Неандертальці та ранні сучасні люди співіснували разом із більш давніми культурами майже 100 000 років, — учені

Дослідження вчених із Кентського університету показали, що одна з найбільш ранніх культур, відома як ашельська, ймовірно, існувала на десятки тисяч років довше, ніж вважалося раніше, повідомляє SciTechDaily.

За оцінками вчених, ашельці вимерли майже 200 000 років тому, але нові дані показують, що вони могли існувати набагато довше, створюючи більш ніж 100 000 років співіснування з більш просунутими технологіями, створеними неандертальцями та ранніми сучасними людьми.

Вчені зробили відкриття, вивчаючи дані про камʼяні знаряддя з різних регіонів світу. Використовуючи нові для археологічної науки статистичні методи, археологи реконструювати кінець ашельського періоду та заново нанести на карту археологічні дані.

Раніше передбачався більш швидкий перехід між ранніми ашельськими камʼяними знаряддями, які часто асоціюються з Homo heidelbergensis, спільним предком сучасних людей і неандертальців, і більш просунутими "леваллуазькими" технологіями, створеними ранніми сучасними людьми і неандертальцями. Однак дослідження пролило нове світло на перехід між цими двома технологіями, припускаючи істотний збіг між ними.

Технології ашельських місцезнаходжень камʼяних знарядь — найдавніша культурна традиція, що практикується першими людьми. Виниклі в Східній Африці 1,75 мільйони років тому, сокири й тесаки, типи камʼяних знарядь, характерні для того періоду, згодом використовувалися в Африці, Європі й Азії декількома різними видами древніх людей. До цього відкриття вважалося, що ашельський період закінчився 300-150 000 років тому. Вчені зʼясували, що ця традиція, ймовірно, закінчилася в різний час по всьому світу, від 170 000 років тому в Африці на південь від Сахари до 57 000 років тому в Азії.

Щоб зрозуміти, коли закінчився ашельський період, вчені зібрали інформацію про різні археологічні розкопки з усього світу. Статистичний метод, відомий як оптимальна лінійна оцінка, що часто використовується в природоохоронних дослідженнях для оцінки зникнення видів, використовувався для прогнозування того, як довго традиція камʼяних знарядь існувала після останніх знайдених стоянок. Фактично, цей метод змоделював частину археологічних памʼяток, які ще не були знайдені.

"Найбільш ранні археологічні знахідки завжди будуть представляти неповну картину раннього людського розвитку, тому ми знаємо, що наймолодші відомі ашельські стоянки навряд чи насправді являють собою останні екземпляри технологій, що створюються тут. Дозволяючи нам відновити втрачені частини археологічних даних, цей метод не тільки дає нам більш точне уявлення про те, коли традиція закінчилася, але й дає нам уявлення про те, де ми можемо очікувати нових археологічних відкриттів у майбутньому", — говорить Аластер Кі з Кентського університету.

"Цей метод був спочатку розроблений мною і моїм колегою для визначення дати вимирання, оскільки останнє спостереження виду навряд чи буде датою його фактичного зникнення", — говорить Девід Робертс із Кентського університету.