Допоможи собі сам. Як масове навчання першій допомозі допоможе українській медицині

медицина, надання першої допомоги
Фото: Getty Images

Усього 1% дорослих українців добре підготовлені до ситуацій, коли потрібно надати долікарську допомогу. Для порівняння, у США, як допомогти потерпілому до приїзду швидкої, знає 70% дорослого населення.

Усе сталося в лічені секунди. Не дивлячись, я нишпорила рукою у внутрішній кишені сумочки, зовсім забувши, що, крім потрібної мені в той момент банківської карти, там лежить бритва, і вже точно не знаючи, що з бритви злетіла пластикова заглушка. Один необережний рух — і з моєї руки вже тече кров.

Натовп порадників

Прожогом вибігши з відділення банку, я кинулася до торгового центру в найближчу аптеку. Показала дівчатам, котрі стояли за прилавком, руку, запитала, чи можуть вони допомогти. Одна з них тут же принесла велику упаковку вати і пляшку хлоргексидину. Дезінфікувати рану — ідея, загалом, хороша, але мені для початку потрібно було якось зупинити кров. Вона струменем заливала зап'ястя і дуже швидко наскрізь просякла вату з антисептиком. Уже через кілька хвилин в крові були одяг, сумка, і підлога поруч зі мною покрилася темно-червоними плямами. Ноги підкошувалися, благо знайшовся стілець. Уже не на жарт злякавшись, я голосно запитала, чи знає хтось, як зупинити кровотечу, адресуючи питання не тільки співробітникам аптеки, а й відвідувачам.

Фармацевти розводили руками. Інтелігентного вигляду пенсіонерка, яка стояла в черзі до каси, порадила підняти руку вище. Слушна порада. Потік крові хоч і не зупинився, але ослаб. Тільки, на жаль, сама рука теж помітно слабшала, тому тримати її піднятою я могла недовго. Перед очима замиготіли зелені відблиски. Я розуміла, що якщо нічого не зроблю, недовго зможу залишатися притомною. У цю хвилину до мене підбіг молодий чоловік, якого я вже не могла й розглянути, сказав, що рану треба закрити пластиром. Допомогло — кров наче припинила струмувати. У вухах задзвеніло. Перш ніж відключитися, я встигла голосно вимовити, що, здається, втрачаю свідомість — потрібна допомога, і почула, як люди в черзі засперечалися про те, чи потрібно викликати швидку.

Для початку — придавити

У почуття мене привів запах нашатирю — різкий, як удар у ніс. Пізніше я дізналася, що одна з найпоширеніших на пострадянському просторі помилок щодо першої долікарської допомоги якраз і полягає в тому, що "відключену" людини нібито потрібно відразу привести до тями. Насправді основне завдання тих, хто надає допомогу, — переконатися в тому, що потерпілому нічого не загрожує, а опритомніти він повинен сам.

Приблизно 1% дорослого населення України готові надавати першу медичну допомогу. Для порівняння, у США таких людей близько 70%

Прийшовши до тями, я тут же відправилася додому. Там відклеїла пластир і виявила, що кров заструмувала знову. Я викликала швидку. Швидка не приїхала, але дзвінок все-таки приніс користь. Диспетчер перемкнула на чергового лікаря, а та пояснила, що будь-яку кровотечу можна зупинити, сильно натиснувши на рану. Проблема спочатку була дріб'язковою і посилилася тільки тому, що ні в мене, ні в тих, хто опинився поруч, не було навичок надання долікарської допомоги. За оцінками Василя Кашуби, директора курсів першої долікарської допомоги, кількість українців, добре підготовлених до подібних ситуацій, становить приблизно 1% дорослого населення країни. Для порівняння, у США таких близько 70%.

швидка допомога, долікарська допомога, медицина
Правильно надати допомогу до приїзду швидкої здатні всього 1% дорослих українців

Заокеанська подія

До слова, досвід отримання першої допомоги в Сполучених Штатах у мене теж був. Кілька років тому в спекотний липневий день, я мала нагоду знепритомніти на вулиці в Лас-Вегасі. Влітку в розташованій у пустелі гральній столиці США погода змінюється кілька разів на добу. Вранці цілком комфортно, температура здається ідеальною для приємної прогулянки, опівдні вже трохи спекотно, після заходу сонця спека змінюється прохолодою, а вночі буває досить холодно. Якщо не знати, що кліматичні умови пустелі багаторазово збільшують ризик зневоднення, і вийти з дому без пляшки з водою, можна отримати тепловий удар, що зі мною і сталося.

