Що чекати від 2025 року: кому в Європі краще — сирійському біженцю чи українському

Ви б вважали за краще приїхати в Європу сирійцем 2015 року чи українським біженцем 2022 року?

Саме таке запитання я ставила своїм новим студентам на самому початку лекцій у 2023 році. І їхня відповідь була практично одноголосною: "Українським біженцем".

Але коли я поставила те саме запитання наприкінці наших лекцій, виявилося, що думки розділилися порівну. Чому це сталося?

Багато хто дотримується думки, що з українськими біженцями поводяться інакше — і частіше за все краще — ніж з іншими, які шукають захисту.

Під час міграційної кризи 2015-2016 років, коли в більшості європейських країн різко зросла кількість осіб, які шукають захисту, ЄС щосили намагався знайти єдиний підхід. Деякі дослідження характеризують цей період як "перегони на дно", коли європейські країни запровадили більш обмежувальну політику надання притулку, імміграції та інтеграції, наче змагаючись за те, щоб стати найменш привабливим місцем для тих, хто шукає нові кордони.

Але коли ці країни знову зіткнулися з рекордно високими потоками вимушеної міграції після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року, вони відреагували на ситуацію набагато більш єдиною відповіддю. І найголовніше, вони активували Директиву ЄС про тимчасовий захист (TPD), яка забезпечує тимчасовий, але негайний захист переміщених осіб із країн, що не входять до ЄС.

Однак важливо зазначити, що члени ЄС мають більшу свободу дій у реалізації цієї директиви і що деякі європейські країни, такі, як Данія, Норвегія та Велика Британія, не пов'язані нею.

Наприклад, ми порівняли реакцію восьми європейських урядів на приплив прохачів захисту у 2015-2016 і 2022-2023 роках, документуючи зміни в політиці притулку, прийому та інтеграції. Під час нашого дослідження ми виявили суттєві відмінності між окремими національними політиками, спрямованими на українських біженців.

Як виявилося, Європа була одночасно і щедрішою, і більш суворою щодо цієї групи мігрантів.

З одного боку, запровадження колективних тимчасових дозволів полегшило українцям шлях до захисту. У деяких країнах вони навіть отримали звільнення від наявної обмежувальної політики. Наприклад, на відміну від інших шукачів захисту, їм часто надавали негайний доступ до роботи, дозволяли (тимчасово) відвідувати Україну без втрати статусу захисту, а деякі країни надавали гнучкіші правила щодо того, де вони могли оселитися.

З іншого боку, "тимчасовий" аспект цих дозволів на захист призвів до того, що українські біженці отримали більш обмежений доступ до певних прав і послуг, таких, як менша кількість заходів з інтеграції, менша фінансова допомога і відсутність можливості отримати постійне місце проживання.

Наприклад, розглядаючи їхнє перебування через тимчасову призму, деякі країни, що приймають, не надали українським біженцям права і доступ до мовного навчання або регулярних заходів з інтеграції, на які мають право інші біженці. І хоча більшість країн забезпечили їм аналогічний доступ до медичних послуг, ми виявили, що Швеція обмежила ці права, включивши до них лише невідкладну медичну допомогу.

Ба більше, час, який українці витрачають на отримання дозволу на тимчасовий захист, не зараховується до мінімальних вимог для постійного проживання.

Таким чином, хоча в деяких областях спостерігається загальна тенденція до більш ліберальної політики щодо українських біженців, в інших ця група фактично зіткнулася з посиленням обмежень.

Але що ще важливіше, ми маємо пам'ятати, що TPD ЄС та інші подібні національні правила були задумані як тимчасове вирішення проблеми великого напливу людей, що рятуються від війни в Україні, — термін дії цих дозволів на захист закінчується наступного року. І оскільки, на жаль, мало шансів на швидке закінчення війни, що триває, європейським країнам незабаром доведеться вирішувати, як рухатися далі.

Одне з актуальних питань тут полягає в тому, чи продовжать ці країни відносно "єдиної" відповіді щодо типу дозволів, які отримують українці? Чи вони просто віддадуть перевагу запровадженню різних національних дозволів зі ще більш диференційованими правами?

Якщо останнє виявиться правдою, ми цілком можемо стати свідками нових "перегонів на дно" щодо політики, яка зачіпає українських біженців, оскільки країни можуть знову спробувати стати непривабливим місцем призначення.

У Норвегії ці дебати вже почалися. У зв'язку зі зростанням припливу українських біженців у країну з осені 2023 року — набагато більшим, ніж у її північних сусідів, — уряд запропонував кілька нових обмежень, як-от обмеження можливостей для тих, хто має право на колективний тимчасовий захист, заборона тимчасових візитів назад в Україну і скорочення фінансових преференцій.

І хоча досі напрочуд мало суперечок щодо проблем приймання українських біженців в інших країнах, солідарність Європи може бути піддана випробуванню, коли термін дії цих тимчасових дозволів спливе 2025 року — якщо не раніше.

Якщо є щось, чого ми навчилися з 2015 року, то це те, що підхід європейських країн до осіб, які шукають захисту, може швидко змінитися — особливо якщо ми продовжимо відчувати дедалі більшу втому від війни, а окремі країни почнуть перегони за посилення обмежень.

Тож, коли наступної осені я поставлю своїм новим учням запитання "Ви б воліли...", можливо, їхні відповіді кардинально зміняться.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело.

Важливо

Німеччині потрібно більше українців. Як німці залучають кваліфікованих біженців