4 км до війни. Як живе наш Торецьк біля окупованої Горлівки (репортаж)

Тридцятитисячний Торецьк (до 2016 року — Дзержинськ) — місто на лінії фронту. Він оточений позиціями українських військових, за якими знаходиться окупована Горлівка. До неї рукою подати, прямо — всього 4 км.

Ми сідаємо в машину і їдемо на околицю Торецька, ближче до селища Шуми і Горлівки. У цьому районі бойовики регулярно порушують тишу.

— Сьогодні спокійно, — каже супроводжуючий нас місцевий правозахисник Володимир Єлець. — Тижнів зо два обстріли майже не чути — не те що навесні. Тоді стріляли і вдень і вночі. Хоча ми, місцеві, звикли. Людина повинна боятися, реагувати на розриви, а тут не так. Напевно, всі психи. Стріляють, бомблять, дим — війна, а люди в городі розсаду садять. Думаєш, потрібен їм той урожай через три місяці? Тут би прожити тиждень.

Зупиняємося біля поля. На ньому рожеві, фіолетові, бузкові квіти по пояс. Володимир зауважує:

— Рай для бджіл.

Але аромат відчути неможливо — вітер приніс різкий запах з відстійника хімічних відходів місцевого фенольного заводу.

— Тепер ви захищені від молі, — сміється Єлець. Він йде крізь траву, вдивляючись за терикони. — За цими двома — вже Горлівка. У гарну погоду видно, яку білизна на балконах сушиться, — говорить він. Але сьогодні в Горлівці йде дощ, тому можна розглянути лише силуети будівель.

— До війни я будував школи в Єнакієвому і Горлівці, добре знаю місцевих людей. У 2013 році в моїй телефонній книзі було 350 контактів працівників. У кожного з нас звʼязки з тим боком божевільні. Ніхто в Києві не підозрює, наскільки легко спілкуємося. Мені звʼязки допомагають досі, тому коли мені кажуть, що треба залити ту частину Донбасу бетоном [непідконтрольну], я протестую — там стільки наших хлопців, патріотів, справжніх людей. Є, звичайно, і вороги, але з ними я теж спілкуюся, — посміхається він.

У пошуках українського Донбасу

Володимир Єлець — один з нечисленних проукраїнських активістів Торецька. Після початку війни створив організацію "Твоє нове місто", налагодив співпрацю з Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

— Я тут місцевий божевільний. У нас же всі проукраїнські — це маргінальні люди. З нами борються всі — і влада, і сепари, — сміється Володимир. Насправді Єльцю часто не до сміху. Він регулярно чує погрози на свою адресу, його машину спалили, винних поліція не знайшла.

— Жителів Донбасу часто звинувачують в проросійських настроях, мовляв, ватники всі у вас, — каже Єлець. — А давайте згадаємо період до 2013 року. Хіба на сході працювали проукраїнські організації, функціонувала хоч одна проукраїнська політична партія? Ні. Так звідки тут могли зʼявитися інші настрої?! Хтось думає, що якийсь шахтар ходив-ходив і раптом вирішив, що він — справжній українець. Так, такі є, але їх одиниці. Не працюють проукраїнські політичні партії тут і сьогодні. Представники "Батьківщини", "Свободи" приїжджають в Бахмут, Краматорськ, Словʼянськ. Я їх не підтримую, але це хоч якась альтернатива.

У Торецьку панують колишні регіонали. Наприклад, функціонує осередок "Опозиційної платформи — За життя". У місто приїжджає нардеп Наталія Королевська, білборди з її фото висять на вулицях. Незважаючи на те, що на минулих парламентських виборах на тутешньому 52-му мажоритарному окрузі переміг кандидат від "Батьківщини" Євген Яковенко [від представника ОПЗЖ Олега Погодіна його відділяв 781 голос], нині він позафракційний. При цьому два з трьох законопроектів, які Яковенко подав за півтора року роботи в парламенті, були в співавторстві з депутатами від ОПЗЖ.

— Коли вводили в експлуатацію телевежу на горі Карачун поблизу Словʼянська, глава Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський пишався, що хоч нова вишка і коротша на 20 м колишньої, зруйнованої війною, сигнал буде добивати аж до Костянтинівки. Але чому не до Торецька? Чому наше місто відрізали від українського телебачення?! Чому в Горлівку сигнал не запустити? — задається питаннями правозахисник. За його словами, більшість місцевих користуються супутниковими тарілками, на які ловлять переважно російські телеканали.

Тим часом сьогодні в Торецьку немає місцевого телебачення і радіо, хоча раніше були. Міські газети непопулярні. Інформацію про життя в місті місцеві отримують з груп у соцмережах. Одна з них — "Будні Торецька". На неї підписані 14 тис. осіб, тобто майже половина жителів міста. Якщо почитати пости і коментарі в цій групі, то можна зрозуміти, чому хвилюється Єлець. Тут безліч фраз про "злочини української армії", "убитих ЗСУ дітей", "патріотів — терористів". Правозахисник зазначає, що у 2014-2016 роках такого не писали, боялися, а зараз пишуть — знають, що нікого не покарають.

