Підготовка Канади до безпекових викликів нового покоління

Прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо в особистому спілкуванні заявив чиновникам НАТО, що Канада ніколи не досягне цільового показника НАТО з витрат на оборону у 2% від ВВП. Хоча ця заява потрапила в заголовки газет у Канаді та за кордоном, вона мало кого здивувала в зовнішньополітичних та оборонних колах Канади.

Фокус переклав статтю про виклики безпеки, з якими зіткнеться Канада найближчим часом.

Війна в Україні викликала нові побоювання з приводу безпеки серед союзників Америки. Багатьом у Західній Європі та Північній Америці військова перевага США давала змогу зберігати спокій і низькі військові витрати. Коли ж США та їхні союзники об'єдналися для підтримки України, вимоги війни 21 століття виявили слабкі місця у військовому потенціалі США та їхніх ключових союзників, зокрема Канади.

Канада, історично захищена від зовнішніх викликів, нещодавно перебрала на себе розширену роль у безпековій сфері, щоб серйозніше реагувати на загрози – зокрема на непередбачувані обставини на Тайвані. Уряд запустив нову Індо-Тихоокеанську стратегію, спрямовану на протидію Китаю, започаткував офіційні двосторонні торговельні переговори з Тайванем і провів військові кораблі через Тайванську протоку. Це свідчить про намір Канади відігравати більшу роль у гарантуванні безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Попри ці багатообіцяльні сигнали, апарат національної безпеки Канади залишається слабким для країни її розмірів, багатства та географії. Недоліки у військових витратах і потенціалі країни означають, що вона не в змозі зробити значний внесок, крім попереджень для стримування можливого військового вторгнення Китаю на Тайвань. Ба більше, суспільна думка Канади щодо військових витрат у поєднанні зі слабкістю канадських збройних сил свідчить про те, що навряд чи уряд візьме приклад з Японії і почне нарощувати військовий потенціал.

Аби підтвердити свою прихильність НАТО і допомогти союзникам у стримуванні, Канада повинна зосередити свої зусилля в галузі національної безпеки на ключових пріоритетних напрямках, у яких вона вже має порівняльні переваги, що вимагають мінімальних додаткових технічних засобів і порівняно невеликого часу для нарощування потенціалу. Оттаві варто розглянути можливість розвитку кібернетичного потенціалу, створення сил спеціального призначення та збереження енергетичної безпеки.

Можливості Канади в "грубій силі"

Корінь недоліків "грубої сили" Канади лежить у десятиліттях недостатнього фінансування її армії. Нині Канада витрачає на оборону всього 1,29% ВВП. Це робить її п'ятою країною НАТО з найнижчим рівнем витрат на оборону у відсотках від ВВП. Таке хронічне недофінансування в поєднанні з наслідками пандемії COVID-19 і справами про сексуальні домагання, що набули широкого розголосу, призвело до серйозної кризи рекрутингу та нестачі кадрів у збройних силах. За словами начальника штабу оборони генерала Вейна Ейра, наразі збройним силам бракує 10 тисяч військовослужбовців, і це багато, оскільки регулярна армія країни налічує всього 68 тисяч військовослужбовців, які проходять дійсну військову службу.

Канадські збройні сили також потерпають від кризи в технічному оснащенні. Військово-морський флот Канади застарів. Флоту з 12 фрегатів, що становлять більшу частину військово-морського потенціалу Канади, майже 25 років, і сім із них наразі перебувають на ремонті. Ба більше, задіяння цих суден у військовій операції недоцільне, враховуючи, що на одному спеціалізованому танкері-заправнику ВМС Канади немає радарів військово-морського класу або системи самооборони. Це, на думку критиків, робить його непридатним для зони бойових дій.

Королівські ВПС Канади також страждають від нестачі обладнання. Канадський уряд після десятирічної епопеї лише нещодавно погодився придбати 99 літаків F-35 для модернізації своїх ВПС, і перша поставка запланована на 2026 рік. Тим часом Королівські ВПС Канади користуватимуться старими австралійськими F-18, а також літаками CF-18, побудованими в 1980-х роках, які будуть застосовуватися до 2032 року.

