Супербактерії навчилися використовувати мікропластик для розмноження та обміну генами, — вчені

Нове дослідження показує, що мікропластик у воді збільшує загрозу з боку супербактерій, які стійкі до антибіотиків. Про це повідомляє New Atlas.

Частинки мікропластику були знайдені по всьому світу — від снігу в Арктиці до морського льоду Антарктики, а також на дні Маріанської западини.

За словами вчених, мікропластик "подорожує" вгору по харчовому ланцюжку від комах і планктону до птахів, риб, тюленів, черепах і людей. Точний збиток, який він може нанести, потрапляючи в тіла людини або тварин, все ще до кінця не відомий.

Тепер же нове дослідження виявило ще одну потенційну проблему, пов'язану з мікропластиком. Частинки мікропластику в міських очисних спорудах, здається, є ідеальними "торговими майданчиками" для супербактерій, де вони можуть розмножуватися та обмінюватися генами стійкими до ліків.

"Низка нещодавніх досліджень була присвячена негативному впливу, який мільйони тонн мікропластику на рік чинять на нашу прісну воду й океанічне середовище. Але до сих пір роль мікропластику в процесах очищення стічних вод залишалася недослідженою. Ці очисні споруди можуть бути гарячими точками, де сходяться різні хімічні речовини, стійкі до антибіотиків бактерії та патогени. Наше дослідження показує, що мікропластики можуть слугувати їхніми носіями, створюючи неминучий ризик для водної біоти та здоров'я людини, якщо вони можуть обходити процес очищення води", — каже автор дослідження Мен'ян Лі.

За словами дослідників, корінь проблеми в тому, що ці мікропластики забезпечують відносно велику поверхню, за яку супербактерії можуть чіплятися. Коли вони це роблять, то можуть утворювати липкі біоплівки, які захищають і допомагають ділитися генами стійкості до ліків.

Щоб перевірити це, дослідники зібрали зразки з трьох очисних споруд у Нью-Джерсі та додали до них два типи мікропластику — поліетилен і полістирол. В інші зразки контрольної групи додали пісок. Потім вчені відстежили, які види бактерій росли в кожному зі зразків, а також їхні генетичні зміни.

Вісім видів бактерій набагато ефективніше чіпляються за мікропластик, ніж за пісок. Лише через три дні команда зʼясувала, що три специфічні гени, звані sul1, sul2 і intl1 (що відповідають за стійкість до антибіотиків), були присутні в концентраціях до 30 вище в зразках мікропластику, ніж піску. Доповнення додаткових антибіотиків у зразках збільшило кількість цих генів у 4,5 рази.

Попередні дослідження показали, що біоплівки, які утворюються навколо мікропластичних частинок, допомагають їм легше поглинатися біологічними тканинами. Тепер схоже, що вони також вносять свій внесок у зовсім іншу проблему — наші кращі ліки з часом стають менш ефективними.

Команда заявляє, що планує продовжити вивчення питання, зокрема, чи проникає мікропластик із супербактеріями в навколишнє середовище. Будуть вивчені процеси очищення стічних вод, такі як УФ і хлор, щоб побачити, яи захищають бактерії їхні біоплівки. Можливо, людству доведеться знайти нові способи видалення мікропластику в процесі очищення води.