За більш ніж тридцять років незалежності в Україні неодноразово проводилися реформи правоохоронної системи. Щоправда, здебільшого вони обмежувалися переатестаціями, конкурсами, змінами назв відомств та показовим набором працівників "з вулиці". Але чи стала від цього система ефективнішою та менш корумпованою?
На жаль, ми втратили багатьох досвідчених фахівців, але корупція залишилась — інколи ще глибшою й винахідливішою. Складається враження, що основна мета таких "реформ" — зробити систему більш керованою, а не більш справедливою. Адже чим менш фаховий склад, тим легше ним маніпулювати. Але це — тема для окремої розмови.
Більше того, до української правоохоронної системи намагаються штучно застосувати моделі інших країн, ігноруючи український менталітет, культуру, правову традицію та специфіку суспільства.
Справжнє реформування — це не тільки зміна облич і формальне очищення лав. Це, насамперед, — зниження корупційних ризиків, створення таких запобіжників, які унеможливлюють тиск на бізнес, активістів, громадян. Без цього жодна реформа не матиме сенсу.
Приклад: як тиснуть на бізнес через "правильну" підслідність
Для розуміння корупційної природи чинної системи звернімося до прикладу зі ст. 191 Кримінального кодексу України — привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Саме ця стаття найчастіше використовується для тиску на бізнес.
Проблема в тому, що відповідно до ст. 216 КПК України, розслідувати таку справу можуть одразу п’ять (!) різних органів, залежно від суми збитків, походження коштів, статусу суб’єкта злочину тощо. І поки не проведено експертизу й не зібрано всі документи — підслідність не визначена. А отже:
* Нацполіція — якщо збитки до 757 000 грн.
* БЕБ — від 757 000 грн до 3 028 000 грн (особливо якщо йдеться про бюджетне відшкодування).
* ДБР — якщо злочин вчинено посадовцем категорії А.
* СБУ — можуть зареєструвати справу за "своєю" статтею, потім об’єднати з іншою.
* НАБУ — якщо мова про високопосадовців або значні суми.
У результаті, поки не з’ясовано розмір збитків, слідчі органи "паралельно" запускають свої процеси. Це означає: обшуки, запити, тимчасові доступи, допити, витоки інформації, паралельні процесуальні дії. Іноді — кількома органами водночас. І кожен — із власними інтересами.
Така система — ідеальне середовище для тиску, шантажу та маніпуляцій. А ще — спосіб неформального контролю над бізнесом чи політичними опонентами.
Чому реформ недостатньо?
Тож коли наступного разу почуєте про чергову "реформу поліції" чи "оновлення іншого правоохоронного органу" — варто запитати: а чи змінилося щось у правилах гри? Чи лише вивіска?
Поки підслідність дозволяє п’яти органам одночасно "заходити" в одну справу — жодне оновлення кадрів не дасть результату. Поки не змінено логіку, не врегульовано повноваження, не створено захисту для бізнесу — будь-які зміни будуть лише черговим етапом контрольованої ротації.
Щоб реформувати правоохоронну систему не на словах, а на ділі, потрібні не косметичні ротації, а зміна правил гри. Ось першочергові кроки:
Чіткий розподіл підслідності — усунути дублювання функцій між органами, щоб один факт розслідував лише один орган. Законодавчі зміни до КПК мають зафіксувати ці межі.
Електронний аудит слідчих дій — впровадження єдиного цифрового реєстру для запитів, доступів, обшуків із фіксацією підстав і нагляду з боку прокуратури чи суду.
Реформа прокуратури як процесуального фільтра — змінити підходи до нагляду за слідством, щоб виключити ручне керування справами.
Захист бізнесу — ухвалення законодавчих змін, які заборонять безпідставні обшуки, та арешти майна.
Стратегічний аудит силових органів — системне дослідження ефективності, спроможності, ресурсного забезпечення та відповідності діяльності силових структур.
Без цих кроків будь-яка реформа — лише декорація. Справжні зміни починаються не з нових лозунгів, а з чіткої правової архітектури.