"Фламінго" має найбільшу бойову частину серед українських розробок, — Згурець

Українська ракета FP-5 "Фламінго" виглядає однією з найамбітніших розробок за тактико-технічними характеристиками, але одночасно породжує низку технічних, логістичних та промислових питань, що ставлять під сумнів її придатність для масового застосування в умовах високої щільності систем ППО. Про це йдеться у аналітичному матеріалі РБК-Україна.

Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець зазначає, що за оголошеними параметрами "Фламінго" може мати надзвичайно велику бойову частину — понад одну тонну, що робить її унікальною серед українських зразків озброєння.

"Якщо "Фламінго" зможе доставити тонну на відстань хоча б 2 000 км і влучати в ціль із точністю до 17 метрів, то це вже дуже амбітні характеристики", — сказав Згурець.

Водночас експерти звертають увагу на ряд конструктивних особливостей, які підвищують радарну помітність ракети. Розмах крила близько 6 метрів і маса понад 6 тонн, відсутність елементів "стелс" та передбачувана турбовентиляторна силова установка роблять FP-5 добре помітною для радянських і сучасних систем ППО. Через це критики вважають, що ракета менш придатна для масових операцій у зонах інтенсивного ППО, бо в таких умовах її ймовірність виявлення й перехоплення зростає.

Авіаційний експерт Анатолій Храпчинський, навпаки, називає ці характеристики свідомим інженерним компромісом.

"Фламінго" створювалася не як малопомітна зброя, а як потужна стратегічна платформа. Велика маса дозволяє нести тоннаж боєприпасу і вражати стратегічні цілі в глибині. За його словами, для завдань глибоких ударів важлива саме така категорія озброєння, де "помітність" — ціна за іншу бойову ефективність", — пояснює він.

Ключовим фактором, який, за словами Згурця, може компенсувати підвищену помітність, є обсяги виробництва.

"Якщо виробник здатен випускати сім ракет на день починаючи з жовтня — це означає близько 200 крилатих ракет на місяць. Жодна інша компанія не заявляла про такі амбітні масштаби. У принципі, кількість може перекрити недолік помітності", — підкреслив експерт.

Він також додав, що навіть виробництво половини від заявленого обсягу істотно підсилить ударний потенціал України.

Окреме місце в дискусії займають економічні та промислові аспекти. Критики ставлять під сумнів реалістичність заявлених темпів виробництва і вказують на високу собівартість одиниці — приблизні оцінки в межах $0,5–1 млн за ракету. Це піднімає питання про доцільність інвестування великих коштів у одиничні дорогі системи в порівнянні з дешевшими масовими дронами, які забезпечують ефект кількісності.

Прихильники проєкту відповідають, що класи дронів і крилатих ракет не взаємозамінні: ракета з великою бойовою частиною здатна вражати критичні об’єкти, недоступні для дрібних ударних БпЛА.

Військовий аналітик Олексій Гетьман ілюструє цю різницю: "Дрони несуть 30–40 кг вибухівки, а ракета може нести до тисячі кілограмів. Наприклад, якщо росіяни ховають літаки в ангари з дахом із залізобетону, дрони його не проб’ють, а ракета проб’є".

Аналітики CEPA і заявки про співпрацю з західними партнерами вказують на те, що для доведення проєкту до серійності та комерційної стійкості необхідне зовнішнє фінансування й кооперація. Як приклад наводиться домовленість щодо виробництва пального для таких ракет у Данії, що розглядається як сигнал міжнародної довіри і конкретний крок до масштабування виробництва.