Кров'яна ковбаса, оркестри в бігу і кози-легіонери. Незвичайні традиції армій різних країн

Військові традиції — це історично сформовані в збройних силах держави правила, звичаї, обряди і норми поведінки військовослужбовців, як у мирний так і у воєнний час. Вони передаються з покоління в покоління, накопичуються і стають добровільно дотримуваними принципами, забезпечуючи наступність минулого, сьогодення і майбутнього.

Нова Зеландія: танець гака

На відео нижче представники корінного народу Нової Зеландії — маорі святкують День повернення добровольців з полів Другої світової війни. Місто Гісборн, 2018 рік.

Незважаючи на те, що обовʼязкова військова повинність на маорі в Новій Зеландії не поширюється, значне їхнє число вступило в чинні підрозділи Збройних сил Нової Зеландії в ролі добровольців. Воїни-маорі брали участь у бойових діях у Єгипті, в Італії і в Греції, борючись проти нацистської Німеччини й Італії під час Другої світової війни.

Тепер онуки віддають їм честь традиційним танцем гака — ритуалом, під час якого виконавці страхітливо тупають ногами, бʼють себе по стегнах і грудях і викрикують войовничі речитативи, що піднімають бойовий дух.

Характерні деталі гака — танець виповнюється одночасно всіма учасниками і супроводжується гримасами. Гримаси (рухи очей і язика) дуже важливі, і саме за ними визначається, наскільки добре виконаний танець.

Гака — це узагальнена назва маорійських танців. Деякі з них виконувалися переважно ввечері для розваги; існували суто чоловічі гаки, жіночі, дитячі, а також відповідні дорослим обох статей. Також за допомогою цього танцю вітали гостей під час пофірі — особливої церемонії вітання в маорі.

Пуха — військова різновид гака. Це танець, який виконується перед битвою, його мета — підняти бойовий дух і навести жах на ворога. Хоча наразі люта експресивна гака може бути виконана і на стадіоні, перед спортивними змаганнями з регбі, наприклад

Гаку взагалі регулярно виконують у Збройних силах Нової Зеландії. На відео нижче можна бачити виконання гаки в честь загиблих в Афганістані товаришів. 2012 рік.

Італія: біг берсальєрів з оркестром

Берсальєри — це стрілки в італійській армії, особливий рід військ, елітні високомобільні піхотні частини. Уперше введені в 1836 році в сардинській армії за наполяганням майбутнього генерала Алессандро Ферреро делла Мармора (Александра Ламармора).

Одна з особливостей форми берсальєрів — характерний капелюх з бічним султаном з пірʼя глухаря або фазана (так звана "Вайра"), як елемент парадної форми. Такі пірʼя входять і в сучасну польову форму, кріпиться збоку на шолом. Сьогодні це оригінальна прикраса, але спочатку пишний хвіст з пірʼя на капелюсі повинен був захищати шию солдата від шабельного удару.

Так ось, берсальєри на параді не марширують а бігають. Іноді підстрибом, часом ще й виконуючи музику на бігу. Це і традиція, і гордість. Та така, що повністю перейшовши на стандарти озброєння й оснащення нового часу, італійські берсальєри з великим задоволенням бігають оркестрами і до цього дня.

Темп парадного кроку берсальєрів під час бігу — 180 кроків за хвилину. При цьому до складу оркестру входять 25-30 музикантів. Зазвичай вони виконують романтичну пісню берсальєрів La Ricciolina — "Кучеряве дівчисько". До речі, Річчоліною звуть гарненьку подружку Пʼєро в італійському народному театрі.

Уявляєте, яку витривалість і силу легенів треба мати, щоб на бігу не просто тягнути із собою духові інструменти, але ще і при цьому грати на них!

Франція: легіонери і кровʼяна ковбаса

"Кровʼяна ковбаса", або Le Boudin — це офіційний марш французького Іноземного легіону. "Кровʼяна ковбаса" (а саме так перекладається назва стройової пісні) — це жаргонна назва ковдри, яку носили із собою легіонери, прикріплюючи до рюкзаків. Автор слів достеменно невідомий, пісня "пішла в народ".

Але перед тим, як перейти до "ковбаси" — кілька слів про сам Легіон. Це військове угрупування, що входить до складу сухопутних військ Франції і що комплектується переважно з іноземців. Створене 9 березня 1831 року королем Луї-Філіпом I на основі декількох полків-попередників, одним з яких був Régiment de Hohenlohe під командуванням німецького князя і французького маршала Людвіга Алоїза фон Гогенлое.

Легіон "іноземний" до пори до часу: після трьох років служби легіонер має право запросити французький вид на проживання. Тим, хто пролив кров за Францію, не потрібно і просити: відповідно до закону, одноголосно ухваленому Сенатом Франції в 1999 році, легіонер, поранений під час бойових дій, має право на отримання французького громадянства незалежно від терміну служби, тобто стає французом "по праву пролитої ним крові "(Français par le sang versé).

Консерватизм у парадній військовій формі — одна з основних військових традицій Іноземного легіону. На марші легіонера відрізняють традиційні елементи екіпіровки: сокирка, шкіряний фартух, білі рукавички і довга борода.

Під час марш-кидка легіонери рухаються зі швидкістю 88 кроків за хвилину: їм часто доводилося йти по пісках, які ускладнювали рух. Звичайні французькі війська роблять у хвилину 120 кроків.

Оскільки швидкість легіонерів під час маршу нижча, ніж в інших солдатів, шеренги Легіону, як правило, замикають загальний хід військ. Наприклад — під час щорічного військового параду в День взяття Бастилії.

Пісню "Кровʼяна ковбаса", згідно зі статутом, зобовʼязані знати всі солдати Легіону, і співають її під час маршу всі без винятку.

Пісня присвячується легіонерам, які брали участь у найбільш спекотних конфліктах XIX століття — у тому числі в облозі Туен-Кана (1884-1885) і битві під Камероном (1863), дата якої — 30 квітня — нині є Днем військової слави Іноземного легіону.

Цікаво, що в пісні звучить неприховане знущання на адресу бельгійців, які колись служили в Легіоні, яких в одному з куплетів називають "ледарями і лежнями". За однією версією, причиною стало те, що бельгійський король Леопольд II оголосив про нейтралітет своєї країни у франко-пруській війні і зажадав від французького уряди не залучати бельгійських легіонерів у конфлікт. Бельгійські легіонери залишилися на території Алжиру — бази підрозділу — на велике невдоволення всього Легіону.

Глянь, вот кровяная колбаса, колбаса, колбаса

Для эльзасцев, для швейцарцев, лотарингцев!

Для бельгийцев больше нет, для бельгийцев больше нет,

Это лодыри и лежебоки!

Мы бойкие парни,

Мы пройдохи,

Мы необычные люди,

Нам часто бывает грустно,

Мы легионеры!

I

В Тонкине бессмертный Легион

Под Туен-Каном прославил наше знамя,

Герои Камерона и примерные братья,

Спите спокойно в своих могилах.

Наши старшие товарищи сумели умереть

За славу Легиона,

Мы тоже все погибнем, если надо,

Следуя традиции.

II

Во время наших кампаний в дальних странах,

Лицом к лицу с лихорадкой и огнем,

Забудем же вместе с нашими невзгодами

И смерть, которая о нас часто не забывает,

Мы, Легион!

Іспанія: коза як талісман легіону

Іспанський легіон — це відбіркове формування іспанських збройних сил, що відноситься до сил швидкого реагування. Легіон у постійній готовності діяти — виконувати будь-які бойові завдання. Бере участь у миротворчих місіях під егідою ООН і НАТО. На відміну від французького Іноземного легіону, в Іспанському легіоні можуть служити лише громадяни Іспанії та іспаномовних держав і країн.

Найцікавіше в цьому легіоні — це навіть не їхній стрімкий марш коротенькими кроками, а коза. Так, коза є талісман легіону. Талісманами легіону в різний час були барани, мавпи, ведмеді, курчата і навіть папуги. За однією з версій, саме коза стала талісманом завдяки давній практиці легіонерів — військові частини брали із собою в бойовий похід рогату худобу, щоб не бракувало мʼяса і молока.

А ще для іспанців козел — це символ міцності, непохитності і сталості. Чиї якості вважаються чеснотами для легіонерів. До слова, цей живий талісман на час параду одягають у попонку і легіонерську пілотку. Іноді легіонерським козам дають імена. Так, наприклад, відома легіонерська коза під імʼям Пабло. Так, саме з чоловічим імʼям. Не питайте чому.

Як і французьким легіонерам, іспанським теж дозволено носити бороди. Але крім густої рослинності на обличчі, іспанським бійцям Легіону можна ще й покривати тіло татуюваннями.