За власним бажанням. Яким буде український закон про евтаназію: передумови і небезпеки

"Я хочу в найближчі півроку/рік внести законопроєкт про дозвіл евтаназії. Право невиліковно хворих перервати своє життя повинно бути їх правом і можливістю, якщо вони не готові виносити свої страждання", — такими словами прокоментував Гео Лерос у Facebook новину про те, що в Києві літня жінка, яка страждає онкологічним захворюванням, викинулася з вікна.

Бажання Гео ЛЕРОС внести законопроєкт на розгляд в Раду — є, але ось уявлення про те, що саме буде в документі, розмиті.

"Наразі я мало що можу вам сказати. Одне точно — це буде саме закон про евтаназію, коли людина сама вирішує піти з життя. Пацієнт повинен бути невиліковно хворий, відчувати моральні і фізичні страждання, і ще ряд вимог для виконання процедури евтаназії", — розповів Фокусу Гео Лерос.

На питання, чи буде ця послуга доступна іноземним громадянам з невиліковною хворобою і охочим гідно померти, депутат відповів негативно.

Для того щоб розібратися в цьому питанні детальніше, Фокус поспілкувався з Яною Триньовою — адвокатеса, засновницею і Головою Регіональної організації на підтримку права людини на гідну смерть, Головою секції правових основ біоетики Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики Національної асоціації адвокатів України. Кандидатка юридичних наук написала проєкт подібного закону ще у 2008 році і постійно подавала його на розгляд кожному новому скликанню парламенту.

Актуальне питання про смерть

Евтаназію заперечують майже всі релігії світу, прирівнюючи процес до звичайного самогубства, а в деяких випадках і до вбивства. Людина має право жити, але водночас ми не можемо вибрати, ким народитися, коли і в якій країні, так чому ж ми повинні вирішувати, коли вмирати ?! Це найпоширеніші аргументи проти процедури позбавлення життя за бажанням. І незважаючи на те що суперечки на цю тему ведуться не один десяток років, географія легалізації евтаназії розширюється.

Читайте також: Битва за траву. Навіщо вимагають легалізувати канабіс в Україні

"Зараз знову підняли це питання в ході обʼєктивних обставин — усе більше країн Європи і в США легалізують одну з форм позбавлення життя за бажанням людини. Ось і в нашій країні вкотре про це заговорили. Лікарі, наприклад, вважають, що до цієї теми ми підходимо через, по-перше, загальне старіння населення, по-друге, через збільшення онкологічних захворювань, і по-третє через, як це не парадоксально, досягнень медицини, зокрема фармацевтики", — каже адвокат Яна Триньова. Адже медицина сьогодні просунулася далеко вперед і вже може "дотягнути" онкохворого до тієї стадії хвороби, до якої раніше не доживали, а відповідно і хворий не зазнавав такі болісні страждання.

"Виходить абсурд. З одного боку медицина, завдяки своїм препаратам, "дотягнула" людини до четвертої стадії хвороби (онкології), але забезпечити якість життя цієї людини вона не може. Больовий синдром знімається опіоїдами (якщо звичайно, перше — вони є і друге — вони є в необхідній хворому кількості, що рідкість в Україні), а це, як правило в термінальній стадії хвороби, тягне відключення свідомості хворого і тут вже йдеться про прискорення припинення життя, адже людина вже не виходить з цього стану. А тепер уявімо досить тривіальний випадок, коли лікарі просто бояться видати хворому достатньо опіоїдів для введення його в кому. Навіть страшно уявити який жах чекає таку людину... Саме в такому стані хворі викидаються з вікон, кидаються під потяг, труяться газом будинку. І це ще "щастя" для них, оскільки вони можуть фізично це зробити. А ті, хто не може, що їм робити ?! Залишається тільки страждати. Бути приреченим державою жити. Однак про яку якість життя можна говорити? Воно відсутнє, та й питання про життя теж відкрите — чи є життя в такої людини? Таким чином, фактично сьогодні медицина, в описаній ситуації, не рятує життя людини, а затягує смерть — позбавлення його від страждань. Тому питання про легалізацію однієї з форм позбавлення життя за бажанням доречне обʼєктивно сьогодні", — вважає адвокатеса.

