Не віддати ВСЕ за НІЩО. Як не повторити помилки Будапештського меморандуму

Питання безпеки як похідна теми війни.

Будь-яка війна закінчується миром.

Іноді конвенційним, наділеним у межі домовленостей.

А іноді й формальним підтвердженням статус-кво.

Друга світова війна завершилася "Тегераном" та "Великою Ялтою".

Корейська війна — лише заморозкою на позначці 38-ої паралелі. Так само як і війна на Тайвані.

Ми вже розуміємо, що "Великої Ялти" не буде.

Вона була можлива лише у форматі переможців, коли геополітична токсичність СРСР для колективного Заходу була врівноважена загальним фантомним болем великої війни.

І ці болі не змогла заглушити навіть Фултонська промова Черчилля.

Росія ще сподівається на "велику Ялту", але який стосунок вона має до сонму переможців?

У контексті світової історії Росія — навіть не образ братів Карамазових, а швидше образ "Гравця" Достоєвського, який програв у геополітичну рулетку всіх і вся.

Як програли б США, почавши бомбити Канаду.

Таким чином, нас може чекати в контексті глобальної безпеки або формату колективної безпеки (НАТО), або особливий, адаптований під наші реалії формат індивідуальних гарантій з боку провідних країн світу.

У Південній Кореї розміщувалися війська США і навіть ядерна зброя. Парасолька безпеки є над Японією та Тайванем.

Приблизно такий самий формат є реальним і для України на найближчі роки. Лише з однією поправкою нам потрібен поліваріантний перелік країн-гарантів: Великобританія, США, Туреччина, Німеччина. та інші учасники.

Тут головне не повторити помилки Будапештського меморандуму: віддати ВСЕ за НІЩО.

Дискурс на цю тему вже активовано у світі та в Україні: можна почитати пропозиції глави Офісу президента Андрія Єрмака у The Guardian.

Вони значно синхронізуються з аналогічними смисловими конструктами колишнього генерального секретаря НАТО Андерса Фог Расмуссена.

А він якраз ретранслює ідеї європейських політичних еліт: як сформувати нові гарантії безпеки для України, не давши РФ підстав для початку Третьої світової війни.

Суть цієї консолідованої позиції полягає в тому, щоб дати Україні певний формат безпеки, доки Захід не дозріє до членства України в НАТО.

А цей період може зайняти десятки років.

Тобто, виходячи з опублікованих ідей Єрмака і Расмуссена, на період "проміжної геополітичної турбулентності" для України потрібно знайти формат безпеки, який був би кращим за Будапештський меморандум і не гірший — договору про колективну безпеку НАТО.

Це як пройти між Сциллою та Харібдою.

А іншого варіанту в нас, схоже, і немає…

Джерело.