Путін отримує те, чого хотів. Як війна на Близькому Сході відволікає увагу світу від України

У той час, як Ізраїль і ХАМАС занурюються в тотальну війну, Росія виступає швидше другорядним, ніж провідним гравцем. Немає жодних доказів того, що Москва безпосередньо сприяла злісному нападу ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня, незважаючи на деякі ранні припущення. У дипломатичному плані Кремль також мав незначне значення, будучи нездатним розрядити напруженість, що метастазувала.

Минулий тиждень чітко продемонстрував його периферійний статус. У той час, як президент Байден вирушив до Ізраїлю в рамках інтенсивної американської човникової дипломатії на Близькому Сході, президент Росії Володимир Путін, прочекавши майже 10 днів, щоб удостоїти прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу телефонним дзвінком, натомість попрямував до Пекіна. В ООН російські офіційні особи висловили жаль з приводу жертв війни серед цивільного населення і зажадали припинення вогню з гуманітарних міркувань. Але це було не більше ніж гра на публіку. Не маючи важелів впливу на сторони конфлікту, Москва не може домогтися звільнення заручників ХАМАСу або забезпечити безпеку гуманітарних коридорів, не кажучи вже про припинення бойових дій.

Проте, незважаючи на свій обмежений вплив, Росія стає основним бенефіціаром війни. Доклавши мінімальних зусиль, Москва пожинає плоди регіонального хаосу, який загрожує ізраїльтянам і палестинцям спустошенням. У трьох ключових сферах — військова кампанія проти України, плани на Близькому Сході та глобальна війна наративів із західними державами — Росія виграє від затяжного конфлікту. Не роблячи нічого особливого, пан Путін отримує те, що хоче.

Насамперед, події в Газі відволікають західних політиків і громадськість від війни в Україні. Україна, ведучи запеклий контрнаступ і водночас зазнаючи нещадних російських бомбардувань, має розділити ефір з Ізраїлем і палестинцями. Побоювання, що західні суспільства почали страждати на "втому від України", цілком реальні до 7 жовтня, продовжуватимуть зростати. Для Росії це могло б принести довгоочікуваний перепочинок від постійного розслідування її злочинів проти України. Минулого тижня, коли вся увага була звернена на Газу, смертоносний російський ракетний удар по українському місту Запоріжжя залишився непоміченим.

Якщо уваги засобів масової інформації не вистачає, то й боєприпасів теж. Пан Байден пообіцяв, що Сполучені Штати зможуть підтримати потреби безпеки як Ізраїлю, так і України, і просить Конгрес виділити 105 мільярдів доларів у вигляді надзвичайного фінансування для їх покриття. Але зрештою Ізраїлю може знадобитися зброя, якої зараз не вистачає в Україні, включно з бойовими дронамі та артилерійськими снарядами. Опинившись у пастці війни на виснаження, яку вона сама ж і створила, Росія, мабуть, насолоджується появою нового і складного конфлікту для Сполучених Штатів, що виснажує сили її супротивників.

Ба більше, війна в Газі загрожує відкласти — якщо не зірвати — зусилля адміністрації Байдена з нормалізації відносин між Ізраїлем і Саудівською Аравією. Ще до цього перед Вашингтоном стояло титанічне завдання з примирення розрізнених вимог сторін, що стосуються гарантій безпеки США, цивільної ядерної програми Саудівської Аравії та долі палестинців. Новий цикл насильства тепер узагалі загрожує цій ініціативі.

Це потішило б чиновників у Москві, які завжди розглядали "Авраамові угоди" — комплекс угод між Ізраїлем і кількома арабськими державами, які були укладені у 2020 році і проклали шлях до процесу нормалізації відносин із Саудівською Аравією, — як американський проєкт, що відсуває Росію на другий план. Нинішня ситуація дає Росії більше, ніж просто задоволення спостерігати за боротьбою Америки. У Москви є власні плани щодо ядерної співпраці з Саудівською Аравією, вона також сподівається перешкодити розвитку арабо-ізраїльського оборонного партнерства проти Ірану, який стає дедалі ближчим союзником Росії.

Але найбільшу вигоду Росії може бути отримано на суді світової громадської думки. Послання Москви з приводу конфлікту (Кремль відмовився назвати напад 7 жовтня "тероризмом" і поклав провину за ескалацію на політичні помилки Заходу) зближують Росію з суспільними настроями на більшій частині Близького Сходу. Крізь банальності про мир, заклики до захисту всіх цивільних осіб і визнання права Ізраїлю на самооборону, проявляються натяки на пропалестинську позицію. У російських ЗМІ демонстрація страждань палестинців у секторі Газа посіла центральне місце, а російські офіційні особи наголошували на гуманітарних проблемах, уникаючи водночас прямої критики ХАМАСу. Близькість Москви до справи Палестини не нова, але Кремль став говорити про це більш відкрито.

Однак російські устремління виходять за рамки Близького Сходу. Називаючи себе Давидом західного Голіафа, Росія представила свою війну проти України як "антиколоніальну" боротьбу за припинення глобального домінування Заходу, використовуючи потужне невдоволення, яке є в усьому світі, що розвивається, з приводу західної зарозумілості та лицемірства. Реакція Кремля на війну в Газі, що дистанціює його від однозначної проізраїльської позиції Вашингтона, покликана ще більше експлуатувати ці почуття. Для Росії посилення розчарування в Заході і навіть залучення нових прихильників її виклику світовому порядку було б досягненням, яке варте ризику засмутити Ізраїль. Те, що така позиція посилює напруженість у Європі, є приємним побічним продуктом.

Цинізм Росії у всьому цьому очевидний. В ООН Москва скликала екстрене засідання з приводу нападу на лікарню в секторі Газа — в той час, як сама витратила 20 місяців на бомбардування житлових будинків і цивільної інфраструктури в Україні. Проте в країнах, охоплених гнівом і тривогою з приводу військових дій Ізраїлю в секторі Гази, критика з боку Росії добре грає на упереджених уявленнях про Ізраїль і його західних покровителів. На тлі трайбалізації болю розкол між світом, що розвивається, і Заходом розширюється. Росія не упустить шанс ще більше поглибити цей розкол.

Підтримуючи Україну протягом останніх 600 днів, а тепер підтримуючи Ізраїль після його найтемнішої години, західні чиновники намагалися переконати решту світу в тому, що глобальний порядок перебуває під загрозою, як і демократичні цінності. Але поки Ізраїль і ХАМАС занурюються у вихор насильства, Захід далекий від перемоги в битві наративів. Війна в Україні відійшла на другий план; Дипломатія під керівництвом США на Близькому Сході перебуває в розгубленості; а Захід і решта світу стикаються один з одним над прірвою взаємного нерозуміння.

За такого стану справ Росія зробить усе можливе, щоб привласнити вигоди.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо

ХАМАС плюс Ліван та Іран. Наскільки реальна глобальна війна на Близькому Сході