Три страхи України: чому на п'ятому році війни виникла внутрішньополітична криза
На п'ятому році війни внутрішній баланс в Україні тримається на трьох страхах — перед росіянами, силовиками та змінами, зазначає політичний аналітик Вадим Денисенко. А в підсумку країна отримала потужну політичну кризу, яку неможливо подолати, якщо не змінити систему, яка без принципових змін діє ще з часів Кучми.
Внутрішньо-політична криза. Причини.
На жаль, на пʼятому році війни баланс в суспільстві тримається не на позитивній повістці дня, а на трьох страхах. Страх росіян. Страх силовиків. І страх змін.
На першому страхові можна не зупинятися. Тут все зрозуміло. Тому дуже коротко зупинюся на двох інших страхах.
- Я вже свого часу і писав, і говорив, що становим хребтом української влади з часів пізнього Кучми є силовики. Вони є головним джерелом влади і політичних можливостей для кожної нової чинної влади. Така ситуація стала однією з причин обох наших революцій, але після революцій система самовідновлюється. Останні роки маємо певну зміну: силовики розділені між владою і антикорупційною опозицією (на сьогодні електорально не дуже впливовою, до речі). Але для українського бізнесу взагалі та українських еліт зокрема ситуація від цього особливо не міняється. Силовики є частиною можливостей елітних груп змінювати чи задавати повістку дня. І страх потрапити під каток силовиків (не обовʼязково законний) є одним з ключових рушіїв всіх дій або бездіяльності елітних та бізнес-груп.
- Страх змін значно глибший і його головна причина — порушення статус-кво виводить всіх гравців з рівноваги. Бажання зміни зʼявляється виключно в момент глибинних криз, повʼязаних, зокрема, із діями силовиків. Але вся енергія змін іде на подолання локальних криз, а не на більш структурні і глобальні зміни. Всі елітні групи борються саме на тактичному рівні за утримання чи відновлення статус-кво. Власне політична боротьба зводиться насамперед саме до цього. А політична боротьба є основою того, як розвивається держава.
- Як вийти з цих двох страхів — головне питання нашої стійкості на найближчі роки. Почати потрібно з того, що як мінімум потрібно поставити правильні питання. Без цього неможливо рухатися вперед. І це стосується абсолютної більшості нашого політикуму. Але крім поставлених питань, потрібно почати діалоги про майбутнє. Власне відсутність діалогів про майбутнє і заміна їх "срачами" в стилі Шустера чи слоганами в стилі "Євро проходить, а стадіони залишаються" є головною проблемою останніх 30 років.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо