Я — дівчина із Салтівки. І я хочу повернутися у свій Харків
"Росія зруйнувала мій дім, мою школу, моє дитинство, куди я не зможу повернутися. Але я дуже хочу повернутися у своє місто, у свій Харків: відновлений і щасливий, теплий і творчий". Думка.
![Харків обстріл Харків, обстріл Харкова](https://focus.ua/static/storage/thumbs/1290x585/f/8a/39ca39ec-d607b2c7f4aacbf00ecf7b6c73f7f8af.jpg?v=2510_1)
Я не народилася в Харкові, але це місто сформувало мене: тут я закінчила школу, університет, уперше закохалася та почала писати. З того часу текст як інструмент самовираження супроводжує мене в усі періоди мого життя.
У Харкові жила моя сім'я, тут похована моя бабуся, яка дуже важлива для мене, та мій батько.
Харків завжди був для мене трохи закритим і холодним, таким емоційно недоступним партнером. Але коли він усе ж таки починає тобі довіряти — ти відкриваєш це місто в усій його бурхливій і складній красі: творчих людей, експериментаторів і нонконформістів, маленькі дворики, заховані за великими асфальтованими "радянськими" проспектами, відчайдушно красивих дівчат на підборах і з ідеальним мейком, які спускаються вдень у метро.
Коли я переїхала в Київ, то ще довго не могла зрозуміти, як це — носити кросівки під сукню. І, до речі, досі люблю підбори!
Коли ти звикаєш до його трохи холодного вигляду, то відкриваєш душу Харкова: скрізь асфальтовану, але таку теплу, там, під асфальтом.
Я — дівчина із Салтівки. Це такий спальний район, де ввечері краще не ходити дворами (це правило було актуальним ще коли я ходила в школу), бо можна "вигребти". У цьому районі немає фенсі-барів і ресторанів, це типовий спальник зі школами та дитсадками, з якого ми, модні тинейджери, завжди намагалися втекти "в центр".
Але зараз від Салтівки майже нічого не залишилося: мікрорайон, де мешкали десятки тисяч людей, зруйнований армією Росії, яка прийшла до нас із війною. Росія зруйнувала мій дім, мою школу, моє дитинство. Більше нема звідки їхати "в центр".
І центр мого Харкова теж побитий ракетами. Я не зможу повернутися у своє дитинство, але дуже хочу повернутися у своє місто, у свій Харків: відновлений і щасливий, теплий і творчий.
І я вірю, що так буде. З днем народження, моє рідне місто. Люблю. Тримайся.
Важливо![Ми ніколи не прощаємось. Чому Морська Піхота нікому нічого не прощає](https://focus.ua/static/storage/thumbs/80x45/a/59/23c7806a-d66b11c01ab20163840beab62f6eb59a.jpeg?v=1667_1)