Ці проблеми не залишаються поза увагою військової та державної верхівки. Ейр визнав, що збройні сили не готові до майбутніх викликів, а генерал-лейтенант Ендрю Леслі, колишній член парламенту, заявив, що Канада переживає "екзистенційний момент" у відносинах з НАТО і закликав до масштабних військових інвестицій. Тим часом редакція найвідомішої газети країни назвала рівень військових витрат Канади "невиправданим", а генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг закликав Канаду досягти цільових показників НАТО щодо витрат на оборону.

Попри цей тиск різке збільшення військових витрат видається малоймовірним. Історична ізоляція Канади від зовнішніх загроз створила ситуацію, коли "ні канадці, ні їхні уряди не сприймають національну безпеку всерйоз на постійній основі". Про це свідчать й опитування суспільної думки. Опитування канадської дослідницької компанії Leger, проведене у квітні 2022 року, засвідчило, що тільки 34% канадців зацікавлені у збільшенні оборонного бюджету – і це в той час, коли більшість західних країн усвідомлювали погіршення оборонної обстановки у зв'язку з російським вторгненням в Україну. Це має наслідки і для політики. Якщо Канада і збільшить військові витрати у відповідь на війну в Україні, то всього на 8 мільярдів канадських доларів (5,83 мільярди доларів США) протягом п'яти років. Такі інвестиції залишать Канаду набагато нижче за цільовий показник витрат НАТО у 2%. Ба більше, ця ситуація навряд чи вирішиться під тиском ззовні. Президенти Джо Байден, Дональд Трамп і Барак Обама чинили тиск на Канаду з метою підвищення військових витрат, але результати були мінімальними.

Що робити далі?

Канада повинна реалістично оцінювати свої невеликі можливості та брак фінансування. Переконати канадців витрачати більше грошей на збройні сили – це довгостроковий проєкт, який може не увінчатися успіхом. З огляду на це Канада повинна зосередити свої нові інвестиції на нарощуванні потенціалу в таких ключових галузях, як кібернетика, спецназ і енергетична безпека.

Кіберпотенціал – як оборонний, так і наступальний – значно збільшує міць. Важливо зазначити, що кіберпотенціал менш капіталомісткий, ніж звичайні озброєння, і не вимагає значних попередніх витрат на інфраструктуру, про що свідчить вплив, який малі фірми або російські та китайські "фабрики тролів" чинять на глобальне кіберсередовище.

У Канаді безліч технологічних фахівців, темпи приросту яких за останній рік випередили Сполучені Штати. У країні знаходяться п'ять університетів із 50 найкращих із інформатики та інформаційних систем, що відповідає другому місцю серед усіх країн НАТО після Великої Британії. Канада також має сильний приватний сектор кібербезпеки. У період з 2018 по 2020 рік кібергалузь Канади випереджала сектор інформаційно-комунікаційних технологій за всіма показниками, а інтенсивність досліджень і розробок у кібергалузі Канади у 2,5 раза перевищувала середній показник по галузі інформаційно-комунікаційних технологій.

Останніми роками канадські збройні сили досягли успіхів, приділяючи пріоритетну увагу розвитку кібернетичного потенціалу відповідно до особливої уваги НАТО до кіберзахисту. Канада підкреслила важливість кіберзахисту у своїй оборонній політиці 2017 року Strong, Secure, Engaged. У 2018 році Канада також опублікувала Національний план дій з кібербезпеки на 2019-2024 роки, в якому особлива увага приділяється кіберзахисту, розвитку інноваційної кіберекосистеми, ефективному управлінню та співробітництву з міжнародними союзниками і приватним сектором.

Незважаючи на ці успіхи, факти свідчать про те, що Канада, як і раніше, страждає від системних проблем кібербезпеки. У звіті Канадської асоціації оборонної промисловості та індустрії безпеки йдеться про те, що історія непродуктивної взаємодії, погана комунікація і погане взаєморозуміння можливостей призвели до відсутності довіри між урядом і промисловістю, яка могла б забезпечити продуктивну співпрацю у сфері оборони. Ба більше, у звіті Канадського інституту глобальних відносин стверджується, що Міністерство оборони і збройні сили Канади потерпають від кількох ключових проблем, включно з нестачею персоналу та історією поганої політики в галузі кіберзахисту. Найголовніше – в доповіді стверджується, що Міністерству оборони і збройним силам бракує координації зі Службою безпеки комунікацій, яка є організацією світового класу з кібербезпеки у складі уряду Канади, що продемонструвала здатність проводити успішні наступальні кібер-операції проти іноземних екстремістів і кіберзлочинців.