Варіанти евтаназії

Позбавлення життя іншої людини на його прохання має кілька форм — евтаназія, ортаназія, САЛ (самогубство, що асистоване лікарем), і всі ці процедури передбачає проєкт закону, написаний Яною Триньовою. Для кожної з цих форм передбачається своя процедура проведення та відповідно юридична відповідальність за порушення проведення їх теж різна.

Для початку розберемося, у чому різниця.

Евтаназія — позбавлення життя лікарем смертельно хворого, термінального пацієнта, який терпить сильні фізичні та/або моральні страждання, вчинене лікарем на осмислене прохання хворого, у суворій відповідності до встановленої законом процедури.

Ортаназія — практично ті ж свідчення, що і для евтаназії. Але якщо для евтаназії прохання про позбавлення життя висловлює безпосередньо сам пацієнт, то у разі ортаназії це роблять його законні представники (батьки, адвокати) або суд. Це випадок дітей, новонароджених без мозку, хворих, які перебувають у незворотній стадії коми.

САЛ — самогубство, що асистував лікар. Якщо у разі евтаназії, ортаназії процедуру припинення життя проводить лікар, то у цьому випадку це робить сам пацієнт. Лікар виписує рецепт із зазначенням летальної дози препарату, а також дає консультацію щодо його вживання для досягнення бажаного для пацієнта результату.

Для того щоб скористатися однією з перерахованих процедур, потрібні вагомі причини: смертельне захворювання або термінальний процес (коли лікарі прогнозують не більше шести місяців життя); сильні фізичні та/або моральні страждання. Якщо йдеться про евтаназію, весь регламент погоджень-рішень займає близько місяця — пацієнт повинен кілька разів протягом цього періоду письмово підтвердити, що його рішення добровільне, усвідомлене і не ухвалене, скажімо, у стані депресії. Остаточне рішення ухвалюється консиліумом незалежних лікарів. Одна з головних умов — сувора відповідність встановленої законом процедури.

Питання віку

Один з найбільш суперечливих моментів у процедурі позбавлення життя за бажанням — вікові обмеження. Наприклад, у Голландії — першій країні, що легалізувала евтаназію, — цим правом може скористатися особа, яка досягла 12 років.

Згідно з нашим законодавством право ухвалювати рішення з приводу медичного втручання зʼявляється в особи вже з 14 років. Тому Яна Триньова пропонує встановити віковий поріг на гідну смерть в Україні саме з цього віку.

"В іншому випадку виходить якась дискримінація дітей. Тому що дорослим ми даємо право вибирати, а дитині ми говоримо: "Ні, ти живи в будь-якому випадку, тому що ти не доросла, щоб ухвалювати рішення. Ти доросла страждати, доросла не спати і намагатися покінчити з життям самогубством, але не доросла ухвалювати рішення про припинення власного життя". Тому, думаю, з 14 років за нашим законодавством потрібно надавати цю можливість", — каже кандидатка юридичних наук.

Суїцидальний туризм

За словами Яни Триньової, слід дозволити позбавлення життя за бажанням і для громадян інших країн, але за оплату більшу, ніж для громадян України. У приклад ставиться швейцарська некомерційна організація Dignitas, в якій смертельно хворі люди і люди з важкими формами інвалідності отримують можливість закінчити життя шляхом САЛ (самогубство, що асистує лікар).

Ще декілька років тому, згідно з офіційним сайтом, послуги Dignitas коштували пацієнтам 7 000 швейцарських франків за підготовку і проведення САЛ, або 10 500 швейцарських франків, якщо додатково до всього потрібні були похорони і адміністративні заходи. Відомі випадки, коли організація не стягувала плату з пацієнтів, які перебували у складних фінансових ситуаціях.

Скільки подібна процедура могла б коштувати в Україні?

"Для відповіді на це питання необхідно радитися з фармацевтичними компаніями. Прораховувати собівартість летального препарату. Однак не думаю, що цей препарат буде дорогим. Однозначно він буде дешевше, ніж вартість препаратів, яку сімʼя хворого витрачає на анальгетики (які на термінальній стадії захворювання вже не діють) для нього", — продовжує наша співрозмовниця.

