YouTube або телевізор. Чому Птушкін і Дурнєв перейшли на українську мову

Неприбутковість телеканалів до війни заміщалася роботою на власні політичні інтереси просуванням необхідних політичних тез. Можливістю створювати та розкручувати образ необхідним особам чи тим, хто готовий був платити за піар, свою участь та можливість з'являтися в екранах мільйонів українців. Часто в цьому був головний інтерес власників медійного бізнесу.

Сьогодні така потреба втрачає актуальність. Чим довше ми в стані війни, чим складніше стає жити — тим далі суспільство відштовхує від себе інтерес до політики, її рупорів та політичної пропаганди. На порядку денному — виживання.

Звичайно, той самий Петро Порошенко не перестає смішити публіку, використовуючи свої медійні майданчики у власних інтересах. Але там уже хронічна хвороба самозакоханості та наркотична залежність від влади. Але не про це зараз.

Він і так розвивався добре до війни, але зараз кількість україномовних YouTube-каналів зростає у божевільному темпі. Наскільки швидко, що особисто я навіть когось можу критикувати чи звинувачувати у "плагіаті" чи непрофесіоналізмі. Хоча раніше це було неприйнятним для мене. Типу "Є хоч щось — і вже добре". Як приклад — "Загін кіноманів", який віднедавна терпіти не можу через непрофесійні (на мій погляд) хайпові відео та занурення у не свою тематику, прямо визнаючи це.

Але насправді це добре. На ринку виникла конкуренція. Є конкуренція — є розвиток. Є можливість обирати серед україномовних блогерів у межах однієї тематики.

Що ще дуже добре — так це те, що слова типу "я російською, так ширша аудиторія", або "так мене дивляться російськомовні і я на них впливаю" — вже звучать просто по-дебільному.

Сьогодні використання української мови стало показником усвідомлення її носія і якості контенту. Російська — навпаки, відсутністю усвідомлення та бажання хайпу і заробітку.

Війна триватиме ще довго. Суспільство вигоряє від інформації та від складнощів, які вона породжує. Щоб не випадати зовсім з життя (а це неможливо, хоч би як хотілося), ми продовжуємо шукати для споживання короткий, лаконічний, "бустерний" і цікавий контент.

Телебачення зі стандартними новинами вмирає. Легше підписатися на якийсь новинний ТГ — канал, де коротко і ясно все напишуть.

В принципі, на мою думку, під час війни телебачення має виконувати роль у певному плані державного рупора з перевіреною, достовірною інформацією від осіб, які "в курсі" та усвідомлюють відповідальність за свої слова. А не багатогодинний пакет максимально суб'єктивної інформації, коли щодня якийсь супер експерт виходить із інфою про черговий контрнаступ на Херсон. А потім це виріжуть і вліплять таку назву заради кількості переглядів для соцмереж. Через подібне суспільство просто втрачає зв'язок із реальністю.

Для аналізу та аналітики працює YouTube. Заходь, шукай, вибирай, аналізуй.

Десь у всьому цьому можна відчути, ніби порушується свобода слова, чи якісь диктаторські нотки. Але тут інше. Ми у стані повномасштабної війни. Війна за наше виживання. Війна затягується і стає дедалі важче. Інформаційний фронт грає найважливішу роль підтримці у суспільстві бойового духу та бажання продовжувати боротьбу. Зрадонька, хайп і суб'єктивізм заради монетизації зараз просто вбивчий.

Джерело