Волонтер Анар Рафієв: "Україна – моя друга батьківщина, я зроблю все можливе для її перемоги"
Ранок 24 лютого поділив життя усіх українців на "до" і "після". Хтось взяв до рук зброю і поповнив лави ЗСУ чи територіальної оборони, хтось практично цілодобово воює на "інформаційному фронті", а багато людей поринули у волонтерську діяльність. Про одну з таких волонтерських ініціатив ми вирішили розказати у цьому матеріалі.
Офіс Громадської спілки "Український фонд енергоефективності та енергозбереження", який з перших днів війни перетворився на Гуманітарний штаб волонтерської допомоги, чимось нагадує офіс бізнес-корпорації. Немає зайвої біганини і метушні, сотень коробок і пакунків, які ми звикли спостерігати в інших волонтерських центрах. У достатньо невеликому просторі панує по-діловому зосереджена атмосфера. На стінах прапори України та Азербайджану. Десяток менеджерів за довгим столом працюють, занурившись у власні ноутбуки чи вирішуючи питання телефоном.
"Звичайно, у нас є і склади і приміщення по всій Україні, там справжній мурашник, працюють десятки волонтерів, — розповідає Анар Рафієв, голова Координаційного штабу, — але тут серце і мозок нашої ініціативи".
За його спостереженнями, багато волонтерських організацій, попри колосальну енергію і самовіддачу, мають проблеми з недостатньою організованістю, безсистемністю і відсутністю координації між собою. Управління власним Гуманітарним штабом Анар побудував за принципами управління бізнесом, де все працює чітко як годинник, визначені координатори за кожним з напрямків, проводяться щоденні наради та планування.
Від успішного підприємця до ефективного волонтера
Анар Рафієв, громадянин Азербайджану, який уже понад 10 років займається в Україні будівельним бізнесом, розповідає як йому вдалося швидко розбудовувати одну з найбільш ефективних волонтерських мереж в Україні:
"24 лютого, одразу після початку агресії, першим ділом я вивіз із Києва свою сім’ю. Як громадян іншої країни також міг без проблем поїхати. Але в наступну хвилину після того, як мої рідні опинилися в безпеці, я почав думати про те, чим допомогти країні, що стала другою моєю батьківщиною. Тоді й було ухвалене рішення створити Координаційний гуманітарний центр на основі Громадської спілки "Український фонд енергоефективності та енергозбереження". Сьогодні наша група вже нараховує більше 80-ти волонтерів у Києві та регіонах.
На волонтерську діяльність ми витрачаємо здебільшого власні кошти. Звісно, збираємо і пожертви. Особливо допомагають друзі з Азербайджану, де у мене багато знайомих, а в них свої знайомі. Навіть посольство Азербайджану в Україні на своїй "гарячій лінії" дає мій телефон, якщо є потреба когось евакуювати або просто допомогти.
А все починалося так — перебуваючи в західних регіонах України, ми з моїм партнером і другом загрузили мікроавтобус різною "гуманітаркою" та особисто привезли до Києва буквально на третій день війни. З того часу всі перші наші маршрути я пропрацьовую особисто. Фастів, Ірпінь, Харків, Миколаїв, Чернігів — усі "стежки" туди спочатку я протоптував сам. А вже потім цими маршрутами їхали члени моєї команди. Різне бувало, бувало й так, що під обстріли потрапляли.
Але найбільше дивувалися патрульні на блокпостах, коли я показував свій азербайджанський паспорт. Часто мене сприймали за божевільного, який маючи можливість виїхати, залишився тут. Але частіше думали, що я диверсант", — сміючись згадує Анар Рафієв початки свого волонтерського досвіду.
Ліки від ЮНІСЕФ
Першим напрямком діяльності Координаційного штабу стала допомога вимушеним переселенцям. Зусиллями команди волонтерів вдалося евакуювати більше 250 сімей з різних міст — Києва, Ірпеня, Бучі, Чернігова, Харкова, Маріуполя, Миколаєва. На заході України було створено розподільчий центр, де люди, які покинули власні домівки, могли знаходитися в теплі та затишку, перед тим, як їх відвозили до кордону. Також було організовано постачання гуманітарної допомоги тим людям, які з тих чи інших причин відмовилися евакуюватися, але не можуть самостійно себе забезпечити.
