"Формально усе чисто": як працюють брудні політичні технології, які виглядають легально

У кожній виборчій кампанії рано чи пізно з’являється фраза: «Формально тут усе чисто». У практиці українських штабів це майже завжди означає, що йдеться про технології, які не порушують закон, але впливають на вибір значно сильніше, ніж будь-які прямі маніпуляції. Саме такі інструменти сьогодні є найбільш ефективними — і водночас найменш помітними для виборця.

Технологія сумніву

Одна з найпоширеніших і найдієвіших технологій — створення сумніву без прямого звинувачення. Виборцю не говорять, що кандидат винен. Йому послідовно демонструють, що є привід насторожитися.

На практиці це виглядає цілком пристойно і навіть професійно.

Це може бути нібито незалежне розслідування без чітких висновків, яке не стверджує нічого прямо, але залишає багато запитань. 

Або серія експертних коментарів із формулюванням «питання залишаються», де жоден спікер не бере на себе відповідальність за висновок, але всі разом формують потрібну рамку сприйняття.

Або витік інформації, який не доводить провину, але створює відчуття небезпеки й ризику.

Формально в такій конструкції немає порушень. Ніхто нікого не звинувачує. Факти не спростовуються і не підтверджуються. Але довіра починає руйнуватися. Саме в цьому і полягає сила легальних брудних технологій: вони не переконують, а підточують впевненість.

В українських кампаніях цю технологію часто використовують через формально нейтральні медіаматеріали або «експертні» коментарі. Це можуть бути публікації про «непрозору біографію», «дивні рішення в минулому», «зв’язки, які варто перевірити». Жодна з таких історій сама по собі не є критичною. Але вони формують фон, у якому кандидат починає асоціюватися з ризиком.

Саме так у різні роки працювали кампанії проти кандидатів на місцевих і парламентських виборах: не через доведення провини, а через поступове підривання впевненості виборця.

Осад замість доказів

Сучасна брудна кампанія рідко намагається щось довести. Її завдання — залишити осад. Для цього використовують серію дрібних інформаційних приводів, рознесених у часі та по різних майданчиках.

В українському контексті це добре видно на місцевих виборах, де регіональні медіа відіграють ключову роль. Серія матеріалів про «суперечливі рішення», «конфлікти з громадою», «неоднозначні кадрові призначення» створює відчуття постійної проблемності кандидата. 

Навіть якщо кожен окремий епізод не має серйозних наслідків, разом вони формують стійкий негативний образ.

У якийсь момент кандидат уже не бореться за порядок денний. Він лише реагує.

Інформаційний шум як стратегія

Ще один легальний, але брудний інструмент — створення постійного інформаційного шуму. Кампанія не концентрується на одній темі, а нав’язує мінливий порядок денний.

В Україні цю технологію активно використовують через соціальні мережі та анонімні Телеграм-канали. Поки штаб намагається пояснити одну історію, з’являється інша — менш важлива, але емоційна. Потім ще одна. У результаті кандидат постійно перебуває в режимі захисту, а виборець перестає розрізняти, де справді важливо, а де ні.

Це не виглядає як атака. Це виглядає як «бурхливе інформаційне життя». Але саме в такому середовищі найкраще працюють маніпуляції.

Сепарація: свої і чужі

Окремою технологією, яка формально не порушує правил, але суттєво змінює логіку кампанії, є сепарація. Її суть полягає не в переконанні всього електорату, а в чіткому відокремленні «своїх» від «чужих».

В українських кампаніях це часто виглядає як поділ на «справжніх патріотів» і «тих, хто не до кінця розуміє ситуацію», на «відповідальних громадян» і «популістів», на «тих, хто тримає країну», і «тих, хто заважає». Формально — жодних образ. Фактично — значна частина виборців автоматично випадає з кола «своїх».

У такій моделі переконувати більше не потрібно. Потрібно лише мобілізувати власну групу і знизити легітимність альтернативного вибору.

Чому «чорні» та «сірі» технології складно спростувати

Головна проблема таких технологій у тому, що їх майже неможливо спростувати класичними інструментами. Тут немає одного фейку або одного факту, який можна легко перевірити. Є лише рамка сприйняття.

В українських кампаніях це добре знайомо: будь-яка спроба пояснити або спростувати «загальні сумніви» часто виглядає як виправдання. А виправдання в політиці працюють проти того, хто їх озвучує.

Чому ці технології стають нормою? 

Вони ефективні, відносно дешеві та безпечні для замовника. Вони дозволяють впливати на вибір, не порушуючи формальних меж і не залишаючи очевидних слідів. В умовах війни, високої емоційної напруги та інформаційної перевтоми українського суспільства саме такі технології стають особливо дієвими.

Тож висновок очевидний — сучасні вибори в Україні дедалі рідше програють через прямі порушення або фальсифікації. Значно частіше програють через поступову втрату довіри. 

Ця довіра не зникає миттєво. Вона стирається дрібними сумнівами, повторюваними натяками і постійним шумом.

Найбрудніші технології сьогодні — це ті, які виглядають цілком нормально. Саме тому їх важко помітити в моменті і ще важче зупинити. І саме вони дедалі частіше визначають результат ще до того, як виборець усвідомлює, що зробив свій вибір.