Коли заборонять УПЦ МП: чому спеціальний закон — не "магічна таблетка"

На днях представники окремих фракцій вирішили блокувати парламентську трибуну, вимагаючи поставити на розгляд урядовий законопроєкт № 8371 "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій", який і називають скорочено "про заборону діяльності Московского патріархату". Його проголосували у першому читанні ще 19 жовтня минулого року, а 5 березня 2024 року Комітет ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики фіналізував документ та підготував його до другого читання, змінивши його назву. Тепер його пропонують розглядати як Закон "Про захист національної й громадської безпеки, прав і свобод людини у сфері діяльності релігійних організацій". Вперше рішення підтримали 267 народних обранців. Нині у залі знову збирають голоси, аби не було провального голосування.

Закон пропонує внести зміни до низки законів України, аби унеможливити діяльність в Україні релігійних організацій, які управляються з країн, що здійснюють збройну агресію проти України та поширюють ворожу пропаганду. Йдеться не тільки про РФ, а й, можливо, інші держави. Наприклад, Білорусь, яка брала участь у полномасштабному наступі. Автори документу наголошують: реалізація сприятиме зміцненню національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій.

І хоча у законопроєкті насправді не йдеться про заборонення чи то навіть обмеження однієї церкви, всі розуміють, що впорядкувати держава дійсно прагне діяльність саме Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). У такий спосіб або спонукають священнослужителів перейти до Православної церкви України, або утворити нову, без впливів з Москви.

Від толерування до обмежень

Про обмеження діяльності УПЦ МП в Україні говорять не перший рік. Щоправда, до конкретних дій не доходило. З різних причин. Але найголовніша — не бажання дратувати тих, хто підтримував близькі зв’язки з Російською православною церквою, її окремими представниками, та міг би впливати на громадську думку в Україні.

Натомість і сама церква не хотіла трансформуватися. Після початку війни Росії проти України священнослужителі не розірвали зв’язки з російською церквою, а з початку нової хвилі агресії УПЦ МП не виступила із засудженням. Як реакція на тишу пролунали звинувачення щодо підтримки агресії. І лише у травні 2022 року зібрався собор УПЦ МП, на якому було нібито змінено статут та заявлено про повну незалежність та самостійність від Російської православної церкви (РПЦ). Документи про таке рішення довгий час не оприлюднюються, а РПЦ і надалі вважає УПЦ МП своєю частиною, підтримуючи тісні зв’язки з парафіями в Україні.

І результати такої підтримки демонструють у СБУ. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україні і до лютого 2024 року було відкрито понад 70 проваджень проти "священнослужителів" УПЦ МП. Їх обвинувачують у посяганні на територіальну цілісність та недоторканість України, пропаганду війни або колабораційну діяльність. Вже винесено 22 вироки стосовно цих осіб. Окрім того, запроваджено санкції щодо функціонерів УПЦ МП та керівників РПЦ, зокрема, патріарха Кирила (Михайла Гундяєва) та митрополита псковського Тихона. Останні також оголошені у розшук.

Паралельно з обмежувальною роботою СБУ працювали й народні депутати. Одразу після повномасштабного вторгнення у березні 2022-го у парламенті з'явилося кілька ініціатив щодо заборони діяльності представників російської церкви в Україні. Серед пропозицій була і заборона Московського патріархату на території України, і заборона РПЦ в Україні та релігійних організацій, що входять до її складу.

Проте всі вони не давали ефективного рішення. Річ у тім, що в Україні неможливо заборонити на законодавчому рівні релігійне об'єднання, адже вони не є юридичними особами. У церкви юридична особа — кожна окрема парафія. Тобто якщо й забороняти, то треба кожну з них. Як варіант — можна було б визнати всю ідеологію так званого "російського світу" ворожою Україні, криміналізувати її підтримку, визначити організації, які опікуються пропагандою.

Немає єдиного рішення про заборону російської церкви

І частково держава вирішила піти таким шляхом. Проєкт закону передбачає, навіть якщо у статуті релігійної громади немає і слова про зв’язок країною-агресоркою, але у їх діях є такі ознаки, будь-який громадяни зможуть звертатися до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті із заявою. Її преставники будуть уповноважені винести припис. І у разі, якщо діяльність не припиняється впродовж 30 днів, — звернутися до суду, щоб заборонити таку діяльність. Цей шлях може бути довгим, адже судовий процес може тривати роками, а до реальної заборони від моменту ухвалення закону можуть минути роки.

