Великі надії Олександра Лукашенка, або Як голосно і смішно вимагати, щоб тебе послали

Отже, Лукашенко вирішив заявити, що Білорусь має "брати участь у переговорах". Дослівна цитата була цікава: "Якщо ви нас ув'язали в це /пауза/ насамперед західні країни, на цих переговорах має прозвучати позиція Білорусі".

Навіщо йому такі заяви?

Відповідь у нереалізованих надіях Лукашенка:

1. Ідея провести референдум, показати початок трансформації та грати із Заходом. При цьому вважаючи "нормальною" угоду, за якої Кремль не втручається в квазі-електоральну кампанію, проте атакує Україну.
2. Ситуацію вважав прийнятною, будучи впевненим у швидкому закінченні війни. Для Лукашенка РФ була "силою" й Україні відводилася роль країни, яка швидко капітулює. І на цьому тлі виходить він у ролі "відновника" та "замирителя". Вийшов облом, частина еліт одразу незадоволена. Росіяни не дуже питали, що робити з території Білорусі. Ну і на українському напрямі внаслідок всього цього ситуація для нього близька до катастрофи.
3. Пограти в посередника — Україна навіть погодилася на початковому етапі на переговори. Але потім у гру вступила Туреччина. І на тлі Ердогана масштаб Лукашенка, м'яко кажучи, не видно. Та й не питали в нього. Україна і так вважала, що вже зробила послугу, погодившись на білоруську територію на початковому етапі. А в Кремлі вкотре не вважали за потрібне не те що запитати — навіть повідомити, що Лукашенко пролітає.
4. Тим часом війна продовжується. Настрої у суспільстві негативні. І Лукашенко вбачає, що бонусів (короткострокових, на які розраховував після референдуму) не буде. Більше того, зростає негатив навіть у ядрі його підтримки. І тут бонусів на зовнішньому полі також немає — на нього просто не звернули уваги.
5. Більше того, замість позитивної динаміки та підходу до торгу із Заходом отримує "паровозом через РФ" ще більший зашквар.

Тому в когось у його оточенні народилася авантюрна ідея "тупнути ніжкою". І на внутрішньому полі показати, що "тримає руку на пульсі", показати елітам, що намагається випетляти з ями. Ну і, якщо вийде, отримати пряники на зовнішньополітичному.

Та тільки ситуація для Лукашенка вже не та, якою була навіть у січні 2022. Топнув. Тільки це або не помітять — або пошлють за російським кораблем. Ті ж росіяни. Ні, згадати "за нагоди" фактор Лукашенка", намагаючись затягнути переговори (якщо їм це треба буде), вони не забудуть. Тільки думки і "хотілок" самого Лукашенка не питатимуть.

Для України ситуація ще комічніша. Пограти можна, прислухатися немає сенсу від слова "взагалі". Словом, по суті — теж пошлють слідом за тим же кораблем.

Єдина надія Лукашенка — якщо вийде все ж таки хоч на крихти знову продати ідею "наша позиція не зовсім така як в РФ". І спробувати монетизувати результати петляння, щоб не влізти у війну і ЗС Білорусі. Але й тут проблема — очевидно, що такий зашморг є результатом громадської думки, але не самого Лукашенка.

Але навіть якщо вдасться "продати" такі тези, вигоди буде небагато. Швидше самому доведеться багато пропонувати "авансом". Хоча на внутрішньому полі з цього почнуть крутити гарну пропагандистську риторику.

Писав, що на білоруському напрямі будуть офігенні історії. Зізнатись, не очікував, що такі комічні.

Джерело.