Першим, що я побачила, прийшовши в себе, було обличчя огрядної афроамериканки років сорока. Вона підняла мою голову, підтримуючи за потилицю, і змочувала мені губи водою з маленької пляшки. Жінка відразу розпізнала ознаки зневоднення і теплового удару, але про всяк випадок хотіла переконатися, що в мене немає діабету або ознак інфаркту. Порахувавши пульс, вказала на автомобіль поруч і коротко сказала: "Їдьмо, я вас підвезу".

Трималася вона дуже впевнено, явно знаючи, що робить, тому вже в машині, коли до мене повернулися сили і допитливість, я запитала:

- Ви лікар чи медсестра?

Жінка подивилася на мене з подивом:

- Я юрист.

- А звідки ви стільки знаєте про тепловий удар, зневоднення, діабет, тиск? І ще, коли приводили мене до тями, ви натискали на якісь точки між кісточками пальців руки. Цьому ж потрібно було навчитися.

- Так, була на курсах першої допомоги в школі і в студентські роки. Два роки тому, коли переїхала з Нью-Йорка в Неваду, пройшла ще один курс. Бачите, яка тут спека, інші умови життя, інші правила.

Ми приїхали в аптеку, виявилося, що в багатьох з них є безкоштовні пункти першої допомоги. Медсестра швидко оглянула мене, щоб переконатися в тому, що госпіталізація не потрібна.

Нова знайома зголосилася підвезти мене до готелю.

- Хто фінансує роботу таких пунктів? — запитала я дорогою.

- Частково штат, частково — сама аптечна мережа, яка отримує за це податкові пільги. Держава мотивує бізнес вкладатися в медпункти, щоб розвантажити лікарні. Туди повинні звертатися тільки ті, кому дійсно необхідний лікар, а в багатьох випадках допомогти може і медсестра.

аптека, вивіска, зелений хрест
Досвід США: щоб розвантажити лікарні, потрібно вкладатися в медпункти
Фото: mgr.farm

Революція першої допомоги

Коли система охорони здоров'я явно не справляється з напливом пацієнтів, масова підготовка цивільного населення до надання долікарської допомоги була б особливо до речі. Втім, про масовість у нас говорити поки не доводиться. Судячи зі спостережень Василя Кашуби, 70% з числа тих, хто проходить такі курси, складають жінки від 25 до 35 років, в основному це молоді мами, котрі перейнялися здоров'ям і безпекою власних дітей. У країні функціонує близько 30 ліцензованих шкіл долікарської допомоги, причому їх кількість потроїлася за останні два роки. З 2018 року Європейський союз реанімації уклав договір про співпрацю з громадською організацією "Всеукраїнська рада реанімації", і тут запустили кілька нових програм підготовки інструкторів. До цього вони, як правило, їздили на навчання за кордон, наприклад, той же Кашуба навчався в Польщі.

Під час Революції гідності майже всі великі західні організації, що займаються підготовкою інструкторів долікарської допомоги, відправляли в Україну своїх фахівців. Тоді учасники Євромайдану самоорганізувалися в імпровізовану школу, яка незабаром перетворилася на повноцінний навчальний центр, що працював за американськими протоколами.

"На жаль, ту програму, за якою працюють в нашій країні, не можна порівнювати з американською, — нарікає Кашуба. — Там дорослі люди приходять на курси, як правило, уже з базовою підготовкою, отриманою в школі або якій-небудь студентській організації. А в нас навчати потрібно навіть не з нуля, а з мінуса, починаючи з розвінчування міфів про першу допомогу. Серед наших співвітчизників поширені дуже небезпечні помилки про те, що потрібно і чого не потрібно робити, якщо хтось поруч знепритомнів або отримав травму. Найчастіше люди намагаються повторити те, що бачили в кіно, і це може погано закінчитися".