Венді та Пітер Пен. Як невизнане захворювання може повпливати на стосунки в парі

Пітер Пен відомий персонаж, зухвалий та одягнений в зелене головний герой діснеївського фільму 1953 року або за однією з багатьох інших екранізацій, що вийшли відтоді. Спочатку цей персонаж був витвором шотландського драматурга Джеймса Баррі, що з'явився в його творі "Пітер Пен, або Хлопчик, який не хотів дорослішати". І самій назві, в принципі, усе сказано, пише IFLScience.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найцікавіші новини зі світу науки!

Звісно, деякі аспекти дорослого життя можуть бути переоцінені, а проте дослідження показують, що деякі люди доводять такі погляди до крайнощів. Синдром Пітера Пена описує дорослих, як правило, чоловіків, які виявляються нездатними взяти на себе відповідальність, що приходить із життям у дорослих стосунках, і натомість покладаються на своїх партнерок чи партнерів. Ті ж зі свого боку змушені взяти на себе цей тягар. Це не зовсім рецепт успіху стосунків.

У 2021 році результати дослідження показали деякі ключові ознаки того, що чоловік у вашому житті може бути схожим на Пітера Пена. Такі люди можуть, зокрема, виражати свої емоції доволі у незвичний, а іноді й неадекватний, спосіб. Вони, як правило, егоцентричні, але також апатичні та не бажають будувати довгострокові життєві плани.

Здебільшого такі особи не воліють брати на себе відповідальність, але плекають очікування, що їхня друга половинка візьме на себе роль матері.

Погодьтеся, не зовсім привабливий перелік. А проте психологиня Карла Марі Менлі розповідає про кілька рис, які так і привертають увагу. Принаймні на початку стосунків.

Вона стверджує: "Пітер Пен доволі харизматичний і навіть грайливий, але це не працює у випадку з виконання життєвих обов'язків; хлоп'ячий шарм, який одночасно зачаровує і дратує (через уникнення дорослої реальності)".

Для того, щоб оцінити вплив синдрому Пітера Пена, дослідники розробили п'ятибальну шкалу, що містить 22 фактори в трьох різних категоріях: "Втеча від відповідальності", "Сприйняття влади" і "Дитина, яка ніколи не дорослішає".

Максимальний бал — 110, і чим вищий бал, тим вищий рівень синдрому Пітера Пена. Автори припускають, що їхня шкала є надійною і цілком підходить для використання в клінічній практиці, наприклад, у подружньому консультуванні.

Але до чого тут Венді?

За сюжетом, Венді підписується на зовсім нелегку угоду: її забирають до Неверленду, щоб вона фактично взяла на себе материнську відповідальність за купу дітей, які живуть без нагляду на острові протягом невизначеного періоду. Це навіть не припиняється, коли вона повертається додому наприкінці історії, оскільки вона люб'язно погоджується повертатися туди раз на рік, щоб зробити для Пітера Пена весняне прибирання.

Так само як і Венді з уяви Джеймса Баррі, партнери людей із синдромом Пітера Пена можуть десь дозволяти "зістрибувати" з відповідальності та обов'язків дорослого життя. Зрештою це може досить швидко призвести до образи і відчуття, що їх недооцінюють. А за відчуттями, наче з'явилася ще одна дитина, а не партнер.

Хай там як, не всі представники "Венді" незадоволені таким розкладом. Але для тих, хто хоче вибратися з пастки казкових персонажів, психолог Марк Треверс виділив деякі речі, які ви можете зробити. Можливо, ви можете допомогти своєму партнеру поступово брати на себе більше відповідальності, водночас змінюючи свою власну поведінку.

Зокрема він радить: "Пам'ятайте помічати зусилля вашого партнера на кожному кроці, демонструючи йому вдячність і любов. Примушуйте їх відповідати за те, що вони обіцяють зробити, і зосередьтеся на маленьких перемогах, а не на масивній зміні поведінки. Припинення поблажливої поведінки, наприклад, прибирати за ними щоразу, коли вони створюють безлад, мити їхню машину або оплачувати рахунки, може допомогти їм усвідомити необхідність змін".

А проте психолог наголошує: очікувати від людини радикальних змін не зовсім правильний підхід. Якщо ви не щасливі бути Венді, а ваша друга половинка, здається, налаштована на життя у стилі Пітера Пена, можливо, краще поставити крапку у стосунках.

Раніше Фокус розповідав про те, що людський мозок ніколи не дорослішає по-справжньому. Вчені зосередилися на еволюції різних часток людського мозку в пошуку того, що відрізняє нас від наших родичів-приматів.