Голка в копиці сіна. Учені нарешті знайшли "краплю води", загублену у світовому океані

океан, екваторіальні води
Фото: ScienceAlert | "Зниклу краплю" виявили в Атлантичному океані

Раніше приховану водну масу дослідники виявили посеред Атлантичного океану — тепер усе стало на свої місця.

Related video

Раніше вчені спостерігали змішування окремих водойм уздовж екватора в Тихому та Індійському океанах, проте ніколи — в Атлантиці. Здавалося дивним, що екваторіальна водна маса присутня в цих двох океанах, але немає жодного натяку на її існування в Атлантичному. Завдяки результатам нового дослідження все стало на свої місця, пише Live Science.

Оскільки екваторіальна циркуляція та перемішування в усіх трьох океанах має спільні риси, вчені були впевнені, що десь в Атлантиці має ховатися "загублена крапля води". Так воно і вийшло. Під час дослідження вчені знайшли раніше не виявлену водну масу посеред Атлантичного океану: гігантська водойма простягалася через Атлантику від краю Бразилії до Гвінейської затоки неподалік від Західної Африки.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

У підсумку цю водну масу було названо Атлантичними екваторіальними водами, що утворилися вздовж екватора внаслідок змішування океанічними течіями окремих водойм на півночі та півдні. За словами фізика й океанолога Інституту Ширшова Віктора Журбаса, виявлення цієї водної маси дало змогу вченим завершити феноменологічну картину основних водних мас Світового океану.

Океанська вода неоднакова і являє собою велику "клаптикову ковдру" з мас і шарів, які взаємодіють між собою за допомогою змішування і поділу різними течіями, вирами, а також змінами температури та солоності води.

По суті, водні маси є окремими частинами цього розмаїття: кожна водойма має спільну географію, історію формування, загальні фізичні властивості, наприклад:

  • щільність;
  • розчинені ізотопи кисню, нітратів і фосфатів.

Для того, щоб розрізняти водні маси, океанографи використовують графік взаємозв'язку між температурою і солоністю океану — вимірами, які в сукупності визначають щільність морської води.

Карта температури та солоності ще 1942 року привела до відкриття екваторіальних вод у Тихому та Індійському океанах. Вченим відомо, що екваторіальні води Індійського і Тихого океанів, що утворилися в результаті змішання вод на півночі та півдні, мають температуру і солоність, що вигинаються вздовж ліній постійної щільності, а тому їх легко відрізнити від навколишньої води. Однак в Атлантиці справи йдуть зовсім інакше.

Щоб виявити "загублену" масу води, вченим знадобилося вивчити дані, зібрані програмою "Арго", що являє собою міжнародний комплекс автоматичних поплавців, розкиданих по всьому світовому океану.

Далі вчені проаналізували дані та виявили непомічену раніше криву температури й солоності, розташовану паралельно кривим. За словами команди, проблема полягала в тому, що екваторіальні води Атлантичного океану легко сплутати з центральними водами Південної Атлантики. На щастя, у команди була досить густа мережа вертикальних профілів температури й солоності, що охоплює весь Атлантичний океан.

Автори дослідження вважають, що тепер, коли водна маса визначена, це дасть краще розуміння процесів перемішування в океані. Тобто ми краще розумітимемо процеси транспортування тепла, кисню і поживних речовин по всій земній кулі.

Раніше Фокус писав про те, що вчений, який пробув понад 90 днів на дні океану, омолодився на 10 років.