Згадаймо настрій весни 2022 року. Як Україні знайти сили пережити падіння допомоги Заходу

Стан допомоги Україні від США та Європи. Час для всеукраїнського shakeup

Kiel Institute for the World Economy опублікував черговий моніторинг надання США та ЄС допомоги "Ukraine Support Tracker — Methodological Update & New Results on Aid "Allocation" (Febr. 2024)

https://www.ifw-kiel.de/…/Methodological-Update-Feb…

Зобов'язання США досягли піку наприкінці 2022 р. Американці обіцяли виділити на підтримку України 67,71 млрд євро. У першій половині 2023 р. (січень–липень) середньомісячне фактичне виділення ресурсів становило 2,82 млрд євро. Потім відбулося різке скорочення допомоги в період із серпня до грудня 2023 р. Вона становила 0,47 млрд євро на місяць. На думку авторів доповіді, виділення нової допомоги Україні не буде до ухвалення відповідного закону Конгресом. За два роки загальний обсяг гуманітарної допомоги від США склав 2,5 млрд євро. Це приблизно дорівнює обсягу військової допомоги, яку виділяла Америка на місяць.

Станом на 15.01.2024 р. зобов'язання ЄС щодо допомоги Україні становили 144 млрд євро. Фактично виділено допомоги на 77,21 млрд євро. Між зобов'язаннями і фактом утворився великий розрив, ~50% суми зобов'язань. З лютого 2022 року Європа послідовно випереджала США за обсягом виділених ресурсів. Станом на 15.01.2024 р. виділена допомога Європи (країни та організації) склала 88,7 млрд. Для порівняння: США виділили 66,1 млрд євро (~ на 25% менше). Водночас США поки що попереду за виділеною військовою допомогою. Америка виділила військової допомоги на 43,2 млрд євро, на 2 млрд євро більше, ніж європейські країни.

У перші місяці російської агресії найбільшими постачальниками військової допомоги з Європи були Британія та Польща. Станом на 15.01.2024 р. скандинавські країни (Данія, Фінляндія, Швеція та Норвегія) і Німеччина — два найбільші постачальники військової допомоги Україні. Скандинавські країни надали військової допомоги на 9,12 млрд євро, Німеччина — 9,36 млрд євро. Із середини 2023 р. військова допомога Британії стала меншою за 5 млрд євро. "Ми практично не знайшли доказів того, що Польща надсилала великі обсяги військової допомоги протягом останнього року". Військова допомога Італії та Франції — менше 2 млрд євро від кожної країни.

Ми потрапили в дуже небезпечний часовий зазор. З одного боку, нацистська Росія пре в атаку, кидаючи в Україну тонни гарматного м'яса. Запроваджені Заходом санкції такі діряві, що дали змогу Росії у 2023 р. істотно збільшити ВВП. Він у неї — понад $2 трлн. Тож виділяти $140–170 млрд на рік на війну російський агресор може. Путіну і його варварській банді однаково, скільки своїх громадян кидати в топку війни, мільйон чи два.

США занурилися у внутрішні чвари і розбірки. Країна політично розколота і напружена до межі. Не до України, не до НАТО, не до Європи і світу. Тут небезпечний рівень деградації системи освіти та інформаційного ринку. Плюс вседозволеність синдикату "Велика Держава — Великий бізнес" із категорії "занадто-великий/важливий-щоб-збанкрутувати".

Європейський Союз повільно починає розуміти, що американська парасолька безпеки йде, а нацистська Росія нахабно продовжує вести війну за переділ світу і руйнування Заходу. За 30+ років культура працьовитості, інноваційності та досягнень трансформувалася в культуру "головне — участь", "аби тільки не образити", "всі люди — брати, зокрема й тварини та рослини", а також "все відносно: чи то ворог, чи то друг, чи то агресор, чи то жертва". Євросоюз прокидається і починає розуміти нову реальність. У ній проти ворогів потрібно не гнівними заявами воювати, не постановами із засудженням, а сучасною зброєю.

А в нас гостро не вистачає зброї. Ми за стільки років не спромоглися зорганізуватися (ми, як Держава, представників якої обирали), щоб у себе побудувати військові заводи. Ми за два роки російської агресії відновили довоєнну бюрократію і схематоз, але не спромоглися скористатися інтелектуальним ресурсом усього західного світу, щоб створити якісні інститути управління. Ми захопилися прожектами відбудови країни після війни, повернулися до бюджетного дерибану, а подбати про безперервність військової та матеріальної допомоги не зуміли.

Нарешті, стан такого важливого нематеріального активу як довіра. На початку повномасштабної воєнної російської агресії в Україні довіра була на безпрецедентному рівні. Суспільства до влади, влади до бізнесу, бізнесу до ЗСУ — всі ми були брати по зброї, брати проти агресора. Були, звичайно, паршиві вівці, але вони боялися навіть хвіст свій показати. Гранично високим був рівень довіри і підтримки України Заходом, не тільки полісімейкерами, але звичайними людьми.

За два роки слова підтримки залишилися, а ось зі справами стало явно гірше. Країни, які на початку війни здавалися основними стратегічними партнерами, стали майже сторонніми спостерігачами. З одного боку, воно й зрозуміло. Психологічна втома, зростання витрат життя, інфляційні очікування, та ще й "зелені" лякають катаклізмами. З іншого боку, це насамперед нам треба, щоб правда про Україну і нацистську Росію була по всьому світу. Нам категорично не потрібні конфлікти з Британією, Польщею, Чехією чи Америкою. Тут ми явно недопрацьовуємо, особливо в контексті інформаційної війни, яку рашисти ведуть по всьому світу.

Настав час серйозної, глибокої роботи над помилками. Спочивати на лаврах ніколи. Старі лаври тьмяніють на тлі нових викликів. Саме час здригнутися, згадати той незвичайний драйв, у якому перебувала вся країна в перші місяці війни. Саме час припинити внутрішні чвари і розбірки, незліченні конференції щодо того, як ми будемо ділити шкуру ще не вбитого ведмедя. Час, нарешті, перевести економічну політику в режим воєнного стану, припинити вдавати, що війна, яка загрожує захопленням українських міст і земель, — це справа ЗСУ. Лише тоді, коли ми самі стрепенемся, запалимося, піднесемося духом, нам реально, а не паперово, ресурсно, а не формально, почне допомагати весь вільний світ.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо

Немає миру для Путіна. Чому 2024-й рік стає вирішальним для перемоги в Україні