіб, яким належать ці ТНК.

Для підтримки рівноваги між приватною, публічною та соціальною сферами і заради забезпечення громадянських прав і свободи політичної комунікації, власність на соціальні мережі та нові ЗМІ повинні бути поміщені в транснаціональний правовий контекст, в якому ні приватні власники, ні громадяни-клієнти, ні публічні інститути не позбавлені будь-яких своїх виняткових прав.

Таке законодавство — у міжнародній та національній формах — має також стосуватися й інших політичних і кримінальних аспектів життя в соціальних мережах, де мережевий булінг і культура "скасування" (фактично, створення і переслідування нових дисидентів), а також системна дезінформація переслідувалися б відповідно до публічного права і за допомогою прозорого судового процесу.

Усе це повинно гарантувати свободу публічної комунікації та вираження думок — свободу від зловмисних урядів, занадто жадібних корпорацій та токсичних груп хейтерів.

І залишається питання, чи збережеться союз між капіталізмом і політичною свободою? Або правова легітимність стане джерелом легітимності для альтернатив найновішому капіталізму?

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.