Голова Держслужби Віктор Єленський повторює: закон не спрямований на заборону УПЦ МП, як пропонував дехто з депутатів та як це комунікується у медіа. Йдеться лише про те, щоб Україна хоче не дозволити релігійним організаціям бути в підпорядкуванні центрів, які ведуть війну проти України.

"Від УПЦ МП не вимагають змінювати доктрину, канонічне право, календар, літургійну мову чи ставати частиною іншої церкви. Їм лише кажуть, що вони не повинні бути частиною церкви, яка веде війну проти України", — зазначає він. Ті ж, хто протестує, фактично визнають, що мають керівний центр у Москві.

В УПЦ МП виступили проти законопроєкту. На думку представників церкви, дії парламенту — порушенням прав людини та переслідуванням церкви. Керівництво цієї церкви наполягає, що ще з травня 2022 року церква справді є незалежною від Москви і пообіцяла оскаржити закон, якщо його ухвалять.

Крім того, у парламенті також є противники ухвалення законопроєкту. Не підтримують заборону нардепи колишньої ОПЗЖ і частина "Слуг народу", заявляючи, що закон порушує Європейську конвенцію з прав людини та Конституцію. Серед них: Сергій Льовочкін, Максим Бужанський, Артем Дмитрук та ще кілька десятків парламентарів. Так наприкінці минулого року з ініціативи нардепа від провладної фракції "Слуга народу", одного з найбільших прихильників УПЦ МП, Артема Культенка, заступник голови провладної фракції Андрій Мотовиловець звернувся до спікера Руслана Стефанчука із вимогою відправити урядовий проєкт на Венеціанську комісію. Але згодом Мотовиловець відкликав свій підпис, сказавши, що хотів би залишатися нейтральним у вирішенні цього питання.

"Ми виходимо з того, що Венеційська комісія не є парламентським ГНЕУ (Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради України) чи головним юридичним управлінням, що ми туди повинні надсилати все. Ми використовуємо цей механізм, коли є справді складні законопроєкти", — тоді сказав Мотовиловець.

"Завдання з зірочкою": зібрати 226 голосів

"Перше читання восени проходило дуже важко, спікер сказав, що голосів немає. І для того, аби переломити хід подій, народний депутат від "Слуги народу" Олександр Аліксійчук та заступниця голови фракції Юлія Клименко збирали мокрі підписи — 226 автографів, аби публічно довести голові Верховній Раді, що це не так, — говорить Фокусу лідерка громадської ініціативи "Голка", яка моніторить діяльність парламента, Ірина Федорів. — Ми думали, що до другого читання все буде підготовлено швидше. Але ні".

Федорів зауважує, що спочатку була задумка "патріотичне голосування" до 24 лютого. "Мовляв, бабах — ми це заборонили. Але бабах не вийшов, тому що комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики, який очолює Микита Потураєв, опрацьовував усі правки. Зокрема, враховувались норми альтернативного законопроєкту Миколи Княжицького, який входить до профільного комітету", — додає вона.

Зрештою на початку квітня 2024 року комітет вийшов з підтримкою № 8371, розглянувши 1256 пропозицій та правок загалом. У результаті законопроєкт зазнав змін. Яких — понад місяць довідатися не вдавалось, адже документ не з'явився на сайті парламенту. Також через це його не можна було виносити для розгляду у зал.

В Апараті ВР пояснювали неоприлюднення тривалими процедурами узгодження. Зрештою після запитів представників профільного комітету він був опублікований. "Як нам пояснили, чекали, поки Конгрес США ухвалить пакет допомоги для України. У республіканців ж є своє бачення, яке сформовано частково ФСБ у рясах — вони ж не сплять, організовують за чималі гроші лобізм навіть в США", — говорить Ірина Федорів.

