Ілюзія турботи. Чому Мінсоцполітики заблокувало реформу інтернатів через 4 роки після початку

З чим це пов'язано і скільки грошей витрачають на уявний захист дітей, розбирався Фокус.

У маленькому селищі Комишуваха Запорізької області розташована школа соціальної реабілітації для хлопчиків, розрахована на 50 вихованців. У минулому році тут у середньому було лише близько десяти дітей. При цьому в школі офіційно працевлаштовано 44 особи. На утримання установи держава у 2019 році виділила 5,3 млн грн, у 2020-му — 6,1 млн грн.

Як розповідає Фокусу Леонід Лебедєв, голова благодійного фонду "Зміни Одне життя — UA", інтернатних установ, у які нераціонально вкладаються колосальні бюджетні гроші, у країні дуже багато. Про це ж йдеться у звіті міжнародної організації Hope and Homes for children, яка проаналізувала роботу п'яти дитячих будинків в Україні. За її інформацією, на утримання цих установ у 2019 році держава витратила 89,1 млн грн. 82% бюджету пішло на зарплату персоналу, 9,2% — на комунальні послуги та ремонт будівель, 6,4% — на продукти для дітей, 1,6% — на купівлю навчальних матеріалів і 0,8% — на медикаменти.

Більш ефективний розподіл державного фінансування став однією з головних складових Національної стратегії щодо реформування інтернатних закладів, чинної до 2026 р. Однак основна її мета — повернути дітей з інтернатів у рідні сім'ї або забезпечити їхнє усиновлення. Сьогодні, через чотири роки після старту реформи, її не можна назвати успішною, скоріше навпаки. Тим часом у Міністерстві соціальної політики замість активізації зусиль з трансформації інтернатних установ і створення системи допомоги сім'ям вирішили заблокувати реформу.

Незручна реформа

На початку року на сайті Мінсоцполітики з'явилося розпорядження про внесення змін до стратегії реформи інтернатів. Як пояснює Леонід Лебедєв, цей документ несе в собі два основні ризики. По-перше, з 1 січня 2021 року в Україні повинен був початися мораторій на розміщення дітей до трьох років у будинках дитини (у країні їх налічується 38). Міністерство ж пропонує відтермінувати цей етап до 2026 року. По-друге, з-під дії реформи мають намір вивести близько 70% інтернатних установ.

"По суті, у стратегії залишаться лише дитячі будинки системи соцзахисту, де діти з важкими формами інвалідності, і дитячі будинки системи освіти, де живуть усього близько тисячі вихованців", — коментує Лебедєв.

Експертна спільнота рішення міністерства заморозити реформу сприйняла негативно.

Микола Кулеба, Уповноважений президента з прав дитини, на своїй сторінці у Facebook написав: "Для мене це означає бажання уряду залишити все, як було раніше, замість того, щоб спрямувати зусилля на розвиток доступних освітніх, медичних та соціальних послуг, зміцнення і збереження сім'ї для дитини. Тобто існує проблема в сім'ї з дитиною (немає доступної послуги, бідність, небажання виховувати) — вези її в інтернат!"

На думку Леоніда Лебедєва, міністерство ініціювало ці зміни лише тому, що чиновники не хочуть реалізовувати стратегію і вирішувати пов'язані з нею питання.

"Мінсоцполітики має бути лідером реформи інтернатів. За фактом вийшло так, що чотири роки тому відомству нав'язали цю роль, але там ніхто не готовий займатися реформою і не зацікавлений у цьому. У міністерстві немає нікого з відповідним для цього досвідом або хоча б з бажанням дізнатися, як це відбувається в інших країнах, щоб перенести цей досвід до нас", — коментує голова благодійного фонду.

Якщо говорити про мораторій на розміщення малюків до трьох років у будинках дитини, то за минулі чотири роки в країні так і не створили альтернативу цьому. Як зазначають експерти, найчастіше дітей передають у такі установи через соціальні аспекти: бідності, погані побутові умови або просто непідготовленість батьків, які не знають, як впоратися з тими чи іншими проблемами. Їх можна вирішити, створивши повноцінну систему державної підтримки сімей.

Якщо ж мова йде про алко- або наркозалежних батьків, справді не здатних піклуватися про когось, виникає інша проблема. Як розповідає Дар'я Касьянова, голова правління Всеукраїнської мережі за права дитини, нерідко діти з неблагополучних сімей просто "зависають" у таких установах, хоча в цьому випадку батьків краще відразу позбавити батьківських прав і віддати дитину на усиновлення.

"Уся справа в тому, що суди не працюють належним чином, — пояснює вона. — Справи про позбавлення батьківських прав можуть розглядати півтора року, у тому числі тому, що їх відносять до другорядних питань. Та й самі співробітники будинків дитини в цьому плані не дуже активні, адже вони розуміють: поки дитина перебуває в установі, вони отримують фінансування".

Мораторій не означає повне закриття дитячих будинків, уточнює експерт. Але завдяки його введенню держава буде пильніше стежити за тим, чому малюка віддають у будинок дитини.

Наступний крок

Є ще одна причина, чому Мінсоцполітики вирішило згорнути реформу, впевнений Леонід Лебедєв. За його словами, це сталося під тиском деяких депутатів Верховної Ради. У вересні минулого року в парламенті з'явилося міжфракційне об'єднання "За права дітей з особливими освітніми потребами", куди увійшли Павло Сушко, Юлія Гришина, Олександр Кочура з фракції "Слуга народу" і Юрій Павленко з "Опозиційної платформи — за життя".

Парламентарії вважають, що реформа зводиться до руйнування чинної системи, при цьому натомість нічого не пропонується.

"За наші з вами гроші замість реформування дитячих будинків, розвитку соціальних послуг та інклюзії під ударом опинилися спеціальні школи для дітей з важкими нозологіями, установи спеціалізованої освіти. І це відбувається під виглядом реформи!" — заявив в одному з інтерв'ю депутат Павло Сушко.

Однак громадські працівники вважають, що ставити на перше місце інтереси батьків, яким іноді зручніше і простіше віддати дитину з інвалідністю або захворюваннями в держустанову, неправильно. Експерти підкреслюють, що ні в одному інтернаті дітям не можуть дати стільки уваги і турботи, як у родині. Повністю уникнути соціальних форм виховання не вдасться, але вони повинні бути максимально наближені до сімейного формату. Як каже Леонід Лебедєв, альтернативою спеціальним установам можуть стати малі групові будинки, які існують, наприклад, у Литві і Болгарії. Цей формат передбачає, що діти проживають невеликими групами, до 15 чоловік, у приватному будинку, де в них з'являється можливість адаптуватися до реального життя, наприклад, разом готувати їжу і вирішувати побутові завдання. Якщо ж наразі заморозити реформу, то сироти так і залишаться жити в непристосованих для повноцінного розвитку інтернатах.