Аби поліпшити кіберпотенціал, Канаді варто почати з кількох ключових заходів. Уряд має інвестувати в людський капітал і рекрутинг, щоб підвищити внутрішній потенціал канадських збройних сил. Уряд також має розробити інституційні механізми, які дозволять розширити співпрацю між Службою безпеки комунікацій та іншими оборонними організаціями, щоб краще використовувати значні наступальні кіберможливості перших. Крім того, Канаді варто прагнути до розширення співпраці, комунікації та продуктивної взаємодії з приватним сектором, щоб забезпечити тісніше співробітництво державного та приватного секторів у галузі кібербезпеки.

Сили спеціального призначення

На відміну від більшості військових спроможностей, пов'язаних із технічним оснащенням, операції сил спеціального призначення є сферою, в якій канадські збройні сили наразі перевершують інші. Яскравим прикладом є Друга Об'єднана оперативна група – надсекретний центральний елемент канадського командування сил спеціальних операцій. Цей підрозділ складається зі спеціалізованої групи елітних солдатів та експертів з усіх військових підрозділів Канади, які відзначилися за кордоном у Боснії, Руанді, Перу та під час присутності НАТО в Афганістані.

Канадські сили спеціального призначення також відіграли центральну роль у проведенні найважливіших операцій, як-от пошук і ліквідація запасів хімічної зброї "Ісламської держави" в Іраку, навчання курдських бійців і відвоювання території, включно з іракським містом Мосул. В умовах низьких військових витрат Канади і серйозних обмежень у можливостях, фінансуванні та обладнанні акцент на створення потенціалу сил спеціального призначення буде ключовим фактором для подолання недоліків. Спецназ використовує готове комерційне обладнання і не потребує великої кількості технічних засобів. До того ж більша частина інвестицій буде спрямована на навчання людей, що якраз здається сильною стороною збройних сил Канади, враховуючи історію успіхів спецпризначенців. Канадські сили спеціального призначення також особливо інтегровані із союзними країнами, зокрема, з Командуванням спеціальних операцій США "Північ", співпрацюючи в боротьбі з тероризмом і захисті Арктики.

Енергетична безпека

Крім прямого військового потенціалу, конфлікт в Україні продемонстрував важливість енергетичної безпеки союзників і Заходу. Протягом усієї війни президент Росії Володимир Путін послідовно використовував енергетичну зброю і погрожував викликати глобальну енергетичну кризу, намагаючись розвалити альянси проти Росії, очолювані США. Надалі, поряд із нарощуванням прямого військового потенціалу, Канада повинна зосередитися на гарантуванні енергетичної безпеки для себе і своїх союзників. Це дасть змогу Канаді та її партнерам по НАТО просувати колективну безпеку і зміцнювати альянси, знімаючи побоювання з приводу відсутності енергетичної безпеки.

Канада має четверті у світі розвідані запаси нафти та найбільші родовища критично важливих корисних копалин, які є ключовими елементами у виробництві відновлюваної енергії. Вона також четвертий найбільший виробник нафти і п'ятий виробник природного газу у світі. Те, чого Канаді бракує в традиційній військовій могутності, вона може компенсувати наданням союзникам гарантованих ресурсів, які НАТО визнала критично важливими для своєї спільної безпеки.

Попри багатство природних ресурсів, під час війни в Україні Канада була обмежена у своїй здатності задовольнити енергетичні потреби своїх союзників. Намагаючись замінити російські поставки газу, канцлер Німеччини Олаф Шольц і голова Комісії ЄС Урсула фон дер Ляєн вирушили до Канади в пошуках нових джерел енергії. Попри ентузіазм європейців, вони отримали відсіч з боку Трюдо, який заявив, що для експорту скрапленого природного газу в Європу "ніколи не було вагомих аргументів" (на жах канадської промисловості). До того ж Канада так і не виконала обіцянку свого міністра природних ресурсів, дану в березні 2022 року, допомогти "нашим європейським друзям", збільшивши видобуток нафти на 200 тисяч барелів на день.

