Пішов Козак, прийшов Кирієнко: в оточенні Путіна з'явився новий "супергравець"

Йдеться про Сергія Кирієнка. Який курирує:

• кадрові питання через "Президентську академію" (колишня РАНХиГС), її програми та АНО "Росія — країна можливостей". Куди входять "Школа губернаторів", конкурс "Лідери Росії", понад десяток профільних програм і новинка 2024 року — курс "школа мерів".
• процес зміни еліт і втягування у владу "ветеранів СВО". І це варто згадати як окремий напрям. Частина учасників війни (після, до речі, справді гарного навчання) отримує високі посади. І це теоретично (на практиці подивимося після війни) демонструє решті наявність соціальних ліфтів "для ветеранів". Тим самим знижуючи потенційну поствоєнну агресію щодо влади. Найважливіший процес з точки зору забезпечення стійкості Путіна в перспективі.
• м'яку силу на пострадянському просторі та у Східній Європі (у перспективі — всі регіони просування "русского мира", чого поки що він не отримав на 100%). Це не тільки вибори в Молдові, це інформаційні операції (до речі, розгойдування щодо ТЦК активізувалося після того, як Кирієнко отримав український напрям), мережа ЗМІ, що залишилися у спадок від Пригожина, Інтернет (син Кирієнка — керівник VK, до речі).

Фактично, ми спостерігаємо унікальний для РФ процес, коли представник умовно "третього ешелону" російських еліт за 10 років увійшов (але поки що не закріпився) до числа "бояр" — найближчого оточення Путіна. При цьому він активно використовував поперемінно партнерства з Ковальчуками, Грефом, Патрушевим, Чемезовим і навіть Сєчіним (чиї ініціативи щодо кадрового резерву він, до речі, і зарубав свого часу). З усіма перерахованими, крім нафтового боса, зберіг рівні робочі стосунки.

До чого це я? У РФ проходив єдиний день голосування — обирали губернаторів і Законодавчі збори в регіонах. У 2025 році кількість Суб'єктів Федерації, в яких відбулася зміна глави, рекордна — 21. З них 17 пройшли через програми Кирієнка і його відбір. Таким чином управлінець може поставити собі в заслугу те, що з 89 регіонів (рахуючи з окупованими областями України) вже в 76 стоять випускники його "шкіл" і ще в 4-х учасники інших програм — "час героїв" або фільтра "попрацюй на "нових територіях" — отримай посаду". Цього року була завершена атака на двох "політичних важковаговиків", які представляли регіональні еліти. Колишній губернатор Ростовської області пішов на пенсію в РадФед, а багаторічний керівник Свердловської (де традиційно потужні місцеві клани) — в нікуди. Їм на зміну прилетіли "пташенята Кирієнка" і вже були "обрані" — позбулися приставки в.о. перед посадою.

Серед інших особливостей "дня голосування" 2025 року — горизонтальний дрейф. З одного боку, у РФ стало традицією надсилати в регіони "парашутистів" — ставити губернатором людей, які часто раніше жодного разу не були у "своєму регіоні". У циклі 2024-25 парашутисти (вже від Кирієнка) перелітали між регіонами. Тобто, маємо вже не тільки вертикальні, а й горизонтальні перестановки. Що, як мінімум, цікаво.

Скасування управління прикордонного співробітництва в адміністрації Путіна та управління з міжрегіональних і культурних зв'язків зі створенням на їхньому місці одного, нового — це переформатування під Кирієнка. Де, до речі, Козаку місця не було.

Можна говорити про появу нового "супергравця" в оточенні Путіна. Але в того є й слабкі місця. М'яка сила на пострадянському просторі — ласий, але небезпечний шматок. Кирієнко ефективно вирішив проблему заміни еліт в Абхазії, значно гірше (але "в плюс" для РФ) спрацював у Грузії. З Молдовою буде складніше. Але навіть провал там він поки що може списати на "спадщину попередників". Але 2026 рік — період, коли новому фавориту доведеться продемонструвати ефективність. Тим паче, що в проєкті бюджету РФ, незважаючи на скорочення багатьох напрямів, на програми, ЗМІ та АНО, пов'язані з Кирієнком, грошей підкинули вельми щедро. Зокрема і за захищеними графами бюджету.

А це означає що:

• Буде спроба розгойдування пострадянського простору. Де крім Грузії та Молдови, увагу приділять Казахстану, Киргизстану, Вірменії. І природно Білорусі.
• На українському напрямку кількість атак і вибудовування мереж донесення інформації збільшиться на порядок. І тут ідеться не про фейки і завдання з викриття (на що дають грантові гроші), а про планомірну роботу з обережного і не надто помітного розгойдування громадської думки. Що перебивається генерацією власних наративів, більш активною політикою (з більшою часткою свободи, до речі) в інформаційному полі. Популярним механізмом "заборон" ця проблема не вирішується, а, можливо, посилюється.
• У східній Європі потренувалися на формально нейтральному (з погляду російсько-української війни) полі "литвінізму" (історичні суперечки Білорусі та Литовської республіки) як механізмі налякати офіційну Вільню загрозою від ... "білоруських демократів-націоналістів". Спрацювало, до речі. А отже механізм можна запускати і на український напрямок. У Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Румунії, Молдові, країнах Балтії. І тут із механізмами протидії поки що теж складно.

Для України це небезпека. Але й сигнал до дії. Адже при грамотній побудові інформаційної роботи за кожним із напрямів, а також робочої комунікації з сусідами, можна за кілька місяців вибудувати механізми реакції та протидії таким загрозам. Ще раз підкреслю — не програми "боротьби з фейками", а механізм активної реакції. Тоді й 2026 рік пройде спокійно. І, дивись, один із досить розумних твоїх ворогів потрапить в опалу царя.

А щодо Козака не хвилюйтеся — повернеться. Так, як контактер із західними елітами. І тут міф про "миротворця-перемовника" є прекрасною легендою для початку нової кар'єри.

Можливо повернеться і до переговорів на українському напрямку. І тоді доведеться згадувати як цей "миротворець" у рамках роботи ТКГ створював колосальні проблеми українській делегації. І наскільки він справді був небезпечний. Але це вже тема для іншого тексту, коли сьогоднішній відставник проявиться в новій ролі.

Джерело.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.