Віталій Асіміонесе, фельдшер-парамедик, про те чому сучасна реанімація починається з розуміння біохімії

Фельдшер-парамедик Віталій Асіміонесе пояснює, що під час боротьби за життя постраждалого медик фактично працює з біохімічними процесами, які стрімко змінюються.

За цим твердженням стоїть понад десять років польової практики. Асіміонесе працює в екстреній медицині від 2013 року, обіймає посаду старшого фельдшера мобільної бригади Чернівецького обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф і має першу кваліфікаційну категорію. На початку повномасштабного вторгнення 2022 року він керував кількома бригадами в умовах, коли потік постраждалих перевищував усі мирні норми, відповідаючи за швидке сортування й розподіл обмежених ресурсів.

Віталій зазначає, що сучасна реанімація значною мірою побудована на розумінні цих процесів. За його словами, через це знання біології, фізіології та базової біохімії стають частиною практичної роботи екстреної медицини, особливо в умовах, де рішення доводиться приймати буквально за секунди. Далі — про те, що насправді відбувається в організмі в ці перші хвилини і чому це знання рятує життя.

Що відбувається з організмом під час критичного стану

Одне з головних завдань реанімації — дати організму час до моменту, коли втрата кисню почне спричиняти незворотні пошкодження. Першою загрозою стає гіпоксія — кисневе голодування тканин. Коли кров перестає нормально циркулювати, клітини більше не отримують достатньо кисню для вироблення енергії. Організм певний час намагається підтримувати роботу життєво важливих органів, однак цей ресурс швидко виснажується.

Під час тривалого дефіциту кисню клітини переходять на аварійний механізм вироблення енергії. В організмі накопичується молочна кислота, змінюється кислотно-лужний баланс крові, погіршується робота серця, мозку та судин. У медицині цей стан називають метаболічним ацидозом.

Асіміонесе пояснює, що сучасна реанімація охоплює значно більше, ніж спробу відновити серцевий ритм. Медики одночасно намагаються відновити кровообіг, підтримати постачання кисню до тканин і мінімізувати наслідки біохімічних змін, які починаються після критичного збою в організмі.

У екстреній медицині навіть кілька хвилин можуть суттєво вплинути на подальший стан людини. Чим довше мозок і серце залишаються без достатнього кровопостачання, тим вищим стає ризик незворотних ушкоджень.

Чому однакової реанімації для всіх не існує

Попри існування чітких алгоритмів, у практиці невідкладної медицини дві зовні схожі ситуації можуть мати різні причини виникнення та вимагати різних рішень.

Зупинка серця є фінальною реакцією організму на критичний збій. Причиною можуть бути інфаркт, важка травма, утоплення, передозування препаратів, анафілактичний шок або гостра нестача кисню. У кожному з цих випадків організм проходить через різні біохімічні процеси. При утопленні ключова проблема — тяжка гіпоксія, при інфаркті в основі лежить порушення кровопостачання серцевого м'яза. При передозуванні препаратів — пригнічення дихального центру та токсичний вплив на нервову систему.

Віталій Асіміонесе пояснює: сучасна реанімація дедалі більше базується на розумінні причини критичного стану. Механічне виконання протоколу дає основу, але без діагностичного мислення цього часто недостатньо. Особливо гостро це відчувається в польових умовах — без лабораторії та повної діагностики. Тут знання фізіології та біохімії стають інструментом, який замінює обладнання. Медик читає тіло пацієнта так, як досвідчений механік слухає двигун: за сигналами визначає, де збій. «У таких ситуаціях багато рішень приймаються на основі клінічної картини та розуміння того, як організм поводиться, коли на межі», — говорить він.

Сучасна невідкладна медицина рухається до моделі, де алгоритм і клінічне мислення працюють разом. Протокол задає структуру, розуміння процесів наповнює її змістом. І в момент, коли рахунок йде на секунди, саме ця комбінація визначає результат.

Коли рішення доводиться приймати без лабораторії

У стаціонарній медицині лікар спирається на аналізи крові, комп'ютерну томографію та постійний моніторинг. Парамедик більшість рішень приймає до госпіталізації, часто просто на місці події, де єдиним діагностичним інструментом є власна спостережливість.

Колір шкіри, характер дихання, реакція зіниць, рівень свідомості, частота пульсу, температура кінцівок — для досвідченого медика це повноцінна мова. За цими сигналами можна зчитати стан кровообігу, кисневого обміну та нервової системи задовго до того, як з'являться результати будь-яких аналізів. Поверхневе та прискорене дихання може свідчити про розвиток шоку або критичний дефіцит кисню. Різка зміна кольору шкіри — про порушення кровообігу. Кожна деталь має вагу.

Віталій Асіміонесе називає швидкість оцінки стану пацієнта окремою професійною навичкою — такою, що напрацьовується роками й не замінюється жодним протоколом.