Ці невдачі пояснюються не тільки браком ентузіазму з боку уряду Трюдо. Канаді просто не вистачає інфраструктури. Нездатність Канади побудувати термінали для скрапленого природного газу на східному і західному узбережжях призвела до того, що країна не має змоги експортувати скраплений природний газ до жодної країни, крім США. У Канади також є проблеми в нафтогазовій інфраструктурі, включно з потужністю трубопроводів і нафтових платформ.

Однак Канада почала більш серйозно ставитися до енергетичної безпеки в секторі найважливіших корисних копалин і поновлюваних джерел енергії. У 2020 році Канада уклала кілька стратегічних партнерств зі своїми союзниками, включно з канадсько-американським спільним планом дій зі співробітництва в галузі критичних мінералів, стратегічним партнерством Канади та ЄС щодо сировинних ресурсів і канадсько-японською галузевою робочою групою з критичних мінералів. Вони спрямовані на сприяння розвитку критичних мінералів і відновлюваних джерел енергії, забезпечення безпеки ланцюжків поставок і протидію домінуванню Китаю в секторі відновлюваних джерел енергії. Канада також прагне енергетичної безпеки, змушуючи китайські компанії продавати частки в канадських гірничодобувних компаніях, і розробила Канадську стратегію критичних мінералів, яка фокусується на видобутку і переробці критичних мінералів.

Хоча це, безсумнівно, позитивні заходи, що сприяють переходу до "зеленої" енергетики та довгостроковій енергетичній безпеці, у короткостроковій перспективі вони дають відносно мало. Поки що "на введення в експлуатацію гірничодобувного проєкту може піти від 5 до 25 років", і Канада та її союзники, як і раніше, значною мірою залежать від нафти і газу для задоволення своїх енергетичних потреб. Тому уряд Канади – у партнерстві зі своїми американськими, європейськими та азійськими союзниками – має прагнути до проведення аналогічної політики щодо таких важливих для безпеки енергетичних ресурсів, як нафта і газ. Ці заходи можуть враховувати розвиток стратегічних енергетичних партнерств, державно-приватних партнерств і створення критично важливої інфраструктури з метою зміцнення колективної енергетичної безпеки, стабілізації альянсів і посилення колективного стримування.

Висновок

Щоб протистояти російській агресії, стримати китайське вторгнення на Тайвань і пом'якшити інші загрози безпеці для себе і своїх союзників, Канада повинна буде відігравати активнішу роль у збереженні безпеки свого зовнішнього середовища. На жаль, серйозні проблеми в канадських збройних силах, роки хронічного недофінансування оборонних видатків і байдужість широкої громадськості до витрат на оборону роблять малоймовірним, що Канада зможе досягти необхідних успіхів, якщо продовжить рухатися нинішньою траєкторією.

Настав час бути реалістами. Канада навряд чи зможе розвинути всебічні конвенційні можливості, щоб значно посилити стримування НАТО і союзників. Натомість Канада має зосередити свої витрати на оборону та безпекові зусилля на ключових напрямках, що сприяють збільшенню потужності без великих витрат на інфраструктуру: це кібербезпека, операції сил спеціального призначення та енергетична безпека.

Завдяки цілеспрямованим інвестиціям, взаємодії із союзниками і, найголовніше, визнанню власних недоліків, Канада може зіграти важливу роль у створенні колективного стримування і зробити значний внесок у глобальне середовище безпеки.

Про автора

Джек Маго – дослідник політики в Інституті Китаю Університету Альберти в Едмонтоні, Канада. Він має ступінь магістра філософії із сучасних китайських досліджень Оксфордського університету і живе в Тайбеї, Тайвань.

Думки, висловлені в цій статті, не відображають точку зору Університету Альберти або Інституту Китаю Університету Альберти.