Але якщо евтаназія в українському прайс-листі буде коштувати по собівартості барбітурату, без зайвих "сервісних послуг", то Україна ризикує стати лідером суїцидальної туризму — ціна на препарат, у всякому разі, на інтернет-форумах, стартує від 1 000 грн.

Ліцензія на "вбивство"

У проєкті закону "Позбавлення життя за бажанням" крім іншого є один дуже суперечливий момент — четвертий різновид відходу з життя.

Читайте також: Медицина на експорт. 3 історії іноземців, які приїхали в Україну заради лікування

Повернемося до історії про літню жінку з Києва, яка страждає на онкологічне захворювання. Жінка викинулася з вікна, не в силах більше терпіти болю — лікування або не допомагало вже, або у неї просто не було грошей на всі медичні процедури. Киянка дочекалася, поки її онук вийде з кімнати, щоб накласти на себе руки. Припустимо, якби родич цієї жінки погодився "допомогти" їй — він би можливо скористався якраз таки цим видом позбавлення життя за бажанням.

Яна Триньова пропонує внести до Кримінального кодексу склад кримінального правопорушення/злочину/вчинку під назвою "позбавлення життя людини за його бажанням".

"Тут буде передбачатися помʼякшення кримінальної відповідальності у порівнянні з вбивством, та й таким вважатися не буде, адже, з юридичної точки зору, вбивство — це насильницьке припинення життя, тобто проти його волі", — каже адвокатеса.

Сьогодні за "Вбивство" передбачено покарання у формі позбавлення волі від 7 до 15 років. За "Позбавлення життя іншої людини на його прохання", кандидатка юридичних наук пропонує санкцію до 5 років позбавлення волі, або обмеження волі на цей же термін, або звільнення від кримінальної відповідальності в певних випадках.

І ось тут виникає найважливіше питання — як довести, що людину не вбили, а всього лише допомогли перейти в інший світ?

"Під час розслідування цього злочину, найголовніше буде міститися в доказі або ж у спростуванні наявності бажання потерпілого на позбавлення його життя. Обставини вчинення такого діяння також будуть впливати на призначення покарання (наявність невиліковної хвороби потерпілого, протяжність у часі повторень ними проханнь, спосіб позбавлення життя тощо). Також як докази можуть використовуватися відеозаписи, письмова заява потерпілого, свідки", — продовжує наша співрозмовниця.

Не в українських реаліях

Виключаючи релігійні аспекти, знайти лікаря, активіста, юриста з чіткою позицією проти евтаназії виявилося не просто. Навіть якщо такої думки і дотримуються — відкрито про це говорити не хочуть, можливо така поведінка пояснюється дефіцитом інформації.

Відомо, що люди бояться того, чого не розуміють. Крім того, ця тема занадто неоднозначна, занадто дискусійна і "не українська" чи що. Деякі експерти перекидають відповідальність на всю нашу медицину — мовляв, навіщо "умертвляти", якщо можна поліпшити паліативну допомогу. Але позбавлення життя за бажанням не альтернатива паліативної медицини.

Якщо подивитися на держави, де легалізовано право позбавлення життя за бажанням, вимальовується чітка картина — усі ці країни високорозвинені. Та сама Швейцарія — зразок демократії з високим рівнем життя й освіченості. Голландія, Бельгія, Франція, Ізраїль, Канада і деякі штати США — рівень і паліативної медицини вищий, і соціально-економічного вектора. Україна не вписується в цей перелік.

Однією з перших про ризики легалізації евтаназії в нашій країні заговорила Олександра Романцова, виконавча директорка Центру громадських свобод. Вона вважає, що легалізація цієї процедури призведе до жахливих наслідків.

"У нас дуже корумпована країна. Завдяки евтаназії стане набагато простіше когось вбити — варто просто заплатити за потрібне людям. Поки в Україні не вирішиться питання з хабарництвом, евтаназію не варто узаконювати. Нам ще далеко до рівня європейських країн. Та й ментально люди не готові до такого", — стверджує Романцова.

І для українських реалій це, мабуть, найголовніший аргумент "проти".