Переговори з Росією категорично неможливі. Україна має воювати

Безперечно, нам дуже хочеться жити в ідеальному світі. Щоб усе, як за "підручником добра": чорне — це чорне, без маскуючих напівтонів, а білі починають і обов'язково розгромно виграють. Але життя, на жаль, зовсім не ідеальне і складається з тисяч різних доріг. Кожна з яких на початку покрита суцільним туманом і далеко не всі з них (доріг) — дороги чемпіонів. Точніше, взагалі всі ці дороги — це, швидше, випробування, розчарування, спроби, "всупереч", "бо треба дійти", страждання. Іноді дуже страшні. До зламаних криком безсилля зубів. Особливо, якщо в тебе в сусідах велике звірине плем'я, яке живиться душами вбитих ними чужих дітей. Яке платить пухкі гонорари тим, хто витонченіше виправдає колективне насильство. Яке вечорами збирає свою еліту в смокінгах і вечірніх сукнях у підлогу у Великому Кремлівському залі, щоб насолодитися симфонічним концертом, що складається з криків українських матерів і батьків, які багато годин стоять над тілами своїх роздертих дітей.

Переговорний процес із РФ поки що категорично неможливий. По складам — категорично. І не слухайте голоси "сирен", які солодко зазивають нас на острови вічної російської брехні. І не тому, що Україна хоче воювати. Ні. Але лише тому, що Україна має воювати. Заради свого майбутнього. Не може бути жодної нової лінії розмежування. Не може бути наступного Мінськ-3, відправної точки нової кривавої трагедії. Не може бути жодних кримінальних анклавів із огидними найменуваннями на нашій території. Інакше ця війна нескінченна. Назавжди. З'їдені міллю вампіри обов'язково продовжать висмоктувати нашу кров.

Росія, яка не програє, знахабніє ще більше. Набагато більше. Понти свої варварські сьорбатиме вже не лаптями, а бездонними коромислами. Мільйони дурних суб'єктів у свої луджені голодні глотки безперестанку кричати на Кривавій площі біля Мавзолею реваншистські п'яні пісні: "убий, убий, убий"... Отруйна зміїна буква Z остаточно замінить їм усі інші слова, промови, думки. Перероджене Z-плем'я обов'язково апгрейдити свій арсенал смерті, наплодивши ще більше відразу застарілих ракет, снарядів, іржавих танків. Але просто всього цього буде вбивчо багато. Кількість воєнного жита та кілограми "безкорисного м'яса" завжди відрізняли росіян від інших.

Вони відновлять загороджувальні загони по всій країні, щоб ніхто й думати не хотів "стрибнути з війни". Вони мобілізують ще кілька сотень тисяч п'яних бурятів, алтайців, евенків, дагестанців, хакасців, хантійців, мордви. Коротше всіх підряд. Перед цим ще більше зануривши їх у злидні, щоб місяцями жерли лише рідкісні трави. І потім голодна орда знову сарановим хороводом спробує взяти наші землі. А далі — на Європу. Сіяти повсюдно свій сморід, злобу та смерть.

Переговорний процес не принесе поки що користі. Нікому. Навіть тим наївним представникам західних політичних еліт, які з дурості чи з такої смачної корупційно-лобістської причини думають, що "можна домовитися". Лише трохи поступившись. Ні, не можна. Ніяк. Взагалі. РФ зараз у такому стані, що завжди буде лише гірше. Вони досягли піку власного виродження, тому вбивства, кров, шантаж і війна.

Незамутнене таке пекельне пеклище. І це пеклище ніяк і ніде не перетинається із цінностями, принципами, способами життя сучасного людства. Виражені садистські нахили, спеціальний військовий інтелект некрофілів, негативний кадровий відбір людожерів на ключові государеві та пропагандистські посади, державна ідеологія агресивного олігофренізму з прапорцем у руці та обов'язковий культ царя "Івана Грозного". І ось питання: якщо все це настільки очевидно домінує в Росії, то чому хтось вважає, що людство може сидіти за столом переговорів із демонічним щупальцем, яке знову проникло на Землю? Щупальця монстрів обов'язково потрібно відсікати. Хоча б так, як це було зроблено 77 років тому у крихітному Нюрнберзі. На жаль, робитиме це зараз лише Україна. Тому прокидаємося, витираємо сльози пам'яті про наших рідних, які пішли у вічність, беремо будь-яку стрілецьку та виходимо на свої туманні дороги. Адже усі вони ведуть до перемоги. Просто треба вперто йти вперед.

Джерело

Важливо

Хоч війна — хоч не війна. Чому Україні критично важливо вивезти зерно

Важливо

YouTube або телевізор. Чому Птушкін і Дурнєв перейшли на українську мову