З сепаратистським минулим

Залишаємо поле з видом на Горлівку і прямуємо в центр Торецька. Проїжджаємо повз сільради Залізного.

— Його секретар — бойовик "ДНР", ми вирахували її, — каже Єлець. — Фото знайшли у соцмережах. У 2014-2015 роках — в окопах, у формі, зі зброєю і георгіївською стрічкою на горлівських позиціях, а з 2018-го — за столом в сільраді. А хто такий секретар сільради? Це людина, яка має доступ до мобілізаційних документів військкомату. Чомусь ми таку інформацію шукаємо, а спецслужби — ні. Напевно, тільки нас цікавить, що вчитель школи №1 їздила на похорон бойовика Мотороли. І ця людина працює з дітьми! Памʼятаю, якось намагалися запитати Жебрівського, як жити поруч з сепаратистами, так він відповів: "Вчіться з ними співіснувати і домовлятися". Ось так: люди змінюються, а система — ні?

Далі по шляху проходження — колишня кінцева зупинка тролейбусного маршруту №1. Покинута, іржава, як десь в Припʼяті.

— Розібрав, продав на металобрухт дроти і весь тролейбусний парк головний місцевий сепаратист Володимир Слєпцов, — зауважує Єлець.

Слєпцов — колишній мер Дзержинська. У квітні 2014 року підтримав бойовиків і дозволив підняти над будівлею мерії прапор "ДНР". Вийшовши на сцену після сесії міськради, Слєпцов сказав: "Міська рада вирішила підтримати народну ініціативу про проведення референдуму на території Донецької області про майбутнє Донецької республіки". У 2016-му мера Торецька затримали українські правоохоронці, повідомили про підозру в посяганні на територіальну цілісність України і участь у терористичній організації. Через рік, у грудні 2017-го, суд випустив Слєпцова з СІЗО — для участі в обміні з ОРДЛО. Але в останній момент на КПП "Майорське" 70-річний мер переходити на той бік відмовився. Після він навіть відвідував судові засідання, але що відбувалося в суді — залишається таємницею.

— І це обурює, — каже Єлець. — Засідання проходили в закритому режимі, як і більшість про сепаратизм. Але ми, жителі Торецька, хочемо знати, що відбувалося в день захоплення нашого міста.

За реєстром судових рішень, за сім років війни всього кілька місцевих любителів "русского мира" покарані за сепаратизм. При цьому бойовики, навідники не опинилися в тюрмі. У місцевій поліції визнають: реальних вироків не було, оскільки обвинувачені, як правило, укладають угоду зі слідством або визнають провину в залі суду і звільняються від покарання з випробувальним терміном від одного до трьох років. Що стосується Слєпцова, то правоохоронцям відомо, що він знаходиться в окупованому Криму, тому розгляд його справи, швидше за все, призупинили.

В центрі уваги

— Як тільки хтось починає міркувати, що краще в Росії, в "ДНР", мене відразу накриває, — каже Галина Дзицюк. Вона сімейна медсестра в Сухій Балці, недалеко від Торецька, але часто буває в місті. Її старший син до 2014 року працював у місцевій міліції, а недавно його призначили начальником.

— Коли у 2014 році зайшли в Дзержинськ бойовики, Андрій працював у слідчому відділі. У відділення прийшли озброєні люди, перекрили вхід, сказали підписувати згоду на співпрацю, хто відмовився — відвели в підвал. В той день я дуже хвилювалася, що сина не було довго вдома. Поїхала в Торецьк, залетіла у відділення з криком: "Де мій син?" Тоді такий час був, що ще незрозуміло, хто свій, хто чужий. Мені кажуть, мовляв, він незговірливий, не хоче писати. Стала вимагати показати мені сина — відмовляли. Вирішила піти за водою в кафе — їх же цілий день не поїли, не годували. Повертаюся, а Андрій стоїть на ганку, звільнили його та інших. Якби я не прийшла, хто знає, що було б. Кажуть, з Горлівки, де був бойовик Ігор Безлер, за ними вже їхала машина.

Галина пропонує пройтися по центру Торецька. Погода спекотна, відчувається різкий запах гарячого асфальту. Жінка згадує, що відбувалося в ці дні в Торецьку сім років тому:

— Були і місцеві сепаратисти, і горлівські. Часто зі зброєю. Захопили житлові та адміністративні будівлі. Праворуч універмаг "Москва" (хоч всередині йде торгівля, вікна закладені цеглою) і будівля банку були зрешечені, в девʼятиповерхівці половина квартир і зараз пустують. Ліворуч — обгорілий міськвиконком, там був штаб бойовиків. По ньому стріляли з танка.

В окупації Торецьк пробув три місяці. Звільнили його 21 липня 2014 року. Це була блискавична операція, яку провели 40 бійців Сил спеціальних операцій. У центрі обійшлося без втрат.

— Мені здається, відтоді настрої у місцевих змінилися. Вони бачать відремонтовану лікарню, дитячий садок, гарний дитячий майданчик у парку. У багатьох по той бік лінії розмежування є родичі — ті кажуть, що жити там погано. Більшість молодих людей, з ким доводиться спілкуватися, не сприймають "ДНР". Вони часто залишають свої будинки, їдуть на навчання або роботу в інші області, іноді в Росію. Роботи в Торецьку немає. З восьми шахт працюють тільки дві, але на обох шахтарям не платять зарплату по кілька місяців.

Галина каже, що при цьому на побутовому рівні все одно відчуваються проросійські настрої.

— Я ж сама не місцева, але, на відміну від інших, приїхала не з Курська чи Брянська, а з Хмельницької області. Було це 40 років тому. За цей час і пологи приймала, і зуби виривала, і від інфарктів рятувала. А коли прийшли події 2014-го, в селищі мене почали називати бандерівкою. Скільки допомагала, а таке зневажливе ставлення! Особливо від тих, хто останні сім років намагається заглянути, що відбувається в "республіці". Кажуть, там і дві пенсії можна отримувати, і комуналка дешевше. Так ніхто ж їх не тримає, нехай поїдуть, подивляться, який там 1937 рік. Сусід на сусіда доносить. Приїхали вночі і забрали людину. Місце знаходження деяких досі не встановлено.

Молодший син Галини Віктор нині знаходиться по ту сторону лінії розмежування. У 2017 році його затримали представники незаконних збройних формувань за підозрою в диверсіях, мовляв, співпрацював з українськими спецслужбами, "засудили" і утримують в колонії суворого режиму. Квартиру в Горлівці, яку родина Віктора купила напередодні війни, конфіскували — в ній вже бачили людей в камуфляжі.

— Андрія змогла врятувати, а Віктора не встигла, — зі сльозами на очах каже Галина. — Уже майже чотири роки не можу повернути сина, а внучці — батька. В обміні представники ОРДЛО відмовляють. Внучка у мене маленька, весь час питає: "Бабуся, мене що, тато не любить? Чому за мною в садочок не приходить? Я ж поводжу себе добре, вихователям допомагаю".

Інфраструктурні зміни

У 2020-му головою міської військово-цивільної адміністрації Торецька призначили Василя Чинчика. Він родом з Чернівецької області, полковник СБУ. Каже, що звʼязків з окупованими територіями не має. На питання про сепаратистські настрої в місті відповідає так:

— Не треба створювати проблеми, де їх серйозно немає. Єлець каже, що в маршрутках звучить шансон, — так нехай звучить. Нам необхідно не музику слухати, а покращувати інфраструктуру міста, благополуччя городян. Такими кроками якраз і будемо змінювати погляди місцевих жителів. Ми ж розуміємо, що у всіх є родичі в Горлівці, Єнакієвому, Донецьку, вони в будь-якому разі розуміють, що нічого хорошого на тій стороні немає. А українське радіо в Торецьку скоро зʼявиться. На будинку культури встановлюється радіоретранслятор — будемо слухати Армію FM.

Чинчик сподівається, що сигнал буде добивати і до окупованої Горлівки. Місцеві жителі помічають, що за останній рік Торецьк справді став розвиватися.

— Бюджет порівняно з минулим роком збільшився, хоча і дефіцитний. Військовослужбовці платили податки в місцевий бюджет, а це додаткові 24 млн грн. З їх допомогою вдалося купити комунальну техніку, провести тендери на поточний ремонт доріг і капітальний, знайти кошти на ремонт приміщень в лікарні, де будуть розміщені апарати МРТ і для гемодіалізу. Вдається залучати і спонсорські кошти, отримувати гуманітарну допомогу з Данії, США, Швеції, — пояснює Чинчик.

Активіст Єлець зміни помічає і підтримує. При цьому пропонує не тільки латати дірки, але будувати нове:

— Так, шахти закриваються і Торецьк більше не місто шахтарів. Треба прийняти природний процес, що видобувна промисловість має кінець. Ось цей кінець настав. Коли шахта відкривалася, глибина була 30 м, а зараз — 1200 м. 40% вартості вугілля — це його підйом на поверхню. Але чому б в Торецьку не відкрили, наприклад, завод з виробництва цегли, якщо вже ми говоримо про відновлення і реінтеграцію Донбасу, або черепиці? Місто стоїть на шикарних глинах. Ось тоді-то в такі прифронтові міста, як Торецьк, захочуть переїхати люди не тільки з окупованої Горлівки, а й інших міст ОРДЛО. І це прискорить кінець "республік".