Рішення залити Бабин Яр пульпою відділяло від масових розстрілів стільки ж часу, скільки нас — від Революції Гідності, — Олег Шовенко

13 березня виповнилося 60 років Куренівської трагедії. У 1961 році величезний селевий потік зірвався через дамбу на території Бабиного Яру і потужною смертоносною хвилею накрив київську Куренівку та призвів до великих руйнувань та чисельних людських жертв.

Трагедія стала наслідком халатних рішень виконкому Київської міської ради про заповнення території Бабиного Яру відходами виробництва цегельних заводів, розташованих неподалік, а також неналежного виконання робіт із укріплення та спорудження дамби, що мала стримувати колосальні об’єми пульпи, які накопичувалися протягом років на території Яру.

У день роковин трагедії Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» було відкрито інсталяцію з проекту «Погляд у минуле», присвячену пам’яті трагедії та її жертв. Інсталяцію встановлено у тому ж місці, де почалася катастрофа вранці 12 березня 1961 року – на місці прориву земляної дамби. Після чого селевий потік зі швидкістю 5 метрів на секунду дістався Куренівки, вбивши сотні людей.

Ми поговорили з автором інсталяції, художником, письменником, видавцем, співавтором художньої концепції Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» Олегом Шовенком про те, чому Куренівська трагедія є невід’ємною частиною історії Бабиного Яру, як була створена інсталяція і чому київська цегла може розповісти про історію міста часом більше, аніж історичні книжки.

СПІВАВТОР ХУДОЖНЬОЇ КОНЦЕПЦІЇ МЕМОРІАЛЬНОГО ЦЕНТРУ ГОЛОКОСТУ «БАБИН ЯР» ОЛЕГ ШОВЕНКО: «РІШЕННЯ ЗАЛИТИ БАБИН ЯР ПУЛЬПОЮ ВІДДІЛЯЛО ВІД ТРАГЕДІЇ СТІЛЬКИ Ж ЧАСУ, СКІЛЬКИ НАС – ВІД РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ»

Спершу поясніть, чому інсталяція, присвячена Куренівській трагедії, виникла в процесі роботи надмайбутнім меморіалом Голокосту у Бабиному Яру? Як пов’язані музей Голокосту та трагедії Бабиного Яру із, власне, подіями 1961 року?

Ідея створити інсталяцію повʼязана з тим, що в цьому році виповнилося 60 років Куренівської трагедії. І якщо досліджувати історію Бабиного Яру, то стане зрозуміло, що Куренівська трагедія є закономірністю серед тих подій, які відбулися тут. Після Другої світової війни радянська влада, замість того, щоб перетворити Бабин Яр на місце пам’яті, вирішила взагалі стерти з історії будь-які злочини, які тут вчинили як нацисти, так і комуністи. Без будь-якої поваги до загиблих тут, в Бабин Яр почали намивати відходи цегляних заводів, що згодом призвело до трагедії 1961 року, яка забрала життя великої кількості киян.  

В концепції меморіалу йдеться про створення навігації по території, яка розповість майбутнім відвідувачам ширшу історію про цю місцевість, яка є дуже складною, багатовимірною.

Звичайно, що Куренівська трагедія є невід’ємною частиною історії Бабиного Яру. Багато в кого навіть гадки немає, як події 1941-1943 років, масовий розстріл німцями євреїв, українців, ромів, можуть бути пов’язані з подіями 1961 року. Але все має свій причинно-наслідковий зв’язок. І щоб зрозуміти щось про одні події – треба досліджувати інші. Художня концепція майбутнього меморіального комплексу націлена на те, щоб запропонувати людям певну подорож. Не лише подорож місцевістю, подорож простором, але і подорож часом, де Куренівська трагедія займає вагоме місце і не може залишитись поза межами історії.

Розкажіть, як саме виникла ідея створити таку інсталяцію? І як виникла саме така форма, в якій вона представлена?

Інсталяція, присвячена Куренівській трагедії – це частина проєкту Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», що має назву «Погляд у минуле». Чотири подібних обʼєкти вже були встановлені раніше в Бабиному Яру. Ще один – на проспекті Перемоги. В проєкті «Погляд у минуле» ми хочемо показати те, як різні історичні місця виглядали під час певних подій. Через спеціальні отвори у конструкціях кожен може побачити архівні візуальні матеріали, які були відібрані Центром під час дослідницької роботи. Це фотографії, відеоматеріали, зроблені на основі хроніки, яку вдалося віднайти та реставрувати. І саме таку ж можливість дає і ця нова інсталяція.

У ній ми використовуємо кадри з документального проекту Меморіального центру «Бабин яр. Контекст» Сергія Лозниці. Він є співавтором інсталяції — у значній мірі вона лише є носієм для цих кадрів.

В основі форми інсталяція – цегла, збільшена об’ємно в 10 разів, а сама інсталяція складається із більш ніж 100 різновидів цеглин, з яких будувався Київ протягом останніх 200 років. Акваріум, що розміщений зверху, репрезентує ту кількість пульпи, яка пішла на виробництво цієї цегли. Цегла, певним чином, є своєрідним символом Куренівської трагедії.

