Лікарні бомблять — але медицина живе. Як українська охорона здоров'я долає жахи війни

У дитячій лікарні "Охматдит" у Києві маленький хлопчик заново вчився ходити. У цьому передовому реабілітаційному центрі, що обслуговує дітей, поранених на війні в Україні, йому зробили протезування. І за підтримки відданого своїй справі фізіотерапевта і своєї матері він повільно, але цілеспрямовано пройшов лікарняним коридором із рішучим обличчям і очима, спрямованими в підлогу.

Ставши свідком цієї сцени, водночас зворушливої та надихаючої, я вкотре здивувався стійкості української системи охорони здоров'я, яка постраждала від війни, але все ще стоїть на ногах.

І сьогодні, коли ми подолали дворічну позначку цього конфлікту, який здається нескінченним, мене продовжує дивувати те, наскільки далеко просунулася країна — попри всі труднощі — у прагненні досягти здоров'я для всіх.

Ще до 24 лютого 2022 року Україна розпочала амбітні реформи охорони здоров'я — найважливішу вимогу процесу вступу до ЄС. Але коли почалася війна, критично важлива інфраструктура по всій країні була зруйнована. Лікарні, машини швидкої допомоги, генератори, аптеки... Було складно, якщо взагалі можливо, надавати медичні послуги на лінії фронту або поблизу неї.

А масове внутрішнє переміщення тільки посилило кризу.

Однак, оговтавшись від початкового шоку, система охорони здоров'я України почала відновлюватися.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) та інші партнери доставили предмети першої необхідності, зокрема генератори, машини швидкої допомоги, збірні відділення невідкладної допомоги, травматологічні комплекти і ліки, і все це було щедро профінансовано низкою державних і приватних донорів.

Уряд був сповнений рішучості не тільки відновити систему охорони здоров'я, а й зробити її кращою. І реформа була відновлена.

Нині в Україні існує значна національна програма психічного здоров'я, яку підтримує перша леді Олена Зеленська і яка швидко розширюється. Це вкрай важливо, оскільки наразі в Україні налічується близько 10 мільйонів осіб, які, за оцінками, перебувають у групі ризику або живуть із психічними розладами, і майже 4 мільйони людей мають помірні тяжкі симптоми.

Зміцнюються також служби фізичної реабілітації. Цифрові технології охорони здоров'я забезпечують ширший доступ до діагностики та консультацій для тих, хто живе поблизу лінії фронту, а також на повернутих територіях, зокрема для літніх людей і людей із хронічними захворюваннями.

Наразі країною курсують парки спеціально обладнаних автобусів, навантажених основними вакцинами від паротиту, кору та краснухи, навіть від Covid-19, добираючись до тих, до кого найважче дістатися.

І що примітно, 2023 року Україні вдалося зупинити спалах поліовірусу, який спочатку було виявлено в жовтні 2021 року, що є похвальною віхою перед обличчям війни.

Але ми також маємо визнати, що екосистема охорони здоров'я України, як і раніше, стикається з проблемами за кількома напрямами.

На сьогодні ВООЗ підтвердила понад 1500 нападів на медичні установи, інфраструктуру або персонал — у середньому по два на день від початку війни — і нові влучання останніми тижнями поповнили це число.

Кількість внутрішньо переміщених осіб наразі оцінюють у 3,5 мільйона осіб; зареєстровано понад 6 мільйонів біженців, здебільшого в сусідніх країнах; і майже 8 мільйонів осіб потребують медичної допомоги на території, контрольованій Україною.

Наразі дві третини тих, хто звертається по допомогу, стикаються з перешкодами, які насамперед пов'язані з витратами, часом і транспортуванням. У районах, близьких до лінії фронту, 22 відсотки сімей відкладають звернення по медичну допомогу, а 7 відсотків зазнають труднощів із придбанням основних ліків. Доступ до сімейного лікаря також значно обмежений у цих регіонах, де фінансові обмеження є більш гострими і майже 25 відсотків не можуть дозволити собі ліки, а 51 відсоток — не можуть платити за медичні послуги.

Ба більше, неінфекційні захворювання (НІЗ), такі, як серцево-судинні, діабет, рак, не зникають просто так у зоні конфлікту. Навпаки, в Україні НІЗ є причиною 84 відсотків усіх смертей, що часто посилюється факторами, спричиненими війною.

Україна також продовжує відчувати один із найвищих показників тягаря ВІЛ, туберкульозу та материнської смертності в Європейському регіоні ВООЗ. Ризик інфекційних захворювань і спалахів хвороб, що передаються через їжу і воду, залишається постійним.

Це стосується також безпрецедентної загрози хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної надзвичайної ситуації.

Звичайно, все це — величезні перешкоди. Але коли справа стосується майбутнього охорони здоров'я в Україні, я оптиміст. Тому що те, що я бачив на власні очі під час багатьох візитів в Україну, — це справжня прихильність.

І тому я кажу всім — відданому своїй справі уряду України, відданим трудівникам охорони здоров'я, які працюють 24 години на добу, змученим подвійним ударом Covid-19 і війни, але все ще сильним духом, — усім їм я кажу: ВООЗ буде підтримувати вас, попри все.

Відданим сусідам України, які прийняли біженців — здебільшого жінок, дітей і літніх людей, — я кажу: ВООЗ дякує вам за демонстрацію нашої спільної людяності, за демонстрацію того, що здоров'я — це право людини.

Я кажу відданим донорам країни — від ЄС до організацій у США, на Близькому Сході та в Азії: ВООЗ вдячна за вашу постійну солідарність. Але ваша щедра підтримка охорони здоров'я в Україні має залишатися непохитною.

На цьому вирішальному етапі, після того, як країна так старанно прагнула до досягнення здоров'я для всіх, припинення зусиль підірве, а, ймовірно, навіть поверне назад усі успіхи, досягнуті за останні два роки.

Ми зобов'язані зробити все, що можемо, перед стійким народом України, таким, як той маленький хлопчик, якого я зустрів у Києві, а також перед чудовою системою охорони здоров'я, яка його обслуговує, щоб гарантувати: вони можуть розраховувати на нас зараз і завжди.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело