"Підривник вибухнув в руках. Я побачив: кінцівок нема", – як ветеран після ампутації відкрив власний бізнес

Чоловік пішов добровольцем і в результаті нещасного випадку втратив руки. Тоді світ Сергія рухнув. Опинившись у новій реальності, чоловік втратив навіть побутову самостійність. Не зламався. Піднявся знову і навіть відкрив новий бізнес. Свою історію захисник розповів нашому виданню.

Шість разів "штурмував" військкомат

Перша робота Сергія була на заводі. Та в 2005 році він звільнився, отримав грант і започаткував першу власну справу – рекламну агенцію. Потім був IT-бізнес, торгівля будівельними матеріалами, а перед повномасштабним вторгненням РФ займався виготовленням і проєктуванням запчастин для сільськогосподарської техніки.

– У мене було все: обладнання, станки, верстати, працівники, офіс, виробниче приміщення, – пригадує Сергій.

Чоловік мріяв, що колись передасть бізнес своїм синам, однак "велика" війна внесла корективи в ці плани.

– Я до останнього не вірив, що буде повномасштабне вторгнення, аж поки 24 лютого 2022 року вранці мені не зателефонували знайомі і сказали, що почалася війна, – каже ветеран.

Коли над будинком чоловіка пролетіла крилата ракета і стало зрозуміло, що ситуація загрозлива, Сергій взяв родину та вивіз її з Токмака на захід України.

– Я збирався повернутися назад, але в горах тоді випав сніг і я не зміг виїхати. А наступного дня прийшло повідомлення від знайомих з Токмака, що цивільне населення вже розстрілюють. І я тоді зрозумів, що втратив усе, – розповідає чоловік.

Сергій не служив строкову службу, не був військовозобов’язаним. Та бездіяти не міг.

– Я дивився на те, що відбувалося: місцеві хлопці стояли в чергах до військкоматів. Від Львова війна була далеко, але за мою землю, мій дім, йшли воювати хлопці з Західної України, а я сиджу. Хіба це правильно? І я прийняв рішення йти штурмувати військкомат. Я був готовий пожертвувати собою. Розумів, що можу не повернутися, – зізнається боєць.

Штурмувати військкомат довелося майже в буквальному сенсі слова – цілих три місяці Сергія не хотіли брати до ЗСУ. Батько чоловіка був танкістом ще за радянських часів, і Сергій ним дуже пишався, та його самого не брали до війська через проблеми зі здоров'ям.

– Шість разів я ходив до військкомату просився, двічі приходив уже з речами. Тільки з сьомого разу я долучився до ЗСУ, – каже військовий.

До лав ЗСУ захисник потрапив у червні 2022 року, отримавши фах водія БТР. Служив у 80-й десантно-штурмовій бригаді, воював на Харківщині, брав участь у контрнаступі. Потім була Луганщина, Донеччина. Під час штурму Кремінної в грудні 2022 року, чоловік отримав перше поранення: уламки потрапили в плече, ноги і куприк. Один уламок так досі й не витягли лікарі.

Та після поранення військовий повернувся на службу. За цей час він пройшов шлях від рядового солдата до командира десантно-штурмового взводу і отримав звання молодшого лейтенанта.

– Не можу сказати, що не відчував страху на війні, та я завжди більше хвилювався за дружину та дітей, – каже Сергій.

"Підривник вибухнув у мене в руках"

Друге, поранення, яке й стало фатальним, чоловік отримав за досить трагічних обставин.

– Під час виходу на Запорізький контрнаступ і бойового злагодження у складі 82-ї бригади ми працювали з вибухівкою. Та підривник (спеціальний пристрій для ініціювання підриву основного заряду боєприпасів, – Ред.) вибухнув завчасно. Він мав вибухнути за 15 секунд, а вибухнув за п’ять прямо у мене в руках. І я одразу побачив, що кінцівки у мене відсутні, – важко пригадує боєць.

