Андрій П'ятов: "Якщо гравець ставить себе вище команди, з футболом він закінчить швидко"

Андрію, цьогоріч ви завершили кар'єру в національній збірній України. Який зробили головний висновок із ваших виступів за збірну?

— Це найбільш значуща точка в кар'єрі, коли ти виступаєш за збірну своєї країни. Я не шкодую, що закінчую, а, навпаки, щасливий, що провів 15 років у національній збірній. Про що ще можна мріяти? Хіба що виграти зі збірною якийсь титул. Але ми й так зробили дуже багато.

І все ж — чому ви завершили кар'єру в збірній саме зараз? Що стало вирішальним фактором?

— Сім'я і мої діти. Я зрозумів, що мені не вистачає часу, щоб більше бути з ними. За 15 років я пропустив стільки моментів із життя своїх дітей, що тепер хочеться це виправити. Настав час побути якомога більше із сім'єю. Я відчуваю в собі сили, справа не в тому, що я втомився або вже не можу грати в клубі й у збірній. Я бачу, що в нас виросло чудове покоління воротарів, тому можу йти зі збірної зі спокійною душею. Цим молодим хлопцям я віддав усе, що міг, ми цінуємо один одного. А в мене тепер з'явиться можливість приділити більше часу своїй родині.

Цієї весни для багатьох уболівальників було актуальним питання: "Невже П'ятов йде?" У вас закінчувався контракт із "Шахтарем", але зрештою ви продовжили його, незважаючи на розмови про кар'єру в Туреччині. Що відбувалося?

— Сказати, що я не думав про продовження кар'єри в іншому клубі, було б обманом. Так, спочатку у мене з моїм клубом були деякі розбіжності щодо нового контракту. Я не міг просто сидіти і чекати, тому думав про майбутнє і розглядав різні варіанти. На цей вибір також впливає сім'я, і я чекав від клубу якихось кроків. Не скажу, що я прямо шукав новий клуб, просто цікавився, як може скластися моя кар'єра далі. Зрештою клуб зробив вигідну для всіх сторін пропозицію. Ми потиснули один одному руки, і вже коли я був у розташуванні збірної, ми підписали контракт.

У роздягальні "Шахтаря" ви відчуваєте себе авторитетом, до якого молоді звертаються за порадами?

— Це більше стосується тренувань. Я можу десь молодим хлопцям підказати, але не більше. Потрібно враховувати, що таке авторитет і як його застосовувати. Тут потрібно відчувати, кому і як підказувати. Зараз молодь інша, тут немає дідівщини. Але ми, досвідчені гравці, для того тут і є, щоб підказати і спрямувати, а не натовкти. У цьому й підхід. Іноді, звичайно, потрібно і натовкти, тому що команда завжди повинна бути на першому місці. І якщо молодий гравець ставить себе вище команди, то він не буде футболістом. У нас є група гравців, яка постарше, вона може висловити своє бачення без жодних докорів. Молодь розумна і завжди все розуміє.

"Тренер не зміг допомогти Тайсону"

Рустам Худжамов мені одного разу розповідав, що міг на підвищених тонах поговорити з бразильцями. Як щодо вас?

— Я і зараз у разі, якщо людина неправильно поводиться, не цінує команду, можу спокійно висловити свою точку зору, пояснити, чому це неправильно.

І як бразильці сприймають критику на свою адресу?

— Точно так само, як і наші хлопці. Кожен гравець може ображатися чи ні, це суто його проблеми. У колективі ніхто не повинен ставити себе вище команди. Дуже багато залежить від тренера. Зараз прийшов такий тренер, який думає насамперед про команду, а не про особистості. Якщо футболіст грає і доводить, що він готовий рости, то він буде грати й у нього є майбутнє. А якщо ти будеш вважати, що ти великий і завжди матимеш місце на полі, то ці люди з футболом швидко закінчують. Я таких уже чимало бачив.

Ви самі підвели мене до питання про Тайсона…

— Він людина, яка вимагає індивідуального підходу. Якщо до людини знаходили підхід, то він грав чудово, ви самі все бачили. Але якщо йому дали розслабитися, то він втратив контроль і ніхто не міг на нього вплинути. Тренер не зміг йому допомогти. Моя думка: якби Роберто Де Дзербі тоді тренував "Шахтар" або працював би до тих пір Паулу Фонсека, то Тайсон грав би ще років зо три-чотири на вищому рівні.

Скільки правди в історії з туалетом? Тайсон дійсно там закривався і не хотів виходити на розмову?

— Було багато емоцій, був важкий, нестабільний період. Ми люди емоційні та можемо десь розлютити, вчинити неправильно. Головне — знайти спільний знаменник. Клуб зробив висновки й ухвалив правильне рішення.

"Почав працювати з медіатренером і змінив свої погляди на життя"

У деяких футболістів у процесі кар'єри або після її завершення з'являється бізнес. Такі історії є у В'ячеслава Шевчука, Олександра Кучера. У вас є бізнес? Чим плануєте зайнятися після закінчення кар'єри?

— Бачите, як: у Саші Кучера є бізнес, і все одно він пішов тренувати. І Слава Шевчук теж став тренером. Я з ним спілкуюся зараз і бачу, наскільки людині важко без спорту. Все одно ми всі повертаємося в спорт, тому що це наше життя. Без футболу важко жити далі.

Що стосується бізнесу, то в мене є певні напрямки завдяки моєму куму. Я йому дуже вдячний, але тут треба вчитися, якщо хочеш бути успішним бізнесменом. Просто так із неба нічого не падає. Зараз є можливість поєднувати спорт і навчання.