Окрім евакуації людей з проблемних регіонів Анар Рафієв на потужностях власних підприємств налагодив виробництво бронежилетів. Ці бронежилети відповідають усім необхідним стандартам і передаються теробороні та ЗСУ.
Унікальним досвідом діяльності Координаційного штабу є спроба відновити підприємства, які сьогодні знаходитися в зоні бойових дій або під окупацією. Знаходяться нові майданчики на безпечних територіях, куди евакуюють не лише працівників цих підприємств, а й цілі виробничі лінії, які запускають в нових громадах, створюючи там додаткові робочі місця.
У своїй діяльності Координаційний штаб тісно співпрацює з органами державної влади, місцевого самоврядування та міжнародними організаціями. На сьогодні підписані угоди з керівництвом Ірпеня, Кременчука, Маріуполя, Харкова.
Взаємодію з міжнародними організаціями (а це ЮНІСЕФ, "Червоний хрест", USAID) в штабі координує Павло Поліканов. "Різні міжнародні фонди з радістю йдуть на співпрацю з нами, бо вони знають, що все буде виконано вчасно і ефективно. Наприклад, в ЮНІСЕФ (міжнародна організація, що діє під егідою ООН) були проблеми з доставкою ліків і медикаментів в "гарячі точки". Ми швидко взяли це питання на себе і доставляли ліки від ЮНІСЕФ в Ірпінь, Маріуполь, Чернігів, Миколаїв та інші міста"
"Старлінки" від Маска
Важливим напрямком, який вирізняє діяльність Гуманітарного штабу від інших подібних ініціатив, є "цифровий" напрямок. Його координує Єгор Стефанович — керівник громадської організації "E-UKRAINE", яка є партнером волонтерської ініціативи.
"Нам вдалося налагодити співпрацю з Мінцифрою та іншими партнерами, щодо поставки в зруйновані міста терміналів для роздачі інтернету "Starlink" від Ілона Маска. Ми вже передали такі модеми в Ірпінь, Бучу, Маріуполь, Харків, Чернігів, Миколаїв тим самим забезпечивши місцеву владу і захисників стабільним зв’язком", — розповідає Єгор Стефанович.
"Більше того — ми додатково надіслали публічний лист на "SpaceX" щодо надання нам 100 електромобілів інтегрованих із терміналами "Starlink", для надання оперативного зв’язку і взаємодії в тих місцях де нема ні світла ні інтернету", — додає він.
Окрім цього, волонтери "цифрового напрямку" Координаційного штабу спільно з американською корпорацією ESRI розробили геоінформаційну систему для фіксації на електронних мапах і управління майбутнім відновленням зруйнованих об’єктів — житлових та інфраструктурних. Цей софт безкоштовно переданий до територіальних громад, Мінрегіону та Мінінфраструктури, іншим державним структурам для того, щоб вони його наповнювали контентом. Це дозволить отримати загальну картину і оцінку руйнувань, ефективно і оперативно використовувати ресурси для відбудови.
LEGO-міста для вимушених переселенців
Але волонтери Гуманітарного штабу вирішують не лише проблеми сьогодення, а вже й думають про майбутнє. Спільно с офісом віцепрем’єр-міністра з питань Євроінтеграції вони розробляють програму швидкого будівництва спеціальних поселень для біженців. Йдеться про унікальні технології, які дозволять за короткий час забезпечити тимчасовим житлом сотні тисяч сімей.
"Я дуже добре пам’ятаю, як такі містечка зводилися після карабахської війни на моїй батьківщині, — згадує Анар Рафієв, — але сьогодні технології пішли ще далі. Фактично за три тижні реально зібрати будинок на два поверхи, де зможуть жити 50-60 людей, що матимуть всі необхідні умови та комунікації. Містечко на 50 тисяч мешканців з інфраструктурою (школи, садочки, лікарні) буде коштувати здебільшого 400 мільйонів євро. Це не малі гроші, але там люди зможуть жити рік-півтора, тому що всім зрозуміло, що найближчим часом не всі зможуть повернутися навіть у ті міста, які звільнені. Ми будемо презентувати цю програму Світовому Банку, ЄБРР, іншим міжнародним донорам, бо ці будинки потрібні вже сьогодні".
У відповідь на питання — "чи надовго ще вистачить у волонтерів сил, завзяття, ресурсів для такої діяльності, зважаючи, що кінця-краю війні не видно", — Анар Рафієв лише посміхається: "Скільки потрібно буде — на стільки і вистачить".