Чому саме цегла?

Образ виник логічно, виходячи з глибокої історичної значимості цегли як будівельного матеріалу для Києва.

Для Києва цегла – це більше, ніж просто будівельний матеріал. Це історії і долі цього міста. Цегла для Києва завжди була так значуща, що, наприклад, в кінці ХІХ століття багато благодійних пожертвувань робилося не грошима, а цеглою. Старий Київ, на відміну, наприклад, від Одеси, практично повністю цегельний, каменю дуже мало. Цегла з петровських заводів йшла одразу ж на будівництво Сирецького масиву. Ці заводи, раніше приватні, існували тут з середини ХІХ століття.

Один з петровських заводів до революції належав Якову Козинському. Більшовики націоналізували його, а в 1941 році самого Козинського з сімʼєю нацисти розстріляли саме тут, в Бабиному Яру. І вже тут ми бачимо, наскільки переплетені долі та історії.

На вулиці Кирилівській, 61 і зараз стоїть будівля заводу Іони Зайцева, де керуючим був Мендель Бейліс. Зайцев, разом із заводчиком-сусідом Хаімом Волковим, жертвували цеглу на будівництво місцевої єврейської лікарні і контори єврейського кладовища. Інші заводчики дарували цеглу для Олександрівської лікарні, Бессарабського ринку, Володимирського собору і так далі. Одночасно, дуже часто умови роботи були надзвичайно тяжкими. Часто використовували і дитячу працю, зустрічаються цеглини з відбитками маленької долоні.

Що ви намагаєтеся донести до людей через свою інсталяцію?

По-перше те, що історія Куренівської катастрофи – це частина історії Києва і великої історії Бабиного Яру одночасно. Вранці 13 березня 1961 року дамба, яка відокремлює мільйони кубометрів пульпи від розташованого нижче житлового району Куренівки, як кажуть очевидці, буквально вибухнула. Донизу понеслася хвиля, що складалася з вʼязкої суміші глини і води. Наслідки цього, а також кадри замиву, можна побачити в кадрах хроніки в інсталяції. Люди, які почули це, порівнювали цей шум з танковою колоною, яка раптово увірвалася в місто. Величезний Бабин Яр, що досягав раніше 60 метрів в глибину, був замитий практично під завʼязку, там було десятки мільйонів кубометрів цієї суміші і вся вона хлинула на ранковий жвавий район. Офіційні звіти говорять про 145 загиблих. Там же є і така цифра: повністю знищено житло, в якому проживало 1228 чоловік. Страшна і раптова смерть в автобусі спіткала селян з Димера, які їхали на роботу, і всього на мить опинилися на перехресті біля стадіону.

Ця маса – відходи виробництва мільйонів цегли з петровських заводів на сирці. Нова цегла була покликана відновити зруйнований Київ. Випадково чи ні, але цією смертоносною сумішшю було залите місце одного з найбільших злочинів в світовій історії – Бабин Яр. Сьогодні ми знаємо, що жахи війни і, тим більше, Голокост в Радянському Союзі прагнули забути та стерти з пам’яті. Таким чином, разом з Куренівської катастрофою, багато доказів цього злочину, що до цього старанно намагалися знищити нацисти, були остаточно стерті.

Тож ця інсталяція, насправді, про дві катастрофи: людську і природню. Про першу хотілося б сказати, що, як мінімум двоє із семи інженерів, які підписалися під рішенням про направлення пульпи до Бабиного Яру у 1950 році, були євреями. І всі семеро, звичайно, були киянами. На момент цього рішення саму трагедію Бабиного Яру відділяло від сучасників стільки ж часу, скільки нас зараз відділяє від Революції Гідності та загибелі Небесної сотні. І це дуже показово.

Далі, у всій цій трагедії, а її мова – це мова канцелярських та інженерних звітів, немає ані слова про те, що це за страшне місце – сам Бабин Яр. Вражаюча неуважність, ігнорування, відведення погляду показує суть тоталітарного режиму – забуття самого себе, забуття того, що ти – єврей, забуття того, що ти – киянин, що ти – особистість.

І, звичайно, це техногенна катастрофа – природа раптом повернула собі свою первісну міць, яку людина намагалася приборкати. Нагадування про те, що обережність і повага до природи – це не вигадка і не примха, а спосіб вижити. Пульпа в акваріумі, яку можна побачити у інсталяції – це символ природи, яку підкорили, яка щодня приносить нам користь, є часом навіть лякаючи красивою, і яка в момент може просто знищити.

Таким чином, Куренівська катастрофа – не випадковість, а закономірність. Якої можна було уникнути. На найстаріших цеглинах тут не клеймо заводу, а ініціали майстра, який її виготовив. У разі, якщо цегла лопалася при кладці, майстру загрожувало суворе покарання. Доброчесність до себе і своєї справи дозволила окремим цеглинам прожити 200 років і, я впевнений, ще стільки ж вони прослужать. З подібною доброчесністю слід відноситися до навіть найменшої справи, щоб не бояться залишити також свої ініціали. Так можливо не тільки уникнути подібних катастроф, а й створити світ, де внесок кожного буде цінним.

