Діти алгоритму. Чому покоління Z ніколи не сумнівається у своїй правоті

Якщо зараз вам менше 25 років, швидше за все, у вас величезна кількість знайомих, але більшість з них ви ніколи не зустрічали в реальному житті. Ваш звичайний день проходить у постійному контакті з яким-небудь пристроєм. З ним ви вчитеся, а можливо, працюєте, спілкуєтеся, дізнаєтеся останні новини, висловлюєте ставлення до того, що відбувається у світі.

У 1997 році британський психолог Арік Сігман опублікував результати дослідження, згідно з якими сумарна кількість екранного часу жителів Сполученого Королівства зрівнялася із сумарною тривалістю їх спілкування віч-на-віч. Тобто вже 24 роки тому у Великобританії виникла ситуація, коли звичайна людина, не зайнята в IT, приділяла технологіям не менше уваги, ніж людям поруч. У наступні роки екранний час тільки збільшувався, а час особистого спілкування скорочувався. Представники покоління Z, вони ж зумери, ті, кому наразі від 18 до 25 років, з'явилися на світ уже після цього переломного моменту.

Посилаючись на теорію Олексія Ухтомського, фізіолога першої половини ХХ століття, який вивчав принципи роботи мозку і сформулював принцип "домінанти" в розподілі уваги, можна сказати, що для покоління Z домінанта більше не розташована на обличчях інших людей. Вона змістилася в бік гаджетів.

На жаль, це означає поступове зникнення безлічі прекрасних явищ, з яких складалося життя попередніх поколінь. Наприклад, близької дружби. Щоб хтось увійшов у ваше близьке коло, загальна тривалість очного спілкування повинна перевищити 200 годин. Тоді образ людини міцно зафіксується в пам'яті, у стосунках сформується стабільний емоційний фон, виникне приховане відчуття "безпечної фігури" — об'єкта довіри. Словом, між вами налагодиться міцний психологічний зв'язок. Але як довго ви повинні бути знайомі, щоб накопичити 200 годин, якщо в цілому більше спілкуєтеся онлайн?

У міру розвитку технологій створювана ними альтернативна реальність ставала все більш яскравою і цікавою. За життя зумера віртуальний простір вдосконалювався настільки, що дійсність уже не може з ним конкурувати. З одного боку екрану безліч світів, де все можливо і ти можеш бути, ким захочеш. З іншого — обмежена фізична реальність, де ти постійно натрапляєш на перешкоди, і навіть часткова реалізація бажань вимагає серйозних зусиль.

Найбільш очевидний, хоча далеко не єдиний, приклад симулювання реальності — комп'ютерні ігри. У 2016 році обсяг цього ринку оцінювався приблизно в $ 6 млрд, у 2020-му йшлося вже про $ 40 млрд. В ігрових спільнотах існують свої соціальні ролі, відносини між гравцями, досягнення, фактори лідерства. Там безробітний, який живе з батьками і не має права голосу на сімейній раді, може бути королем. Клерк, який соромиться подивитися в очі начальству, може командувати армією, а підліток, з яким ніхто не дружить у класі, може збирати власну банду і спокушати красунь.

Ще один замінник реальності, що значною мірою визначив портрет покоління Z, — соціальні мережі. Вони стали постачальником інформації про навколишній світ. "На кого ти підписана? Я теж хочу таке бачити", — поцікавилася недавно колега, яка почула з моїх вуст несподівану новину. Як би за замовчуванням вона вважала джерелом повідомлення соціальні мережі, навіть не подумавши про те, що це міг бути новинний сайт або інший ЗМІ.

Алгоритми соціальних мереж підбирають для користувачів інформацію, яка їм цікава, виходячи з їх минулих активностей, набору підписок і френд-ліста. Адже колосальний потік інформації, що потрапляє в мережу, не може вилитися на нас у повному обсязі, цього ніхто не витримає. У результаті складається ситуація, коли в користувача майже немає шансів якось ускладнити власну картину реальності. Усе, що він бачить у стрічці, тільки підтверджує його думку, оскільки до цього він підписався або навіть просто читав ресурси, які транслюють саме таку позицію. Користувачі, яких він додав у френди, швидше за все, теж її поділяють, адже інших зазвичай не додають, відповідно, і пости, коментарі, і будь-які висловлювання будуть звучати в унісон. Якщо не будуть, користувач їх, швидше за все, видалить зі списку, а може, і зовсім заблокує.

Так система, яка вважається майданчиком для обміну думками, фактично захищає нас від думок, що не збігаються з нашими. Тим часом натикатися іноді на незгоду дуже корисно для розумового розвитку. Не кажучи вже про те, що альтернативний погляд, навіть той, який нас спочатку обурив, може виявитися не таким уже і помилковим.

Представників старших поколінь часто ставить у тупик упевненість зумерів, абсолютна переконаність у правильності всього, що вони говорять і роблять, готовність оскаржити будь-який авторитет — навіть при слабкій аргументації і поверхневих знаннях. Грунт для цієї впевненості підготував індивідуальний інформаційний простір, сформований соціальними мережами, що поглинають більшу частину їхнього вільного (а часом і робочого) часу. Щоранку Z бере в руки гаджет, і поки він скролить стрічку, увесь світ говорить йому, що він має рацію.