Справді, у березні 2024 року Верховна Рада отримала кілька листів із попередженням про можливе введення санкцій у разі ухвалення законопроєкту. Один з них від міжнародних адвокатів УПЦ МП компанії Amsterdam & Partners LLP, яка є її юридичним радником. Вона ж є захисником українського бізнесмена Вадима Новінського, який усіляко підтримує УПЦ МП.

У парламенті ці листи розцінили як безпрецедентне втручання у внутрішні справи України і тиск на народних депутатів України, керівництво Верховної Ради України, як зазначає депутат Микита Потураєв. Він переконаний: законопроєкт має бути винесений в зал.

Проте із залом знову не так все просто. "Все залежить від голови фракції "Слуга народу" Давида Арахамії та його заступника Андрія Мотовиловця. У цей час дуже складно зібрати 226 голосів за будь-який законопроєкт. А їм необхідно їх збирати для десятків ініціатив, зокрема, президентських щодо євроінтеграції, національної безпеки. Зібрати 226 зараз — це не ті, що були у них на старті парламенту цього скликання. Це щоразу тепер завдання з зірочкою. І чим далі — тим складніше. І № 8371 — лише один з документів, далеко не першочерговий", — пояснює експертка.

Саме тому у парламенті вдруге розпочався збір підписів — планують знайти щонайменше 240, аби спонукати керівництво ВР винести документ на голосування у другому читанні. Регламент не вимагає такого кроку, але до нього вирішили вдатися, аби впевнитися, що голосів не забракне і буде запас.

"Суспільна вага цього законопроєкту є великою. Парламент не має права ні на холостий постріл при прийнятті цього законопроєкту, ні на порушення регламентних норм", — зазначив голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук на брифінгу.

Нині голоси готові давати представники різних груп та фракцій. Вже пролунали заяви про готовність голосувати від "Слуг народа", "Європейської солідарності", "Батьківщини", груп "Довіри" та "За майбутнє".

У відповідь на суспільний запит

Наразі заступниця Голови Комітет гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук зазначає, що законопроєкт № 8371 уже готовий до розгляду в другому читанні. "До нього внесли 1300 правок, тож на розгляд цього документа Верховній Раді доведеться витратити день–два, якщо парламентарії будуть ставити свої правки на врахування", — уточнює вона. Тож аби проголосувати законопроєкт, необхідно знайти правильний час, щоб винести документ у сесійну залу, адже тоді треба відкласти інші важливі ініціативи, зокрема євроінтеграційні. "Тобто все повинно бути правильно сплановано, щоб було результативне голосування й законопроєкт у другому читанні набрав більш як 226 голосів", — пояснила Кравчук.

Федорів зауважує, що рішення парламенту буде у будь-якому разі радше політичне, аби показати державі, громадянам, у яких є запит на обмеження російської церкви, що центральний орган влади — парламент — вбачає проблему та готовий її вирішувати.

"Але закон не буде магічною таблеткою, яка вирішить це питання. Це інструмент для довго шляху та боротьби. Внутрішньої боротьби, бо рішення забороняти подібні структури — дуже складні, їх мають ухвалювати в окремих випадках. Але це точно справа не міжнародного рівня, а внутрішньо українська, національної безпеки. Тому ні про які висновки Венеціанської комісії не може йтися, щоб собі не намріяли окремі депутати", — додає Ірина.

Експерти говорять, що під час підготовки до першого читання, нагальність можна було пояснити і на прикладах численних обвинувачень та підозр з боку СБУ на адресу представників УПЦ МП. Нині держава вирішила виконати рішення про знесення незаконного МАФу у Києві. Після можна було подивитися, як реагує суспільство — більшість підтримувало такі дії, не засуджувало. Резонанс спонукає народних депутатів діяти.

За даними опитування КМІС, результати якого було оприлюднено у травні 2024 року, 83% українців переконані, що держава тією чи іншою мірою має втрутитися у діяльність УПЦ МП (у грудні 2022 року таких було 78%, у травні 2023 року — 85%). Водночас 63% українців, за даними КМІС, підтримують повну заборону Української православної церкви Московського патріархату у країні. У грудні 2022 року таке рішення підтримували 54% українців, а у травні 2023 року — 66%.

Наразі за прогнозами закон "про заборону УПЦ МП" можуть розглянути на наступному пленарному тижні. А він — на початку червня.