#1 Рінат Ахметов в рейтингу «Рейтинг найвпливовіших українців: топ 100»
У 2026 році Рінат Ахметов зберіг статус найбагатшого українського бізнесмена, але його вплив сьогодні значною мірою визначається не політикою, а масштабом бізнесу та інвестицій. Ахметов залишається кінцевим бенефіціаром ДТЕК і “Метінвесту”, які разом за 2022–2025 роки інвестували в Україну 145,3 млрд грн. У липні його назвали лідером рейтингу найбільших індивідуальних інвесторів країни.
Найбільший вплив Ахметова цього року — енергетика. ДТЕК продовжує відновлювати пошкоджену російськими ударами генерацію та мережі. До лютого 2026 року компанія витратила на такі роботи €603 млн, а ще €300 млн планує спрямувати на ремонт і підготовку до зими 2026/27. На тлі дефіциту електроенергії це вже не просто корпоративні витрати — від роботи великих приватних енергетичних компаній залежить стабільність української енергосистеми.
Паралельно ДТЕК почав новий етап перебудови енергетики. У червні компанія домовилася з GE Vernova про розвиток газової електростанції потужністю 650 МВт у Бурштині. Проєкт став одним із 18 флагманських у державному плані відновлення. Того ж місяця ДТЕК і британська Octopus Energy оголосили про спільне підприємство, яке має залучити €100 млн на сонячні електростанції та накопичувачі для українських підприємств і державних установ.
Ще один напрям — газ. У липні ДТЕК Нафтогаз підписав меморандум із американською Halliburton про співпрацю у збільшенні видобутку газу. Компанії планують використовувати американські технології для буріння, завершення свердловин та інтенсифікації видобутку. Для України це важливо через потребу зменшувати залежність від імпорту газу та посилювати енергетичну стійкість.
Водночас бізнес Ахметова залишається під сильним тиском війни. Російські удари пошкоджують енергетичні об'єкти ДТЕК, а металургійна галузь зіткнулася з новими проблемами на європейському ринку. Reuters у серпні писав, що “Метінвест” призупинив реалізацію плану модернізації на $8 млрд через воєнні та торговельні ризики.
Тому 2026 рік для Ахметова — не повернення до довоєнної моделі впливу, а закріплення ролі великого приватного інвестора, від якого залежить робота частини української енергетики та промисловості. Його політичний вплив уже не є головним фактором, але економічна вага залишається достатньою, щоб рішення його компаній мали загальнодержавні наслідки.