Учені стверджують, що міжзоряні екзопланети можуть мати населені супутники

Енцелад, супутник, знімок, Сатурн
Фото: SpaceQ | Шостий за розміром супутник Сатурна — Енцелад.

На думку експертів, деякі з цих супутників, завдяки поєднанню космічного випромінювання і приливних сил, потенційно можуть містити як атмосферу, так і рідку воду.

Наразі дослідникам досить важко сказати, що ховається в темних пустотах між зірками. Однак, факти свідчать про існування величезної популяції екзопланет-мандрівників (також екзопланета-бродяга, одиночна екзопланета, міжзоряна екзопланета, екзопланета-сирота), не привʼязаних ні до жодної зірки, пише Science Alert.

Далеко від цілющого тепла, яке виробляє зірка, ці поодинокі екзопланети навряд чи будуть придатні для життя. Однак, що стосується їхніх супутників, то тут ситуація дещо інакша.

Згідно з новим математичним моделюванням, деякі з цих супутників, принаймні ті, які розташовані в дуже специфічних умовах, потенційно можуть містити як атмосферу, так і рідку воду, завдяки поєднанню космічного випромінювання і приливних сил, що впливають на супутник у результаті гравітаційної взаємодії з його планетою.

Каталогізувати екзопланети в цілому важко, не кажучи вже про екзопланети, не привʼязані до зірки, однак, у своїх дослідженнях учені змогли виявити кілька кандидатів, вивчивши гравітаційний вплив, який ці екзопланети повинні вчиняти на дальнє зоряне світло.

За оцінками цих досліджень, на кожну зірку Чумацького Шляху повинна припадати принаймні одна екзопланета — газовий гігант розміром з Юпітер. Якщо це дійсно так, то це не менше 100 мільярдів екзопланет-сиріт.

Попередні дослідження показали, що принаймні деякі з цих одиночних екзопланет могли бути викинуті зі своєї рідної системи разом з екзомісяці (учені поки не змогли остаточно виявити екзосупутник, але, з огляду на переважання місяців у Сонячній системі, існування екзомісяця практично безперечне).

У нас на Землі більша частина життя залежить від харчової мережі, що спирається на основу фотосинтезу, тобто їй необхідні світло і тепло Сонця.

Це тепло також допомагає підтримувати воду на поверхні нашої планети в рідкому стані — необхідна умова для життя в тому вигляді, у якому ми його знаємо. Проте, за межами лінії промерзання Сонячної системи, де, як очікується, замерзне рідка вода, є місця, де її все ще можна знайти. Це крижані супутники — Ганімед і Європа, що обертаються навколо Юпітера, і Енцелад, що обертається навколо Сатурна.

Незважаючи на те, що ці місяці укладені в товсті крижані оболонки, під їхньою поверхнею ховаються рідкі океани, які, як вважають експерти, утримуються від замерзання за рахунок внутрішнього тепла, що генерується розтягуванням і стисненням гравітаційного поля планет при русі супутників по орбіті.

Таким чином вважається, що Європа й Енцелад можуть містити життя. Незважаючи на захист від сонячного світла, на Землі існує тип екосистеми, яка не покладається на фотосинтетичну харчову мережу — гідротермальні джерела серединно-океанічних хребтів, де тепло і хімічні речовини надходять з надр Землі на дно океану.

Навколо цих джерел процвітають бактерії, які використовують енергію хімічних реакцій; цими бактеріями можуть харчуватися інші організми, створюючи абсолютно нову харчову мережу, у якій взагалі не використовується сонячне світло.

Команда вчених на чолі з астрономом Патрісіо Хавʼєром Авілою з Університету Консепсьйон у Чилі спробувала змоделювати можливість існування таких екзомісяців навколо газових гігантів-екзопланет. Зокрема, екзопланету масою з Юпітер, що вміщає екзомісяці масою із Землі з атмосферою, що складається на 90% з вуглекислого газу і на 10% з водню.

Результати їхнього дослідження показують, що значна кількість води в атмосфері екзомісяця може утворюватися й утримуватися в рідкій формі.

У цьому випадку основним двигуном хімічної кінетики для перетворення водню і вуглекислого газу у воду служить космічне випромінювання. У результаті якого виробляється в 10 000 разів менше води, ніж в океанах Землі, але в 100 разів більше, ніж в атмосфері. Цього, за словами дослідників, буде досить для життя.

Приливні сили гравітації екзопланети, у свою чергу, генерують більшу частину тепла, необхідного для підтримки води в рідкому стані. Ще більше тепла здатний дати вуглекислий газ в атмосфері екзосупутника, який може створити парниковий ефект, а також допомогти зберегти помірний клімат.