Ракетні системи HIMARS. Як нова зброя від США змінить перебіг війни

Зараз все більше військових аналітиків говорять про "позиційний глухий кут". Мовляв, фронт майже не рухається і жодна зі сторін не може досягти суттєвих успіхів. Думаю, це не зовсім правильні висновки. Навіть хибні. Річ у тому, що РФ справді робить колосальні зусилля, сконцентрувавши свої сили на одній малій ділянці (район Бахмут — Лисичанськ), але Україна таких зусиль ще не робила.

ЗСУ не провели ще жодного повномасштабного контрнаступу стратегічного рівня. Так, є певні успіхи на оперативному рівні (нагадаю, що оперативний рівень якраз пов'язує тактичний зі стратегічним), але вони ще недостатні для повноцінної оцінки.

Якщо штурм провалився, то починається повторення артпідготовки, потім знову штурм. І так щоразу, поки бойові одиниці України не "ламаються" від такої перенапруги та інтенсивності.

Кількість артилерії та безжалісність до своїх солдатів/бойовиків є якісною перевагою ЗС РФ на цій війні. Це важливо розуміти.

Якщо Україна зможе якісно реалізувати ці системи, це можливо дасть їй перевагу. Але артилерія та ракетні системи не є панацеєю. Артилерія неспроможна повністю знищувати позиції ворога, неспроможна зламати і її оборону. Артилерія лише пригнічує та підтримує. Ця істина була зрозуміла ще у Першій світовій, але її наче забули.

Історично в новому часі ми мали такі види наступів:

• Час Наполеона і до Першої світової — маневрена тактика, постійний рух із метою зайти ворогові у фланг.
• Перша світова та Інтербелум — невеликі штурмові загони, які просочуються та зламують оборону ворога в контактних боях, використовуючи автоматичну зброю та гранати.
• Друга світова війна — танкові прориви та клини.

А потім знову настає "позиційний глухий кут". Згадаймо, наприклад, Ірано-Іракську війну.

Очевидно, що "маневри" сьогодні не актуальні. Танкові прориви намагалися і намагаються іноді реалізувати ЗС РФ, але це легко відбиває українська піхота, перенасичена системами ПТРК, а ідея штурмових груп потребує масовості.

Чому? Тому, що за такого наступу у вас точно буде втрачено приблизно 30% складу. Уявімо, що у великому контрнаступі візьме участь на одній дільниці 50 000 бійців ЗСУ. Оскільки росіяни мають перевагу в авіації, то це не будуть великі розгорнуті порядки, а багато груп на тактичному рівні, які буквально б'ються і йдуть від села до села. До речі, вам це не нагадує ситуацію із нашим наступом на Херсонщині?

Але так ось, до кінця операції з цих 50 000 у строю залишаться 35 000. Інші будуть вибиті загиблими, пораненими та зниклими безвісти. До цього треба бути морально готовим.

Нова далекобійна зброя — це не паличка-виручалочка. Це лише підмога в пошуку якісної переваги над ЗС Росії. Враховуючи, що інші варіанти тут складно уявити (танкові прориви та клини ЗСУ через перевагу в повітрі ПКС Росії реалізувати не зможе, а артилерія не може зламувати оборону), то на нас чекає повернення старої, доброї тактики штурмових загонів. І той факт, що британці зголосилися на прокачування саме української піхоти за своєю програмою, лише підтверджує це.

Важливо

Остання карта Лукашенка. Чому армія Білорусі дуже небезпечна і що в ній відбувається

Важливо

Жорстка, але відверта розмова. Про що говорять військові після бою на передку