До речі, Тарас Степаненко десь вчиться. Пам'ятаю, що він робив якісь реферати буквально минулої весни.

— Так, він ходить на курси, де викладає мій кум і наш спільний друг. Я сам хочу туди піти. Просто коли хлопці ходили на ці курси, там і Сергій Кривцов був, ми кудись їхали, і я не потрапив. Але коли буде наступна можливість, я обов'язково їх відвідаю.

Це менеджмент?

— Так, менеджмент і фінанси, усе в комплексі.

Я помітив, що в останні рік-півтора ви почали зніматися в рекламі. Як прийшли до цього?

— Це хороший досвід, я багато чого переосмислив за цей період, змінив погляди. Мені показали багато прикладів з інших країн, як у США баскетболісти ставляться до свого медійного образу, і я зрозумів, що мені потрібно розвиватися. Це теж свого роду освіта. Я півроку займався з медіакоучем, мені ставили дикцію, проводили розминки м'язів обличчя, і мені дуже подобалося. До речі, днями бачився з цим же коучем і сказав, що після того як почнеться чемпіонат і я адаптую свій графік, то обов'язково знову до нього повернуся.

"Без уболівальників футбол точно помре"

Ви багатодітний батько. Ким хочуть стати ваші діти?

— У них вільний вибір, примусових рішень немає. Ми хочемо, щоб вони розвивалися і шлях цього розвитку вибрали самостійно. Старша дочка — творча особистість, вона знає, чого хоче. Танцює, малює, бачить себе модельєром. Ми з дружиною підтримуємо її, і якщо в мене є можливість реалізувати свої знайомства в цих сферах, то я намагаюся допомогти. Що стосується молодших дітей, то вони ще не визначилися з вибором. Нехай ростуть, їм потрібно ще насолодитися дитинством.

Я правильно порахував, що старша дочка незабаром повинна вступати до вузу?

— Вона закінчує школу, вчиться в гімназії "Академія А", ще два роки навчання. У них посилене вивчення англійської мови. Тому нехай вона закінчить школу, а потім визначимося з вузом.

Ви б віддали перевагу українському вузу чи закордонному?

— У нас в країні є сильні вузи, сильні викладачі, але немає хорошої програми. Сказати, що вона вступить в український вуз, я не ризикну. Вона хоче спробувати якийсь британський вуз, щоб підтягнути мову та пожити в новій країні, але це ніяк не впливає на любов до України. Навпаки, отримавши освіту, вона все одно залишиться громадянкою України — буде прославляти нашу країну в світі.

Знаю, що ви дружите з телеведучим Андрієм Бєдняковим, він любить вас підколювати в "Інстаграмі". Який його прикол запам'ятався вам найбільше?

— Кожне його привітання з днем народження — це щось прикольне. Мені дуже подобається його креативний підхід. Одне з моїх улюблених — це як він ходив по Маріуполю і просив людей привітати Андрія П'ятова з днем народження. Вийшло кумедно, я посміявся від душі. У нього багато приколів, я його дуже люблю. Він позитивна людина, й у нас багато спільного, сподіваюся, наша дружба збережеться на багато років.

А з ким ще в шоу-бізнесі ви дружите?

— З Олексієм Дівєєвим-Церковним, багатьма гумористами, Женею Нікішиним, він приємна людина. Коли приїжджає в Україну, ми намагаємося потрапити на його спектакль. Узагалі, дружні стосунки повинні бути такими, щоб усім було комфортно. Ось є Слава Дьомін, чудовий, веселий чоловік. Я люблю людей з хорошим почуттям гумору. Мені такі імпонують, з ними весело. Не ділю людей на зіркових або простих, дружу з різними. В "Академії А" є викладачі-організатори. Це молоді, талановиті хлопці, з якими так весело! Я їх запрошую в гості, вони приїжджають з якимись новими іграми, напрямками. Можуть юшку зварити на тринозі з казаном. Потрібно насолоджуватися і дорожити такими людьми у своєму житті.

Важливо

Заслужений чемпіон, провал фаворитів і нові зірки: 5 висновків з Євро-2020

Футбол так чи інакше стоїть на порозі глобальних змін. Так, не пройшла Суперліга, ФІФА тестує матчі по 30 хв. чистого ігрового часу. Як ставитеся до таких змін?

— Футбол не може стояти на місці. Але я не прихильник Суперліги. Я ріс у Кіровограді, для мене місцевими кумирами були Ілля Близнюк або Андрій Глущенко. Хто грав у "Зірці", ті були для мене зірками. Коли я бачив Шовковського по телевізору, в мене і в думках не було, що я можу колись поруч із ним стояти. Мені було 14 років, а він уже був зіркою. А Суперліга вбиває можливість простих хлопчаків побачити, зустріти або прийти на матч легендарних футболістів. Якщо вони зроблять Суперлігу, то між собою гратимуть десять команд. А якщо "Шахтар" потрапив на "Манчестер Сіті" тричі або на "Реал", то людина, яка в Києві, Львові, Харкові, могла прийти на стадіон і побачити свого кумира з відстані 10-20 м. Це кайф, люди отримують задоволення.

Чому топклуби здалися і відмовилися від ідеї Суперліги? Тому що був великий тиск уболівальників. Він же для них й існує, щоб вони приходили на трибуни за емоціями, раділи перемогам своєї команди і поділяли смуток від поразок. Один із моїх тренерів, Віктор Носов, говорив: "Раніше був романтичний футбол, а зараз — комерційний". Зрозуміло, що футбол без грошей пропаде, але без уболівальників він взагалі помре.