Розкажіть про технічний процес. Де шукали ці цеглини? Пульпа – від реального виробництва? Як її витримує акваріум?

У пошуку цегли нам допоміг колекціонер Михайло Горбунов. Це цеглини з будівель, що зносяться, або були знесені. Існує такий вид колекціонування, присвячений цегельній справі, і люди, які його представляють, дуже допомогли під час створення. Колекціонуються різноманітні клейма. Написана не одна книга про київську цеглу. У інсталяції було використано більше ста її різновидів.

Що стосується пульпи, ми цікавилися, яка технічна щільність пульпи. Нашими технічними вимогами були, насамперед, її нетоксичність, а також, щоб вона не замерзала при низьких температурах і щоб не нагрівалася при високих. Вона вирує, нагадуючи нам про те, що людина, підпорядковуючи природу, завжди грає в ігри з вогнем.

Скільки часу пройшло від ідеї до відкриття інсталяції?

Місяць. Це досить рекордні терміни для такого обʼєкта. Протягом тижня проходили проектні роботи. І три тижні пішло на різні технологічні та дозвільні процеси, адже ми також подали цей проект Національному заповіднику і Мінкультури.

Історія Куренівської трагедії для вас особисто що означає?

Безпосередньо особистого виміру Куренівської трагедії у мене немає. Проте, серед моїх родичів були, наприклад, ліквідатори аварії на ЧАЕС. Де була абсолютно схожа ситуація, правда, у зовсім іншому масштабі.

Мене завжди глибоко обурював той факт, що в радянській тоталітарній системі будь-яка правда ховалася. І для мене завжди було важливо говорити правду про такі речі. Мені, як киянину, важливо говорити правду про історію міста і вшанувати памʼять загиблих. І звернути увагу на відповідальність за власні рішення і вчинки.

А з точки зору звʼязку Куренівської трагедії і трагедії Бабиного Яру?

Трагедія Бабиного Яру – це по-справжньому один з найбільших злочинів в історії людства. В такому місці абсолютно точно повинен існувати великий меморіальний обʼєкт. Після війни у ​​будь-якого тоталітарного режиму, і радянський режим у цьому випадку не є виключенням, виникає бажання приховати те, що сталося, закрити очі на певні речі, щоб жити далі та не брати на себе частку відповідальності. Але забути і закрити очі так просто не вийде. Тим більше, що є людська пам’ять. Тому потрібно пожвавити цю памʼять, і, усвідомивши цю ситуацію, усвідомивши минуле, можна, принаймні, позбавити майбутнє від такого кошмару.

На сайті Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» написано, що ви займаєтеся колекцією, бібліотекою, видавництвом. Тобто – доволі багатьма напрямками. Розкажіть, як просувається наповнення майбутнього меморіалу?

Ми в цьому році готуємо експозицію. Зараз шукаємо простір в місті для цього. Вона складатиметься з деяких універсальних експозиційних модулів, де будуть презентовані і артефакти, і інші тематичні проекти фонду.

Наша фотоколекція постійно поповнюється. У нас більше 12 тисяч фотографій, ми їх завантажуємо на сайт після опису та оцифрування. Також усі охочі можуть звернутися до нас із запитом щодо фотопошуку. Фотоколекцію ми будемо показувати через фотокниги. Ми готуємо кілька таких на вересень, до 80-х роковин трагедії Бабиного Яру.

Також протягом року буде представлена ​​серія сімейних фотоальбомів єврейських сімей, які розповідають про історію євреїв у ХХ столітті. Насправді напрямків дуже багато, і в кожному з них є багато своїх процесів.

Колись вами було презентовано незвичний для широкої аудиторії проект "Намет". Що з ним?

Я люблю книги. Для мене це природньо. Я не памʼятаю своє життя без книг. Щодо «Намету», то це був незалежний книжковий магазин, і він закрився. Думаю, я ще колись повернуся до управління книгарнею, а можливо і до книжково-сувенірного магазину в рамках роботи Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр».

Що означає незалежний книжковий магазин, і у чому його унікальність та відмінність від інших?

Такі магазини називають незалежними не тому, що у них якась велика незалежність від навколишньої дійсності, а тому, що вони не є мережевими. Також це продиктовано відібраною для продажу літературою. Ми орієнтувалися завжди на інтелектуально-гуманітарну літературу, свіжу візуальну книгу і цікаву букіністику.

Проблема, з якою зіткнувся магазин в першу чергу – це те, що в Києві дуже висока орендна плата за простір. А для книгарні дуже важливо саме мати простір. Тому що в інтернеті можна продавати що завгодно, але це не створює місце, де ти можеш вибрати книгу по корінцю, погортати її. Такий вибір повинен бути обдуманим, виваженим. Складно вибрати, що ти хочеш. Американський соціолог Рей Ольденбург називає книжкові магазини «третіми» місцями після дому та роботи. Місцями, де людина може відпочити, поспілкуватися.