Песах по-українськи: вийти з Єгипту або піти від Росії — ще не все

Щороку під кінець 14 Нісана євреї в Єрусалимі та Нью-Йорку, Буенос-Айресі та Парижі, Торонто та Кишиневі, Києві та Одесі сідають за накритий стіл. І це не просто сімейна вечеря, а великодній седер — ритуальна трапеза (цього року випадає на 22 квітня), якою починається свято Песах.

Цього вечора читають Великодню агаду, що оповідає про Вихід євреїв з Єгипту. Колись іврит і арамейська не викликали труднощів у домочадців, але в Новий час оригінальний текст часто доповнюють перекладом мовами країн діаспори. Багато років у єврейських громадах України цією другою мовою Великодньої агади була російська. Але буквально днями в київському видавництві "Дух І Літера" в перекладі Міхаль Стамової під егідою Project Kesher вийшла перша "українська" Великодня агада під символічною назвою "За нашу свободу".

"Я не випадково запропонувала цю назву, — каже Міхаль. — Ми — українські євреї, так чи інакше відрізняємося від одноплемінників з інших країн пострадянського простору. І давно не потребуємо опіки російськомовного єврейського світу і повчань, як тлумачити історію своєї країни і свого народу. Хоча, зрозуміло, поняття Свободи в Великодній агаді вписано в ширший контекст".

Із цим складно не погодитися, адже Свято свободи — одна з назв Песаха. А ще це день народження єврейського народу, оскільки звільнення з рабства — невіддільна умова становлення нації. Приблизно той самий етап у своєму розвитку проходить зараз український народ. Чи існував він до 24 лютого 2022 року? Безумовно. Але і єврейська історія веде відлік не від подій Песаха... У житті кожної спільноти (українці не виняток) є знакова подія, що задає подальший вектор розвитку.

Формально незалежна Україна народилася 1991 року, і з кожним роком її громадяни дедалі більше віддалялися від східного сусіда. Процес цей міг тривати як завгодно довго — ідентичність не змінити за короткий термін, але... як сказано в другій Книзі Тори "Вихід": "Всевишній зробив жорстоким серце фараона", у цьому випадку — президента РФ Володимира Путіна.

Як фараон ішов на будь-які самовбивчі кроки, не бажаючи відпускати євреїв з Єгипту, так Путін мертвою хваткою вчепився в Україну. Комплекси російського лідера цілком зрозумілі — втрата України рівносильна для нього підведенню риски під розпадом Російської (Радянської) імперії, про яку ностальгує господар Кремля.

При цьому, як і фараон, президент Росії втратив почуття реальності, недооцінивши волю українців до незалежності. Не прорахував російський фараон і неминучі "страти єгипетські", що надійшли на його величезну, але загрузлу в імперському минулому країну.

Результат вторгнення і масового насильства закономірний — українці (незалежно від етнічного походження) зненавиділи все, що пов'язано з Російським світом.

"Які вони (росіяни) мені співвітчизники?!" — кип'ятився в бесіді зі мною пенсіонер із Костянтинівки Донецької області, будинок якого о третій годині ночі було зруйновано двома ракетами "Іскандер". У 2014-му він уже втік із Донецька, а у 2022-му ледь не загинув у рідній Костянтинівці. У фантазіях російських пропагандистів люди з подібним родинним бекграундом мали б зустрічати "визволителів" квітами: бабуся й дідусь розстріляні нацистами в гетто, батько — єврей, ветеран війни, орденоносець, мати — росіянка. Але сьогодні двічі біженець проклинає Росію.

Єврейка з Маріуполя, яка осіла в Ізраїлі, згадує діалог зі своєю літньою мамою. Почувши, що почалася війна, старенька запитала: "А хто напав? Німці?" "Ні, — відповіла дочка, — Росія". І у бабусі, яка пережила Голокост, вирвалося: "Вони що, з глузду з'їхали?"

Не раз і не два від респондентів проєкту Exodus-2022 ("Єврейські біженці російсько-української війни") чув я сакраментальне, мовляв, сьогодні соромлюся говорити російською мовою. Йдеться про людей, які народилися на південному сході та в центрі країни, де традиційно вища частка російськомовних і де зосереджені найбільші єврейські громади України. І саме по цих регіонах припав головний удар 24.02.2022.

"Дивно, але навіть єврейські бабусі переходять на українську — інколи це звучить кумедно — українська мова з єврейським акцентом", — зізнається голова Вінницького обласного товариства єврейської мови та культури Олександр Цодикович.

Часом навіть біженці обирають українську як мову сімейного спілкування. "Російська мова — моя рідна, але віднедавна ми перейшли в сім'ї на українську, — розповідає молода релігійна єврейка з Харкова, мама трьох дітей, яка евакуювалася в березні 2022 року в Амстердам. — Зрозуміло, що всіх вихідців із пострадянського простору в Європі сприймали як росіян, але ми не росіяни, і не хочемо, щоб нас із ними асоціювали. Раніше я ніколи не ідентифікувала себе як українку, але сьогодні ми — українські євреї, і представляємо в Європі, зокрема, й українську ідентичність. Це наш обов'язок — розповісти про Україну, про те, що відрізняє нас від людей, які вбивають зараз українців незалежно від етнічного походження". Краще не скажеш.

"Українські євреї — частина українського суспільства, носії особливої культури, яка динамічно розвивається, особливо після 2014 року і повномасштабного вторгнення, — продовжує Міхаль Стамова. — Ми не кращі й не гірші за євреїв Росії чи Білорусі, просто інші й будуємо свою громаду".

Зрозуміло, йдеться про тривалий процес, але вектор не викликає сумніву. І переклад Великодньої агади — ще один елемент формування сучасного українського єврейства. Так само як і три (!) українських переклади Тори, що з'явилися за минулий рік. Нікого ж не дивує, коли в Буенос-Айресі євреї ведуть релігійний диспут іспанською, у Будапешті — угорською, а в Марселі — французькою. Згодом так сприйматиметься й українська мова з вуст місцевих євреїв.

Усьому своя черга. Саме в Песах не варто забувати, що вийти з Єгипту — ще не означає здобути справжню свободу. Євреям знадобилося на це 40 років, і дорога, м'яко кажучи, була непростою. Немає підстав вважати, що після війни шлях України в європейську сім'ю буде всіяний трояндами. Головне, не забувати про кінцеву точку маршруту, попри всі коливання в стилі "крок уперед, два кроки назад". Це ще один урок Песаха, можливо, найважливіший для країни, яка переживає найдраматичніший момент своєї історії.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.