Втім, технології поступово змінюють і польову медицину. Портативні монітори, капнографія, компактний ультразвук, системи швидкого контролю життєвих показників — усе це дозволяє отримувати об'єктивні дані ще до прибуття в лікарню. Але навіть у середовищі, де техніка стає дедалі доступнішою, Асіміонесе наполягає на головному: жоден прилад не замінить здатності медика читати ситуацію цілісно й діяти під тиском часу. Технології розширюють можливості, але рішення все одно приймає людина.

Чому scientific approach стає новим стандартом невідкладної медицини

Раніше досвідчений парамедик покладався переважно на власну спостережливість. Сьогодні вона отримує технологічні підкріплення, а протоколи дій будуються на результатах тисяч задокументованих випадків.

Різні країни проходять цей шлях із різною швидкістю. У США emergency care та disaster medicine давно розвиваються як окремі високотехнологічні дисципліни з власними стандартами, сертифікацією та постійним оновленням протоколів відповідно до актуальних досліджень у кардіології, нейрофізіології та critical care medicine. Ізраїль побудував свою систему екстреної допомоги значною мірою на досвіді військової медицини — і сьогодні Magen David Adom (національна служба швидкої допомоги Ізраїлю) вважається одним із найефективніших служб швидкої допомоги у світі. Німеччина пішла шляхом глибокої спеціалізації: на важкі виклики там виїжджає Notarzt — лікар із повною медичною освітою та спеціалізацією в екстреній медицині, що є рідкістю для більшості світових систем екстреної допомоги.

В Україні система екстреної допомоги тривалий час розвивалася за радянською моделлю, однак війна різко прискорила цей процес. Тактична медицина, протоколи TCCC, масова підготовка цивільних з домедичної допомоги— усе це за кілька років змінило підхід до екстреної допомоги більше, ніж за попередні десятиліття.

Окрему роль у цьому зсуві відіграють portable diagnostics — портативні системи, що дозволяють отримувати критично важливу інформацію ще до госпіталізації. Мобільний ультразвук, капнографія, point-of-care аналізи, моніторинг життєвих показників у реальному часі — усе це перетворює місце події на повноцінну точку первинної діагностики.

Асіміонесе бачить майбутнє професії у поєднанні практичного досвіду, технологій і глибокого розуміння біохімічних процесів. У цьому контексті український досвід має особливу вагу. За час повномасштабної війни українські парамедики та медики екстреної допомоги пройшли через обсяг і складність випадків, який у мирній системі охорони здоров'я накопичується десятиліттями. Масові травми, поєднані поранення, робота в умовах обмежених ресурсів і постійного тиску — усе це сформувало покоління фахівців із рівнем клінічного мислення, який важко відтворити в навчальній аудиторії. Такі спеціалісти дедалі частіше викликають інтерес у міжнародних медичних спільнотах — як носії практичного досвіду, якого бракує навіть найрозвиненішим системам екстреної допомоги. «Мені цікава медицина, де рішення приймаються максимально швидко, але базуються на глибокому розумінні того, що відбувається з організмом людини», — пояснює Асіміонесе. Для нього особисто це і професійний вектор, і відповідь на питання, що український досвід може дати світовій медицині.

Досвід, народжений війною

Понад десять років у службі, координація кількох бригад під час масових інцидентів, робота в перші місяці повномасштабної війни — це той практичний багаж, який неможливо здобути в аудиторії. Окремо він приділяє увагу підготовці молодших колег: готує нових фельдшерів та екстрених медичних техніків до польової роботи й передає їм те, що напрацював сам, — уміння читати стан пацієнта за лічені секунди й діяти під тиском часу. Розбори після складних викликів перетворюють його особистий досвід на спільне знання всієї бригади.

Сьогодні цей досвід найбільше потрібен удома: українська система екстреної допомоги переживає найскладніший період, і фахівці, які пройшли через масові поранення й роботу під тиском, тримають її на собі. Та Асіміонесе розуміє, що напрацьоване в Україні має ширшу цінність. Його робота побудована на тих самих протоколах і стандартах, що й екстрена медицина провідних країн світу, тож практичний досвід, здобутий у найважчих умовах, зрозумілий колегам за кордоном. У перспективі він планує ділитися ним на міжнародному рівні — бо знання, яке рятує життя під час війни, здатне рятувати їх будь-де. У сфері, де рішення ухвалюють за секунди, такий досвід лишається універсальною цінністю в будь-якій країні.

Цей матеріал має виключно інформаційний характер і не містить порад, які можуть вплинути на ваше здоров'я. Якщо ви маєте проблеми, зверніться до фахівця.

САМОЛІКУВАННЯ МОЖЕ БУТИ ШКІДЛИВИМ ДЛЯ ВАШОГО ЗДОРОВ’Я