Остання кривава пісня імперії. Які шанси на успіх у Путіна та Росії

Історія втрати Криму — це не кілька тижнів у 2014 році, а 23 роки поспіль. Щобільше, це був тест-драйв технологій віджимання територій. Далі б ми шматочок за шматочком втратили все. Успіх кримської операції породив наступний етап вторгнення — не на Донбас, а на весь схід України, бо ми вже почали забувати про Харків і Дніпро навесні 2014 року. Далі мала бути Одеса. Але щось пішло не так — мікроскопічні залишки Збройних сил та спецпідрозділів поліції та СБУ та перша хвиля добровольців зупинили "російську весну".

Нинішня фаза війни — це остання кривава пісня імперії, яка зрозуміла, що шансів на повторення Криму 2014 року вже немає, а шанси на успіх військової операції тануть з кожним роком.

Україна віддавала свою державність поступово. Занепад інститутів, корупція, посилення фактичної влади кланів і олігархів ніби запрошували сильного сусіда взяти провалену країну (failed state) під крило. Білорусь — це ще не крайній випадок, тому що там є хитрий щур, що опирається. Янукович би не зміг так грати.

Якби не Майдан, зараз хтось із нас безнадійно партизанив би в Карпатах, інші поїхали б, треті лежали б у могилах. А весь цивілізований світ вітав би Путіна, який відвернув гуманітарну катастрофу та врятував мільйони людей від нацизму. Бо історію пишуть переможці, хоч би як несправедливо це звучало. Тому у 2022 році російські танки стояли б у Вільнюсі, готуючись рвонути на Варшаву, а німецькі та польські політики та генерали кусали б лікті, бо нічим воювати. А американські виборці шукали б на карті Естонію, переконуючи одне одного, що хлопцям з Оклахоми та Огайо немає сенсу гинути за те, чого навіть на глобусі не видно, на іншому кінці земної кулі, тим паче, що Берлін і Париж лише висловлюють глибоке занепокоєння, згадуючи, що насправді Східна Європа разом із Балтією є традиційною російською сферою впливу, обіцяною ще у 1943 році, і треба почути Росію та дати їй можливість зберегти зони інтересів.

Підсумки

1. Поки ми будемо напівпроваленою державою зі слабкими інститутами, персоналістською владою, обмеженням свободи слова, корупцією, владою кланів і невільною економікою — ми під загрозою.

2. Ніхто нам за нас країну не зробить. Історію пишуть переможці. Можливо, Карфаген мав рацію у війні з Римом, але ми цього ніколи не дізнаємося, як ніколи б не дізналися наші нащадки (ті з них, хто вижив би) правду про страшну київську хунту, про наколоті апельсинки та відважних російських воїнів-інтернаціоналістів, які врятували братерський народ (а насправді один народ) від гуманітарної катастрофи. Зрештою, правду про Голодомор ми дізналися лише завдяки незалежності України — хоч би як ця пам'ять плекалася в деяких сім'ях, вона б не вижила за чотири покоління.

3. Крим може бути українським, лише якщо він буде кримськотатарським (і навпаки — він може бути кримськотатарським, лише якщо буде українським). Кримці — жива основа цієї землі, єдина сила, здатна повернути їй розквіт та порядок. Нехтування цим розумінням коштувало нам дорого.

4. І головне. Ніколи знову. Росія не загрожуватиме нам лише в одному випадку — коли припинить існування.

Джерело

Важливо

Чи воюватиме Путін за Крим?