Думки Російсько-українська війна

Я — дівчина із Салтівки. І я хочу повернутися у свій Харків

"Росія зруйнувала мій дім, мою школу, моє дитинство, куди я не зможу повернутися. Але я дуже хочу повернутися у своє місто, у свій Харків: відновлений і щасливий, теплий і творчий". Думка.

23 серпня 2022 в 17:03

1257

Я не народилася в Харкові, але це місто сформувало мене: тут я закінчила школу, університет, уперше закохалася та почала писати. З того часу текст як інструмент самовираження супроводжує мене в усі періоди мого життя.

У Харкові жила моя сім'я, тут похована моя бабуся, яка дуже важлива для мене, та мій батько.

Харків завжди був для мене трохи закритим і холодним, таким емоційно недоступним партнером. Але коли він усе ж таки починає тобі довіряти — ти відкриваєш це місто в усій його бурхливій і складній красі: творчих людей, експериментаторів і нонконформістів, маленькі дворики, заховані за великими асфальтованими "радянськими" проспектами, відчайдушно красивих дівчат на підборах і з ідеальним мейком, які спускаються вдень у метро.

Коли я переїхала в Київ, то ще довго не могла зрозуміти, як це — носити кросівки під сукню. І, до речі, досі люблю підбори!

Коли ти звикаєш до його трохи холодного вигляду, то відкриваєш душу Харкова: скрізь асфальтовану, але таку теплу, там, під асфальтом.

Я — дівчина із Салтівки. Це такий спальний район, де ввечері краще не ходити дворами (це правило було актуальним ще коли я ходила в школу), бо можна "вигребти". У цьому районі немає фенсі-барів і ресторанів, це типовий спальник зі школами та дитсадками, з якого ми, модні тинейджери, завжди намагалися втекти "в центр".

Але зараз від Салтівки майже нічого не залишилося: мікрорайон, де мешкали десятки тисяч людей, зруйнований армією Росії, яка прийшла до нас із війною. Росія зруйнувала мій дім, мою школу, моє дитинство. Більше нема звідки їхати "в центр".

І центр мого Харкова теж побитий ракетами. Я не зможу повернутися у своє дитинство, але дуже хочу повернутися у своє місто, у свій Харків: відновлений і щасливий, теплий і творчий.

І я вірю, що так буде. З днем народження, моє рідне місто. Люблю. Тримайся.

Джерело

Важливо

Мы никогда не прощаемся. Почему Морская Пехота никому ничего не прощает