МИ В СОЦМЕРЕЖАХ:

Від стажера до сеньйора за три роки: шлях backend-інженера Олега Гребенюка з Києва до США

Олег Гребенюк. Фото з особистого архіву
Олег Гребенюк. Фото з особистого архіву

Олег Гребенюк — інженер-програміст українського походження, живе та працює в Ролі, Північна Кароліна.

За вісім років пройшов шлях від стажера до старшого інженера: працював із командами в Амстердамі, Бельгії та Сербії, створював backend-системи для рекламних технологій, e-commerce та SaaS-продуктів. У січні 2023 року переїхав до США.

— Олегу, доброго дня! Ваша кар’єра — це Київ, Амстердам, Бельгія, Сербія, а тепер і Америка. Розкажіть, як виглядав цей шлях.

— Доброго дня. Я починав у Києві, влаштувався стажистом у велику ІТ-компанію. Через три місяці став джуніором, через два роки — мідлом, ще через рік — сеньором.

Кожен перехід збігався з новим проєктом: рекламні технології з командою в Амстердамі та Нові-Саді, потім голландський e-commerce, а потім — SaaS-платформа з Бельгії, якою я займаюся й досі.

Видео дня

Працював переважно дистанційно, але регулярно відвідував офіси замовників. У січні 2023 року переїхав до Ролі.

— Від стажера до сеньйора за три роки: завдяки чому вам вдалося досягти цього так швидко?

— Завдяки тому, що я не розподіляю завдання за принципом "моя справа — писати код, решту вирішують інші". У кожному проєкті я брав на себе більше, ніж формально вимагала посада: розбирався в бізнес-логіці, пропонував архітектурні рішення, координував фронтенд.

У останньому проєкті, хоча формально я залишався сеньйором, фактично виконував роль технічного лідера — від моїх рішень залежав напрямок роботи всієї команди.

— Неформальне лідерство — як воно виглядає у розподіленій команді?

— Все просто: ти приймаєш рішення, від яких залежать інші. Архітектура бекенду визначала, на що здатний фронтенд. Я впливав на організацію роботи, пріоритети та технічні стандарти.

Посада при цьому залишалася колишньою, і мене це влаштовувало. Для мене важливіша робота над складними завданнями, ніж рядок у підписі.

— Ви працювали з командами у чотирьох країнах. Що виявилося найскладнішим у таких географічних умовах?

— Коли інженери працюють в одному офісі, половину знань можна передати навіть під час обіду чи біля кавоварки. На відстані це втрачається, тому доводиться все чітко формулювати: чому система влаштована саме так, які альтернативи обговорювалися, де межі відповідальності.

Це вимагає дисципліни, але з часом формує звичку до чіткості, що є корисним у будь-якому форматі роботи.

— Одна з ваших ключових цінностей — абсолютна прозорість. Звідки це?

— Зі спостережень за тим, як розпадаються команди та провалюються продукти. Усе відбувається через замовчування проблем: сказати "це не буде готово вчасно" або "тут я помилився" — неприємно, але альтернатива гірша.

Клієнт, який знає, що почує правду, може покладатися на мої слова під час ухвалення своїх рішень. Довіра ґрунтується на тому, що людина говорить те, що їй невигідно говорити.

— Ви навчалися одночасно на двох факультетах — комп’ютерних наук та фінансів. Чи знадобився вам другий диплом?

— Прямо — ні, опосередковано — так. Фінансова освіта прищепила звичку рахувати: оцінювати витрати, порівнювати сценарії, думати про вартість рішень. У розробці це постійно допомагає, особливо коли потрібно пояснити бізнесу, чому одне архітектурне рішення дешевше за інше в перспективі року.

— Ви займаєтеся калістенікою та бойовими мистецтвами. Чи існує зв’язок між фізичною дисципліною та інженерною?

— Я б сказав, що так, і досить помітна. Калістеніка вчить терпінню: складні елементи формуються місяцями з невеликих кроків. Бойові мистецтва — вмінню зберігати ясність розуму під тиском.

Недооцінка супротивника завжди карається, і під час спарингу це швидко відчуваєш. Фізична активність впливає на когнітивні функції: ясність мислення, концентрацію, якість суджень. Для мене спорт — частина робочого інструментарію.

— А гори?

— Найкращий спосіб "перезавантажити" голову. Багатоденний маршрут вимагає повної зосередженості, і саме після гір до мене приходять найясніші думки щодо складних завдань. Ну і похід — єдиний вид планування, де помилку в оцінці ресурсів відчуваєш на власній шкірі.

— Що означає "глибина процесу — відповідно до завдання"?

— Суворість має бути пропорційною наслідкам помилки. Якщо ми перевіряємо гіпотезу, можна швидко зібрати прототип і викинути його.

Якщо ми розробляємо інфраструктурний компонент, на якому базується весь продукт, необхідні архітектурний аналіз, суворі контракти та тестування під навантаженням.

Однаковий процес для всіх завдань — це лінь думати, замаскована під слово "стандарт".

— Якби ви могли змінити в галузі одну річ — що б це було?

— Повернув би звичку думати, перш ніж починати розробку. Ми запровадили сувору дисципліну щодо коду: тести, рев’ю, CI. При цьому рішення про те, що розробляти і навіщо, у більшості команд ухвалюються інтуїтивно або під тиском термінів.

Найбільша стаття витрат — місяці якісної інженерної роботи, витрачені на те, чого не слід було починати.

Інженер, який відповідає за рішення

Олег Гребенюк побудував кар’єру, працюючи у чотирьох країнах та кількох технологічних сферах — рекламні платформи, e-commerce, SaaS. Його професійна позиція ґрунтується на двох речах: готовності думати, перш ніж писати код, і готовності говорити правду, коли простіше промовчати.

У галузі, де інженерів зазвичай оцінюють за швидкістю впровадження нових функцій, це звучить старомодно. Результати свідчать про протилежне.

Автор: Олег Лікоренко