Побратими миттєво наклали турнікети Сергію та евакуювали, але біль від травми була просто нестерпною.

– Мене часто питають, у який момент було найбільше боляче. Можу сказати, що більше за все боліло в ту годину, коли на руках були турнікети. Це найбільша біль, що я відчував за все життя, вона пронизувала до кісток, до хребта, – каже Сергій.

Травми чоловіка були настільки важкими, що лікарям, ясна річ, нічого більше не залишалося, окрім як ампутувати військовому руки. Перші дні після операції були найважчими в житті чоловіка.

– Виникали навіть думки покінчити з життям. Мені на той момент здавалося, що все, життя на цьому закінчилося, бо я не зможу самостійно ні у вбиральню сходити, ні поїсти, нічого. Я вважав, що вже не є повноцінною людиною, – зізнається ветеран.

Та сприйняття життя докорінно змінилося, коли вперше після ампутації Сергій побачив своїх синів.

– Дружина підготувала малих, я зайшов в квартиру, вони підбігли, обійняли мене і в цей момент я зрозумів, що заради цих пацанів я маю рухатися далі. І тепер мене не зупинити, – каже чоловік.

"Хочеш робити? Бери і роби"

Згодом Сергій протезувався і почав відновлювати самостійність. Крок за кроком.

– Тут важливе бажання. Захочеш їсти – навчишся з будь-якими протезами і навіть без протезів. Крім того, великий вклад у те, що я тепер самостійний, зробила дружина. Вона мені завжди казала: "Хочеш робити? Бери і роби". Наприклад, я примотував стилус до руки і так вчився працювати з телефоном. З часом навчився самостійно митися і став повністю мобільним. Просто на все потрібен час, – розповідає боєць.

Одним із поворотних моментів стала зустріч ветерана з американкою, у якої з дитинства були відсутні руки.

– Так вона своїй дитині ногами заплітає коси, робить собі макіяж і повністю сама себе обслуговує. Коли я це побачив, мене це дуже надихнуло: дівчина все може, то чому я не можу? – каже Сергій.

Мріє про франшизу для ветеранів

Здобувши побутову незалежність, чоловік став замислюватися над тим, що ж робити далі в житті. В цей час підприємницька жилка дала про себе знати.

– Я багато років був підприємцем і мало на кого працював. У мене завжди був життєвий потяг до самостійності і незалежності. Я розумів, що не зможу займатися тим, що робив раніше: крутити гайки, робити креслення, та я можу займатися чимось іншим, – розповідає ветеран.

У протезному центрі Сергія запросили на гурток підприємництва. Спочатку він поставився до цього скептично, адже багато років до "великої" війни займався власною справою, а тому не вірив, що його можуть чомусь навчити. Та захисник все ж спробував.

– Ми їздили на екскурсії по бізнесах, у тому числі ветеранських. І я зрозумів, що є такі самі люди, як я, ветерани, вони займаються бізнесом, у них усе виходить, то чому у мене з моїм досвідом не вийде? – каже чоловік.

На фінальному етапі навчання Сергієві треба було вигадати ідею для бізнесу та захистити проєкт. Концепцію підказав старший син, який вигадав робити м'ясні снеки, якими він сам дуже полюбляв ласувати. Одразу ж народилася і назва: "Сушена радість". І справа "полетіла".

Починав ветеран з маленької кухні, та залучивши багато грантів, чоловік зміг масштабуватися і зараз має два окремих виробничих приміщення.

Наразі захисник мріє вийти зі своїм товаром на полиці великих мережевих супермаркетів і навіть зробити франшизу, яку зможуть використовувати тільки ветерани.

– Якщо побратим матиме натхнення, жагу до підприємницької діяльності і прагнення чогось досягти в житті через цей бізнес, то я з радістю йому допоможу, – резюмував Сергій Жуковський.

Українці з інвалідністю можуть отримати допомогу на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу ви можете у спільноті EnableMe.